Громадські об’єднання в Україні - Бесчастний В.М. - Державне фінансування

Політичні партії мають отримувати фінансування з держав­ного бюджету для запобігання встановленню залежності від приватних донорів та гарантування рівності можливостей для усіх політичних партій. Державне фінансування повинно, з одного боку, визначатися пропорційно до політичної підтримки, яку має партія, з урахуванням таких об'єктивних критеріїв, як кількість поданих голосів або здобутих місць у парламенті, а з іншого боку, – надавати новим партіям можливість з'являтися на політичній арені та на чесних умовах конкурувати з більш стійкими партіями.

Державне фінансування має передбачатися для усіх партій, представлених у парламенті.

Для діяльності, пов'язаної виключно з політичною активніс­тю партії, можуть встановлюватися податкові пільги.

Державне фінансування не має перевищувати рівня, необхід­ного для досягнення вище зазначених цілей, оскільки надмірна залежність від державного фінансування може спричинити по­слаблення зв'язків між партіями та їхнім електоратом.

Окрім фінансової допомоги, держава може здійснювати не­пряму фінансову підтримку політичних партій на підставі за­кону. Наприклад, шляхом покриття поштових витрат та оренди приміщень для зустрічей, підтримки партійних засобів масової інформації, молодіжних організацій і дослідницьких інсти­тутів, а також надаючи податкові пільги.

Фінансування політичних партій з державного бюджету мож­ливе за умови підконтрольності витрат політичних партій спе­ціальним державним органам (наприклад, Аудиторській па­латі). Держави повинні сприяти політиці фінансової прозорос­ті партій, які отримують державне фінансування.

Приватне фінансування

Це також важливе джерело фінансування політичних партій.

Держави мають заохочувати громадян брати участь у діяль­ності політичних партій, зважаючи на те, що вони можуть фі­нансово їх підтримувати. Членські внески, традиційні та безспірні джерела фінансування не є достатніми з огляду на постій­но зростаючі витрати на політичну боротьбу.

Оскільки приватне фінансування, зокрема пожертви, ство­рює можливості для впливу та корупції, мають застосовуватися такі правила:

1) заборона пожертв від державних підприємств, підпри­ємств, що знаходяться під державним контролем, фірм, що ви­робляють товари чи надають послуги для публічного адміністра­тивного сектору;

2) заборона пожертв від компаній, розташованих в офшорних зонах;

3) суворі обмеження на пожертви від юридичних осіб;

4) законодавча межа максимальної суми пожертв;

5) заборона пожертв від релігійних інституцій.

Забороняються пожертви від іноземних держав чи підпри­ємств. Але це не має перешкоджати фінансовим пожертвам від громадян, які перебувають за кордоном.

Має гарантуватися прозорість приватного фінансування кожної партії. Для досягнення цього партія повинна щороку оприлюднювати річний фінансовий звіт за попередній рік, що має включати список усіх пожертв, окрім членських внесків. Усі пожертви, що перевищують установлений законодавством обсяг, мають бути обліковані та оприлюднені.

Фінансування під час виборчих кампаній

З метою забезпечення рівності можливостей для різних полі­тичних сил витрати на проведення виборчої кампанії мають обмежуватися верхньою межею, що відповідає ситуації в країні та є пропорційною кількості виборців.

Держава повинна брати участь у покритті витрат на виборчу кампанію шляхом фінансування, яке дорівнює певному відсот­кові зазначеної верхньої межі або є пропорційним кількості отриманих голосів. Однак у такому фінансуванні може бути відмовлено тим партіям, які не досягнули визначеного порогу кількості голосів.

Для покриття витрат на виборчу кампанію можна робити приватні внески, але їхній загальний обсяг не має перевищува­ти зазначеної верхньої межі. Внески від іноземних держав або підприємств мають бути забороненими. Але це не повинно пе­решкоджати фінансовим внескам від громадян, які перебувають закордоном.

Можуть бути встановлені також інші обмеження, зокрема заборона внесків від комерційних організацій (підприємств) або релігійних організацій.

Виборча фінансова звітність подається органу, відповідаль­ному за нагляд за виборчим процесом, наприклад, виборчій ко­місії, у розумний термін після виборів.

Прозорість виборчих витрат має досягатися шляхом опри­люднення виборчої звітності.