Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Джон Фортеск'ю (1385/1395 - прибл. 1476)

Важливим кроком на шляху формування класичної європейської державно-правової думки стали його праці, які ґрунтувалися на політичному конфлікті, що розгортався на той час в Англії. У них Дж. Фортеск'ю обстоював позиції королівської династії Ланкастерів. Засади його аргументації корінилися в томістсько-арістотелівській традиції природного права. Підтвердженням цього є праці "Про природу природного закону", "Про похвальний закон Англії", "Державний устрій Англії" та ін. Суспільство, на його думку, похідне від природного права, а справедливі порядки та добробут залежать від форми правління, зокрема від монархічної. Отже, панування правителів здійснюється на основі закону "природної справедливості".

Дж. Фортеск'ю розрізняв королівську (монаршу) владу і політичну (конституційну). Різниця між ними полягає в джерелах законності кожної з цих двох систем. Для влади королівської таким джерелом є воля правителя, для влади політичної - закон, який виробляють громадяни. Королівська влада, що втілює у певному сенсі абсолютні повноваження правителя, за уявленням Фортеск'ю, була представлена французьким королівством його доби. Щодо політичної влади, то вона становила для нього інтерес не сама по собі, а як суттєва складова третьої форми - політичної й королівської влади, яка, на його думку, була втілена в англійській монархії. За таких умов ефективна й всеосяжна влада спадкового правителя поєднувалась із суттєвою участю підданих короля через своїх представників у парламенті. Фортеск'ю зазначав, що без цілковитої і чітко вираженої згоди обох сторін не можна встановлювати закони, стягувати податки тощо.

Беручи до уваги розбіжності французької і англійської політико-правових систем, Фортеск'ю обстоював англійську, обґрунтовуючи це поглядами на витоки людського суспільства загалом, а також "історичною" версією походження конкретних політичних суспільств, У його творах спостерігається спорідненість із ранніми теологічними концепціями, що пояснює вплив середньовічної політико-правової думки на становлення ранньокласичної європейської.

Едвард Коук (1552-1634)

Англійський юрист, який досліджував питання про природу законів та їх інтерпретації. Ці дослідження стали новим етапом у формуванні класичної європейської державно-правової думки. На них ґрунтуються його праця "Правові інституції Англії" та тринадцятитомні "Звіти про судові процеси". Основні питання, окреслені в "Правових інституціях Англії", стосуються королівської влади, її прерогатив та спірних політичних проблем. "Звіти про судові процеси" містять погляди та ідеї різних авторів.

Праці Б. Коук а свого часу вважали найавторитетнішими в галузі права, хоча вони й вибудувані на середньовічних прецедентах. Він наголошував, що згідно з природою загального права його джерелами є звичай і прецедент, а також припускав існування фундаментального закону, якому не може суперечити жодне судження (зокрема, його представляє Велика хартія вольностей), і наполягав на тому, що право є "штучним удосконаленням на основі раціональності", яке запроваджується вибраними людьми з неперервної низки "впливових та ерудованих осіб".

Це положення критикував Т. Гоббс у "Діалозі про загальні закони", заперечуючи, що верховенство загального права обмежує дії монарха.

Глосатори і коментатори

Вагомий внесок у становлення новоєвропейської державно-правової думки зробили дві школи західноєвропейських юристів - глосатори і коментатори (постглосатори).

Глосатори (лат. glossa - слово, що потребує пояснення) - західноєвропейська школа юристів, заснована наприкінці XI ст. у Болонському університеті (Італія) (звідси інша назва - Болонська школа права) правознавцем Ірнерієм (1065-1125). У ХП-XIII ст. цю школу представляли Булгар, Рогеріус, Альберікус, Бассіанус, Пілліус, Вака-ріус, Одофредук, Ацо, Аккурсіус. Глосатори мали на меті дослідження джерел римського права, основну увагу приділяли тлумаченню Кодексу Юстиніана ("Corpus juris civilis" - "Звід цивільного права"). Вони робили глоси, тобто коментарі, зауваження (як правило, на полях та між рядками тексту) до актів римського права. Систематизовані глоси "Glossa ordinaria" ("Впорядкована глоса") у 1250 р. видав Аккурсіус.

Дослідження глосаторів зазнали впливу ідей ранньої схоластики. В їхніх коментарях не було історичних пояснень відомостей, наведених у "Corpus juris civilis". Глосатори уникали філософської і загальнотеоретичної критики правових інститутів римського права, вважаючи їх позачасовими та наддержавними. У своїх практичних рекомендаціях вони вказували на необхідність керуватися у процесі застосування права нормами чинного у державі закону, що дає підстави вважати глосаторів правниками - основоположниками середньовічного легізму. Крім цього, глосатори упорядковували і створювали підручники права, що містили короткі перекази глос - виклад прокоментованої частини тексту або зводу широких правил, виведених з цього тексту. Структурними елементами підручників були також зібрання спірних питань, уточнень, понять, спеціально підібраних для пояснення застарілих чи малозрозумілих текстів, термінів.

Аналізуючи конкретний матеріал, який містився в Кодексі Юстиніана, глосатори долали казуїстичний характер, притаманний класичному римському праву, створювали нову систематизацію, робили широкі узагальнення. Вони чітко вирізняли особисті права, створили єдину концепцію всезагального права, послідовно виокремлювали важливий для системи феодальних відносин інститут володіння.

Із діяльністю глосаторів пов'язують політичний розвиток юридичних наук, хоча вона відзначалась академізмом і не справила безпосереднього впливу на практику судових установ. У міру поширення римського права глоси набували все більшого авторитету, прирівнювалися до коментованого глосаторами тексту. Діяльність глосаторів підготувала ґрунт для вивчення і викладання римського права далеко за межами Італії.

Працю коментаторів у XIII-XV ст., представниками яких були Луллій, Бартоло, Раваніс, Бальдус та інші, пов'язують з економічним і культурним піднесенням Віталії і країнах Західної Європи. Вони відійшли від початкових конструкцій римського права, більшу увагу звертали на погодження його норм із середньовічним, канонічним міським звичаєвим правом. Коментатори вивчали не так джерела римського права, як інтерпретацію їх попередниками (глосаторами). Водночас вони виявили інтерес до питань природного права у працях римських юристів, тлумачили його як одвічне й розумне право, що випливає з "природи речей", обстоювали його примат над позитивним правом. Якщо глосатори наполягали на винятковому значенні римського права, то коментатори намагалися визначити його реальне місце у загальній системі права.

Діяльність глосаторів і коментаторів сприяла поширенню ідей римського права в Західній Європі, відродженню юридичної науки і культури, що були майже втрачені із занепадом Римської імперії. Представники цих шкіл отримали назву "легісти", і багато з них стали консультантами перших осіб держави і вищих чиновників.

У межах розвитку ранньокласичної західноєвропейської державно-правової думки виразно визначились дві тенденції. Одну з них характеризує підвищена увага до проблематики природного права. Інша відзначається особливим інтересом до норм, принципів і системи позитивного права.