Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - 4.2. Ідеї раціоналізації політики в ученні Нікколо Макіавеллі

Італійський політичний мислитель, державний діяч, історик і письменник, засновник світської науки про політику Нікколо Макіавеллі (1469-1527) синтезував у своїй творчості політичний досвід 14 років активної політичної діяльності на посаді секретаря Ради Десяти, яка очолювала Флорентійську республіку. Ця діяльність завершилась відставкою й вигнанням. Останні роки свого життя Н. Макіавеллі присвятив науковій і літературній творчості. Основними його працями є: "Роздуми про першу декаду Тіта Лівія", " Володар", "Історія Флоренції".

У своїх творах Н. Макіавеллі обґрунтував можливість поєднання правомірних цілей з неправовими засобами їх досягнення. Епоха Ренесансу, в яку жив і творив мислитель, відзначалась надзвичайним радикалізмом і авантюризмом мислення. Саме з цим пов'язаний наскрізний імператив, своєрідний епіграф до творчості Н. Макіавеллі, який втілився в постулаті "мета виправдовує засоби". На відміну від філософів-моралістів, Н. Макіавеллі був прагматиком і скептиком. На його переконання, у певні історичні моменти необхідно в ім'я благих цілей використовувати будь-які засоби, в т. ч. аморальні та протиправні. Він вважав, зокрема, що зло можна виправдати запобіганням ще більшому злу, особливо за умов загрози національній державності, дестабілізації суспільного порядку.

Скандальну славу Н. Макіавеллі приніс соціально-політичний трактат "Володар", який містить роздуми про право правителя на політичні інтриги і злочини в ім'я досягнення благих цілей чи задля втримання при владі. Не заперечуючи відверто моральних норм, він обґрунтував думку про те, що за певних умов і в певних сферах людської діяльності їх виконання є необов'язковим, обтяжливим і невиправданим. До таких сфер, на думку Н. Макіавеллі, належить насамперед сфера соціально-політичної діяльності. Політичний лідер має вміти заради досягнення своїх цілей користуватися всіма доступними йому засобами: як морально-правовими, так і аморальними, позаправовими. Можна вдаватися до обману, інтриг, підступності, оскільки це лише засоби, які за своїми ціннісними параметрами непорівнювані зі значущістю поставленої мети.

У своєму трактаті Н. Макіавеллі проповідував правовий нігілізм - заперечення законів та інших правових норм. Насильницькі ("звірячі") методи, дволикість правителя він прикривав патріотизмом, прагненням до суспільного блага, створення могутньої централізованої держави. Н. Макіавеллі рішуче заперечував теологічні й етичні уявлення про сутність держави і політики. Він принципово розмежував сфери дії політики, релігії і моралі, стверджуючи, що основою політики є не християнська мораль, а користь і сила, критерієм ефективності - користь держави. Політичне мистецтво виявляється в тому, щоб, враховуючи приватні інтереси, приймати такі рішення, які дадуть змогу прийти до влади і втримати її.

Політика як наука в трактуванні Макіавеллі є емпіричним знанням типових соціально-політичних ситуацій і способів, прийомів, методів ефективної поведінки в них. Основою його політичної доктрини стало історичне знання. Розмірковуючи над природою історичного процесу, Н. Макіавеллі певною мірою повернувся до античної ідеї циклічності. Середньовіччя заперечувало цінність земного існування, а Н. Макіавеллі реабілітував його, стверджуючи, що воно має мету, цілі та засоби. Виведення політики за межі релігії і моралі логічно привело мислителя до розуміння держави як структури, відмінної від церкви і створеної не Богом, а людьми як істотами політичними. Мета такої держави - захист і забезпечення безпеки кожному.

Держава, на його думку, є політичним станом суспільства, що охоплює відносини влади і підвладних. Державу вирізняє наявність законів і управлінського апарату. Форма держави залежить від співвідношення сил у суспільстві.

У "Роздумах про першу декаду Тіта Лівія" Н. Макіавеллі подає політичний ідеал, яким вважає республіканський Рим, де поєднання елементів монархії, аристократії та демократії зробило республіку досконалою. Йому належала ідея створення загальноіталійської національної держави. Водночас мислитель виступав за підкорення церкви державним інтересам, але не за поєднання державної і духовної влад.

Отже, Н. Макіавеллі розробив метод прагматичного підходу до політики, який дає змогу виявляти істинний стан суспільного розвитку, політичної реальності замість домінування уявних політичних ситуацій. Макіавеллі яскраво зобразив живу модель держави, політичну людину на всіх сходинках соціальної ієрархії, продемонстрував на прикладах, як деформує особистість спілкування з поганою владою, як тиранічна влада розбещує народ. Він зруйнував міф про державу як втілення національного духу і показав, що держава - це і є ті люди, які владарюють над суспільством.