Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Самюель-Філіпс Гантінгтон (нар. 1927)

Американський політолог, автор праць "Солдат і Держава: теорія і політика цивільно-військових відносин" (1957), "Політичний порядок у суспільствах, що змінюються" (1968), "Американська політика: тенденція до дисгармонії" (1981), "Третя хвиля: демократизація наприкінці XX ст." (1991), "Зіткнення цивілізацій і перетворення світового порядку" (1997). Застосувавши цивілізаційний підхід до вивчення історії людства і міжнародної політики, основоположниками якого були західні мислителі О. Шпенглер, П. Сорокін, А.-Дж. Тойнбі, Гантінгтон у 1993 р. висунув власну резонансну концепцію "зіткнення цивілізацій".

За нинішніх історичних умов, на думку Гантінгтона, світова політика вступає у нову фазу. Джерелом конфлікту у новому світі буде не ідеологія або економіка, а розмежування всередині людського роду, суперечності у сфері культури. В основу прогнозу політолога покладено геостратегічну концепцію конфлікту-взаємодії восьми головних цивілізацій: західної, конфуціанської, японської, ісламської, хінді, слов'янсько-православної, латиноамериканської, африканської. Держави-нації залишаться найвпливовішими дійовими особами у міжнародних відносинах, але найважливіші конфлікти у глобальній політиці виникатимуть між націями і групами країн різних цивілізацій. У світі домінуватиме зіткнення цивілізацій, сформується своєрідний синдром країн-родичів. Учений зазначає: якщо у Боснії відбулась збройна сутичка трьох етнічних груп, за якими стояли родичі з різних цивілізацій, то Україна і Росія уникли конфлікту лише через спорідненість у межах однієї цивілізації.

Міжнародна політика після закінчення "холодної війни" вийшла із західної фази. її центральним елементом стала взаємодія між Заходом і незахідними цивілізаційними спільнотами.

Напружена боротьба між Заходом і радянським блоком тривала понад 50 років. Завдяки їй західна цивілізація значно зміцнилась і довела свою пріоритетну роль у світовому розвитку. Постіндустріальне суспільство одержало подальші можливості для вдосконалення. Характеризуючи сучасний світоустрій, С.-Ф. Гантінгтон наводить перелік найголовніших типологічних ознак Заходу: класична антична спадщина; філософські та догматичні засади західних християнських деномінацій; латинська мова як лінгвістичний фундамент багатомовної західної цивілізації; відокремленість духовно-релігійної та світської влади; верховенство права; суспільний плюралізм і громадянське суспільство; феномен представницьких органів; індивідуалізм як традиція автономної людської особистості.

На думку вченого, комбінація цих здобутків є надбанням Заходу. Гантінгтон наголошує: "Для Заходу настав час позбутися ілюзії про універсальність його культури і заходитися нарощувати силу, згуртованість і життєздатність своєї власної цивілізації у світі інших цивілізацій". Заходові за нинішніх умов загрожує небезпека, оскільки він як зріла цивілізація втратив економічний і демографічний динамізм, необхідний для того, щоб диктувати свою волю іншим суспільствам. Вплив західної культури і кількість англомовного населення у світі зменшуються, отже, важливим є окреслення меж Заходу. Потрібно, зокрема, заборонити вступ у НАТО країн, що історично є переважно мусульманськими або православними.

Владик Нерсесянц (1938-2005)

Російський історик, теоретик і філософ права. Свої погляди розвинув у працях "Гегелівська філософія права" (1974), "Сократ" (1977), "Особистість і держава в політико-правовій думці" (1980)", "Право і закон" (1983), "Право в системі соціальної регуляції" (1986)", "Наш шлях до права: від соціалізму до цивілізму" (1992), "Теорія ідей правової державності" (1993), "Право - математика свободи" (1996), "Філософія права" (1997), "Юриспруденція" (1998), "Філософія права Гегеля" (1998), "Загальна теорія права і держави" (1999), "Політико-правові цінності: історія і сучасність" (2000), "Національна ідея Росії у всесвітньоісторичному прогресі рівності, свободи і справедливості. Маніфест про цивілізм" (2000), "Загальна теорія права і держави" (2002).

Творчість В. Нерсесянца розвивалася у межах лібертарно-юридичної теорії, у контексті якої держава (інституційна форма) і право (нормативна форма) пояснюються через поняття "свобода". На відміну від багатьох інших теоретиків, Нерсесянц розглядав державу і право як нерозривні сутності, покликані сприяти розвитку свободи. Держава і право не можуть існувати одне без одного. При цьому право - соціонормативний регулятор, а державно-владні інститути формулюють, підтримують і забезпечують нормативну систему з допомогою відповідних стимулів і примусу. Істинна свобода у будь-якому суспільстві можлива лише у поєднанні з рівністю. Якщо у суспільстві в одних людей більше свободи, ніж у інших, то ті, в кого її менше, опиняються в ситуації соціальної нерівності щодо тих, у кого свободи більше. Отже, формальна рівність - один із основних принципів правового регулювання.

В. Нерсесянц запровадив у науковий обіг термін "тип праворозуміння". Відповідно він виокремлював два його основних типи. У межах першого право ототожнюють із законом. Другий тип пояснює право як самостійний соціонормативний регулятор. На цьому ґрунтується лібертарно-юридична теорія В. Нерсесянца. Вчений вважав, що у права є своя самостійна сутність, яка відрізняється від силової, моральної та інших сутностей. У реальному житті закон, який позитивісти ототожнюють із правом, може бути неправовим, порушувати права людини, досягнуті в межах конкретної правової культури. Якщо владні суб'єкти, встановлюючи закони, порушують права людини, то такі закони слід кваліфікувати як правопорушні. Оскільки держава є організацією публічно-політичної влади правового типу, вона може вважатися правовою, якщо в її межах влада пов'язана з правом, правовою свободою. Правова держава майбутнього, в розумінні В. Нерсесянца, - цивілітарна держава.

Лейтмотивом цивілітарної концепції постсоціалізму В. Нерсесянца є думка про те, що "нинішні спроби звільнитися від соціалізму швидше нагадують непідготовлену втечу, ніж продуманий рух в історичному часі та просторі". Відповідно до цього ключове питання "Куди, як можна і треба йти після соціалізму?" залишається, на думку вченого, відкритим. Одну з можливих базових соціальних альтернатив стереотипним уявленням попередньої епохи вчений вбачав у необхідності формування замість соціалізму й капіталізму як полярних концепцій людського співжиття нового ладу - так званого цивілізму. Основу цього ладу мали становити:

1) повна безоплатна індивідуалізація суспільної (одержавленої) власності за принципом рівного права кожного громадянина на однакову частку;

2) невідчужуваність цивілітарної власності від спільної й персональної власності, визнання за кожним громадянином права на будь-яку іншу власність поза громадянською власністю як загальним мінімумом;

3) формування природним шляхом завдяки суб'єктивному праву кожного громадянина необхідної суспільної згоди для реального переходу до ринку зі спільним визнанням недопустимості заподіяння шкоди інтересам значної частини суспільства;

4) модернізація суспільства шляхом "збагачення і доповнення принципу формально-правової рівності новими невідчужуваними суб'єктивними правами".

Концепція Нерсесянца як ідея глобального втілення соціальної справедливості викликає сумніви щодо можливості її практичного втілення. Безсумнівною залишається в умовах постсоціалізму, посткапіталізму, інших напрямів формування постсучасності основоположна ідея важливості й необхідності вибору як глибокоусвідомленого акту окремих людей, народу, країни.