Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Державно-правові вчення у країнах Арабського Сходу.

Епоха середніх віків була періодом розвитку і становлення ідейного потенціалу арабських мислителів. Поштовхом для еволюції цих учень послугували історичні умови розвитку Арабського Сходу: на початку УП ст. розпадались держави, змінювались торгові шляхи, змішувались старі і нові соціальні групи. Традиційні племінні культури втрачали значення під тиском ідей монотеїстичних релігій (іудаїзму та християнства). За таких історичних умов формувалася нова світова релігія - іслам.

Універсальний характер ісламу і його нормативних приписів дає змогу стверджувати, що іслам - це одночасно "віра і держава", а мусульманське право, що склалось за цих умов, є не тільки правом, а й релігією. Правовою основою ісламу є шаріат - комплекс приписів, закріплених Кораном і Суною, які визначають переконання, формують моральні цінності та релігійну совість мусульман, є джерелами норм, що регулюють поведінку. Він і нині функціонує як правова система світу.

Шаріат став своєрідною філософією права ісламу. Для нього характерна синкретичність, тобто нерозчленованість сфер духовної, світської і практичної діяльності мусульманина. У боротьбі лідерів мусульманства за владу змінювалися династії халіфів; центральна влада була нездатна здійснити централізацію держави. По всій арабо-мусульманській імперії виникали місцеві халіфати та інші державні утворення. Всі перевороти і соціальні рухи відбувалися під ідеологією якогось напряму ісламу, що був поділений на безліч течій і сект. Гострі соціальні та політичні суперечності знайшли відображення в політико-правових ученнях і доктринах, які мали переважно релігійний характер. Поряд з цим на політико-правові доктрини багатьох філософів Арабського Сходу значний вплив справила антична філософія, особливо державно-правові погляди Платона та Арістотеля.

Розвиток державно-правових уявлень і поглядів на території сучасної України.

У часи Київської Русі державно-правову думку репрезентували усні та писемні пам'ятки IX-ХШ ст., у яких відображено погляди пращурів українців на право, державу, суспільство і людину. Головним джерелом політико-правової ідеології того часу була неписана "народна конституція", яка ґрунтувалася на звичаях і традиціях народу і відображала первісну морально-правову культуру, почуття, прагнення корінних жителів східнослов'янських князівств. Називали цю конституцію "правдою", "стариною", "благодаттю" тощо.

Правові і політичні погляди у давні часи формувалися і передавалися від покоління до покоління у заповітах, казках, переказах, оповідях, сказаннях, повчаннях, билинах тощо. Вони мали узагальнену назву "правда батьків" і ґрунтувалися на релігійно-міфологічних уявленнях та віруваннях давніх східних слов'ян. Важливим зовнішнім джерелом державно-правової думки Київської Русі, особливо після її хрещення 988 р., були Біблія, повчання і проповіді Василя Великого (329-379), Григорія Богослова (прибл. 300 - прибл. 390), Іоанна Златоуста (між 354- 407), а також візантійських богословів Іоанна Дамаскіна (прибл. 675 - прибл. 740), Фотія (820-891) та ін. У цих творах містилися не тільки релігійні постулати, а й основи християнського світорозуміння, правові та політичні погляди Платона, Арістотеля, інших античних авторів. Поряд з канонізованими текстами існувала певною мірою вільна від церковних догм думка про державу і право, висловлена в апокрифічних творах, перекладах праць Йосипа Флавія (І ст.), Козьми Індикоплова (VI ст.), хроніках Іоанна Малали (VI ст.), Георгія Амартола (IX ст.), житіях і житійних легендах. Відчутного імпульсу власне правовій думці, крім біблійного Кодексу Мойсея надали кілька варіантів Номоканону (VI-VII ст.), Еклога (VIII ст.) і Прохірон - візантійське зведення законів (IX ст.), "Закон судний людям" - південнослов'янська переробка Еклоги.

Найпотужнішим внутрішнім джерелом збагачення політичної і правової ідеології Київської Русі стали оригінальні вітчизняні твори - літописи священнослужителів, завдяки яким до нас дійшли давньоруська правова та політична міфологія, відомості про державотворчі процеси та основні політичні настрої східних слов'ян, тексти багатьох правових документів світського характеру тощо. "Повість минулих літ" та інші східнослов'янські літописні зведення містять не тільки опис події, а й судження про категорії "добро" та "зло", "справедливість" та "кривда", "держава" та "особа", "божественний закон" ("благодать") й настанови світського характеру (правди, уроків, повчань тощо), народних вірувань і християнства, свободи та ін. У літописах Бог був над людиною, державою та іншими земними утвореннями, а колективізм, соборність - над особистістю. У цих творах оспівувалася справедливість як основа людського буття, пропагувалися ідеї величі та єднання Київської Русі, патріотизму, пріоритет належав божественному закону й християнській моралі.