Екологічне право України - Шуміло О.М. - 2. Надра як об'єкт правової охорони та використання

Відповідно до ст. 1 КУпН надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Таким чином, законодавець визначає надра одночасно як просторову (геометричну) та експлуатаційну формацію.

Просторовими межами є верхня та нижня. Верхньою межею вважається поверхня землі або дно водойм. Однак відсутнє чітке розмежування або вказівки, коли (до якої глибини) має місце використання земель як об'єкта права землекористування, а коли вже йдеться про використання надр. Крім того, сам законодавець подекуди змішує ці два поняття. Так, відповідно до ст. 1 ЗУ "Про охорону земель" земля - це поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею. Хоча названий Закон традиційно належить до земельного законодавства.

Нижньою межею є той рівень (глибина), якого за сучасних технологій та устаткування можливо досягти, який можна вивчити та використати для будь-якої мети, не забороненої законодавством. Таким чином, нижній рівень надр зафіксувати в абсолютних цифрах чи поняттях неможливо. На сьогодні найглибша свердловина в Україні сягає глибини 7520 м, найглибша у світі свердловина СГ-3 на Кольському півострові у Росії 12 266 м (2000 р. буріння припинено в результаті збільшення температури оточуючих порід вище допустимої). На цій глибині температура перевищує 210 °С і має чітку тенденцію до зростання. Тому саме розвиток технологій та технічні можливості людства визначають глибину надр. Отже, з правової точки зору неможливе використання частини земної кори під поверхнею землі, яке не було б користуванням надрами.

Експлуатаційна складова визначення надр полягає в тому, що надра в окремих випадках визначаються не глибиною, а метою використання. Так, якщо певний суб'єкт має на меті добути певну речовину з земної кори (крім зняття самого ґрунту) або створення підземної споруди чи об'єкта, має місце використання надр. У разі заглиблення в земну кору для розміщення підземної частини наземного об'єкта (фундаменту, комунікацій тощо) має місце використання землі як об'єкта землекористування.

Чинне законодавство оперує поняттям "Державний фонд надр", яке включає як ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. За своїм змістом Державний фонд надр та надра в цілому є тотожними поняттями, адже, виходячи з цих понять, в Україні немає ділянки надр, що не включена до Державного фонду надр. Державний фонд надр формується Мінприроди разом з Держгірпромнаглядом.

Загалом у цьому розділі не розглядається окремо правовий інститут державного управління у сфері охорони та використання надр. Для більш наочного засвоєння вказаного інституту в додатку 5 наведено таблицю, де і розкрито компетенцію органів державного управління у сфері охорони та використання надр.

Потрібно зазначити, що КУпН основну увагу приділяє саме правовому регулюванню вивчення та використання корисних копалин. Під останніми розуміються мінеральні речовини в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання.

За своїми характеристиками корисні копалини класифікуються за різними критеріями, зокрема, за умовами утворення, залягання, промисловим використанням тощо. Однак із правової точки зору основне значення має поділ корисних копалин на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення здійснюється КМ України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, яким на сьогодні є Мінприроди.

Ураховуючи той факт, що корисні копалини мають промислове або експлуатаційне значення тільки у випадку їхнього значного за об'ємом залягання, законодавець визначив поняття родовища корисних копалин, яке розглядається як нагромадження мінеральних речовин у надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання. Крім того, об'єктом правового регулювання законодавства про надра є техногенні родовища корисних копалин як місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат у разі зберігання, транспортування та використання продуктів переробки мінеральної сировини.

Усі родовища корисних копалин (розроблювані та нерозроблювані), у тому числі техногенні, із запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин - резерв цього фонду, незалежно від того, для яких цілей і якими підприємствами, установами та організаціями виконувалися роботи з їхньої оцінки. Державний фонд родовищ корисних копалин розглядається як частина Державного фонду надр і формується Мінприроди.

Для індивідуалізації тієї чи іншої ділянки надр, а також встановлення мети використання такої ділянки введено поняття гірничого відводу. Останній розглядається як частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних із видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється, крім випадків, визначених законодавством, коли гірничий відвід не надається взагалі.

Гірничі відводи для розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, будівництва й експлуатації підземних споруд та інших цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, надаються Держгірпромнаглядом, крім випадків, передбачених КУпН. Гірничі відводи для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення надаються Верховною Радою АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами і підлягають реєстрації в органах Держгірпромнагляду.

При наданні гірничих відводів вирішуються питання щодо правильності поділу родовищ корисних копалин на окремі гірничі відводи з метою запобігання залишенню поза гірничими відводами менш цінних ділянок родовищ та непридатних для самостійної розробки, дотримання вимог безпеки під час проведення гірничих і підривних робіт при розробці родовищ корисних копалин та при використанні надр для інших цілей, не пов'язаних із видобуванням корисних копалин, відвернення небезпеки для людей, майна та навколишнього природного середовища.

Порядок надання гірничих відводів встановлюється КМ України. Гірничі відводи можуть надаватися юридичним та фізичним особам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр, а також затвердженого в установленому порядку проекту розробки родовища корисних копалин або будівництва гірничодобувного об'єкта чи підземної споруди, не пов'язаної з видобуванням корисних копалин.

Розглядаючи об'єкти правового регулювання законодавства про надра, слід звернути увагу на такий комплексний природний об'єкт, як континентальний шельф. КУпН встановлює, що використання надр у межах континентального шельфу України визначається ним. Визначення континентального шельфу міститься в Конвенції про континентальний шельф і застосовується до: а) поверхні та надр морського дна підводних районів, що межують з берегом, але знаходяться поза зоною територіального моря, до глибини 200 метрів або за цією межею, до такого місця, до якого глибина покривних вод дозволяє розробку природних багатств цих районів; б) поверхні та надр подібних підводних районів, що межують з острівними берегами.