Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - 1. Утворення держави

1. Утворення держави

Стародавній Вавилон (у цьому разі ми застосовуємо цю назву і для Шумера та Аккада) являє собою, як і Єгипет, типову "річкову" цивілізацію.

Країна, яку греки назвали Месопотамія, у VI-V тисячоліттях до н. е. була дуже заболоченою, багатою на річні протоки та озера алювіальну рівнину. Головні ріки - Тигр та Євфрат несли велику кількість мулу, мали різний рівень паводкових підйомів, хоча режим рік сприяв землеробству, оскільки найбільші витрати води припадали на літо, коли хлібороб особливо потребував воду. Проте паводки нерідко мали характер катастрофічних повеней.

Невипадково саме у Стародавньому Дворіччі виник міф про "всесвітній потоп", який знищив рід людський. Сліди великих катастрофічних повеней, які виникали в різні часи та охоплювали різноманітні частини Месопотамії, були знайдені археологами. Ріки часто проривали берегові вали, змінювали свої русла та утворювали бокові протоки. Вся місцевість була дуже заболоченою, і стародавні поселення розташовувалися, як правило, на штучних земляних насипах-платформах. Минули тисячоліття, перш ніж непрохідні болота перетворилися на придатну для посівів землю. Одночасно поля потрібно було і зрошувати.

Стародавній грецький географ та історик Страбон, посилаючись на Поліклета, повідомляв, що початок іригаційного землеробства тут був пов'язаний із дренуванням місцевості. Він писав: "Річ у тім, що Євфрат на початку літка розливається, причому вода починає прибувати з весни під час танення снігу у Вірменії, тому ріка неминуче утворює болота та заливає ріллі, якщо не відвести розлиті по поверхні води рік, що вийшли з берегів, за допомогою ровів та каналів подібно до того, як це роблять із водами Нілу в Єгипті. Саме тому і виникли канали".

Хлібороби, які осіли на заболочених берегах рік, уже мали деякий досвід в обробленні злаків і особливо зрошенні. Ці навички могли бути привнесені зі східних або північних районів, де гірсько-струмкове землеробство (з культивуванням пшениці та ячменю) та лиманне на річних розливах було вже відоме.

Наприкінці VI та в V тисячолітті до н. е. у дельті Тигру та Євфрату склалася своєрідна культура осілих хліборобів (а також скотарів і риболовів), названа археологами убейдською. На місці таких центрів як Ереду, Ур, Урук та Телло на цей час складаються селища, що пізніше стали (у III тисячолітті до н. е.) великими містами.

Найбільшим досягненням хліборобів убейдського періоду було створення системи зрошуваного землеробства, пристосованого до особливих умов дельти. Спочатку це були, очевидно, обваловування невеликих згасаючих протоків та створення мініатюрних "басейнових" систем - штучних лиманів; згодом - будівництво примітивних регуляторів затоплення ділянок та різноманітних водорегулювальних приладів. М'які алювіальні землі дозволяли використовувати прості знаряддя - дерев'яні мотиги та лопати. Але була необхідна безперервна праця зі створення полів з бруду та боліт.

Перші поселення хліборобів розташовувалися при впадінні протоків до розливів по берегах русел та озер, оскільки на окраїнах боліт та розливів було простіше утримувати паводкові води на полях, огороджених валиками. Ці місця були сприятливі як для землеробства, так і для розведення худоби, рибальства та мисливства. Безперервні гідрографічні зміни потребували напруженої праці зі спорудження захисних дамб і каналів. Процес розвитку іригації у Стародавньому Дворіччі був неможливий без організованого співробітництва великої кількості людей та без об'єднання окремих громад у своєрідні "водні союзи". На базі цих союзів і виникають перші міста-держави Шумеру - Кіш, Лагаш, Урук та ін. їх утворення збігається за часом із зведенням на великих дельтових потоках дамб та невеликих зрошувальних систем.

Система каналів вимагала постійного контролю з боку державної влади та безперервної праці з її підтримання. Тому коли кочовики гутії вторгайся до оазисів Південної Месопотамії незабаром після 2230 року до н. е., цілі області запустіли.

Новий розквіт зрошувального землеробства у Месопотамії розпочався з XVIII століття до н. е., коли центром став Вавилон, який об'єднав Шумер і Аккад та підкорив на час навіть Сирію.

У період правління Хаммурапі (1792-1750 роки до н. е.) роботи з будівництва каналів тривали безперервно протягом дев'яти років. Хаммурапі постійно сам давав вказівки, які стосувалися зрошення. Обов'язки чиновників та водокористувачів розподілялися дуже скрупульозно. Вода в Месопотамії - це життя. Того, хто порушував правила та закони користування водою, могли обернути в рабство або навіть піддати смертній карі.

Досить докладно у Законах Хаммурапі оговорювалися й випадки матеріального відшкодування. Багато каналів несли воду на більш високих відмітках, ніж розташовувалися поля. Нерідко паводки проривали штучні дамби, вали і перегородки, заливаючи поля та селища.

Тому спеціальні статті Законів Хаммурапі накладали кару за їх недбале зміцнення та прорив вод на чужу ділянку: "Якщо людина нехтує (забуває) зміцнювати валики свого поля, і через що утворюється в них пролом та вода уносить прибережну територію (землю), ця людина... нехай відшкодує зерно (урожай), яке таким чином було втрачено".

Розвиток іригаційної техніки у Стародавньому Дворіччі, великі землевпорядні роботи, створення дамб, складної мережі паводкових каналів, акведуків та водоймищ для регулювання подавання води сприяли зародженню наук та розквіту ремесел. Обводнені ділянки потребували точного вимірювання. Проведення каналів та запровадження складної системи зрошення пришвидшило розвиток інженерної майстерності та геометрії.

Коли руйнувалися деспотії і держава розпадалася на окремі області, порушувалася єдина система зрошення, запустівали поля хліборобів. Час від часу вони відроджувалися, аби знову загинути у пожежах війни. У Середні віки за роки правління Харун ар-Рашида (763-809 роки до н. е.) в Месопотамії було обводнено великі площі. Але у 1258 р. армія монголо-татар, очолювана Хулагу, зруйнувала культурні оазиси, залишивши незліченні руїни, які тепер вивчаються археологами.