Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л.М. - Глава 15. Імперія франків

1. Становлення держави

Державно-правова історія Європи перших століть нашої ери визначалася деякими важливими чинниками:

1. Послабленням, а потім і падінням (476 рік) Західної Римської імперії та утворенням унаслідок цього своєрідного "вакууму" в центрі Європи;

2. Активізацією (частково внаслідок Великого переселення народів) "варварських" народів (головним чином германських - остготів, вестготів, франків тощо), які оточували Рим, а також численних племен галлів (кельтів);

3. Активною політикою Східної Римської імперії - Візантії, яка ще на той час зберігалася і була досить могутньою;

4. Християнізацією Європи;

5. Появою на світовій арені молодої, сильної та агресивної ісламської держави - Арабського халіфату.

Візантія та Іран, послаблені взаємним протиборством, не могли протистояти тискові Арабського халіфату. Іран був завойований арабами, а Візантія втратила значну частину володінь. Араби захопили частину Малої Азії, Середземномор'я, Північну Африку, Середню Азію, північно-західну Індію. Утворивши в Іспанії Кордовський халіфат, араби використали його як плацдарм для вторгнення в Західну Європу. Доля Європи залежала від того, чи зуміють і встигнуть народи Європи створити державу, яка могла б узяти на себе місію бар'єра на шляху арабської експансії. Такою державою стала Імперія франків.

Германські племена остготів, які перебували спочатку між Дніпром і Доном, під могутнім натиском гуннів перемістилися на захід і рушили на Італію. Розбивши Одоакра (який сам у 476 році переміг останнього римського імператора Ромула Августула), вони створили велике королівство в Італії, Сицилії, Предальпійській області, Далмації та Провансі. Основна маса остготів осіла в Північній і Середній Італії, змішавшися тут з галло-римлянами. Сюди ж пізніше прийдуть германські племена лангобардів ("Довгобородих"). Відзначений період характеризується своєрідним етногенезом. Численні племена, які ми зараз називаємо "германцями", самі тоді ще не знали, що вони "германці". Вони були франками, готами, баварами, алеманами, саксами, англами тощо. їхні мова та етнічна ідентичність перебували в стадії формування, ще не було німців, французів, італійців - їм належало з'явитися пізніше. Спільною їхньою основою було те, що всі вони поряд зі слов'янами були відгалуженням давньої індоєвропейської спільноти. Захоплення територій колишньої Римської імперії прискорювало процес їхнього соціального розвитку, вони засвоювали римську систему управління та римське право.

На півночі Європи відбувався процес консолідації північно-германських племен, які прибули сюди зі Скандинавії. З кінця V століття сформувалося їхнє об'єднання, ядром якого стали салічні ("приморські") франки на чолі зі своїм предводителем Хлодвігом з роду Меровінгів (481-511 роки). Хлодвіг підкорив собі частину Галлії, алеманів, які жили у середній та верхній течіях Рейну, приєднав володіння вестготів в Аквітанії, східних франків у понизов'ї Рейну.

Енергійний молодий король Хлодвіг стратив усіх менших князів франків та був охрещений у 496 році разом з трьома тисячами франків у Реймсі. За його правління виникло величезне королівство Меровінгів від Піренеїв до Баварії. Своєю новою столицею Хлодвіг зробив Париж. Прийняття Хлодвігом християнства у католицькій формі сприяло встановленню сприятливих відносин з галло-римським населенням Італії. Після смерті Хлодвіга королівська влада послаблюється. При королі Дагоберті (629-639 роки) вдається не допустити центробіжні тенденції, але потім влада знаті посилюється і переходить до рук спадкоємних майордомів. Один з них - Пипін Геристальський - примусив визнати себе майордомом Австразії і Бургундії, а його син - Карл Мартелл (715-741 роки) ще більше зміцнив владу. Цьому сприяло те, що у 732 році він очолив франків у битві при Пуатьє з арабами, зупинив їхню експансію у Західну Європу.

Посиленню влади Карла Мартелла сприяли секуляризація частини церковних земель та їхнє роздавання як службових бенефіцій служилому стану. Син Карла Мартелла - Пипін Короткий (754-768 роки), ставши королем франків, поклав початок династії Каролінгів. При онукові Карла Мартелла - Карл і Великому (KaroJus Magnus, 768-814 роки) королівство франків сягає найвищої могутності. Завойовуються Лангобардська Італія, Саксонія, землі північніше Піренеїв. У 800 році Карл коронується у Реймсі римським папою імператорською короною. Імператор одержав титул "Божий помазаник, правитель імперії римлян, король франків і лангобардів". Він мав право ухвалювати закони, чинити суд і підтримувати мир у державі. Уряд імператора складався з двірцевих чиновників: сенешала (замінив майордома), пфальцграфа (правосуддя), маршала та конетабля (керівництво військами), камемарія (королівське майно та казна), канцлера (дипломатія, законодавство), архікапелана. Значну роль у державі відігравали збори знаті (у травні та восени). Влада імператора не була абсолютною, король був тісно пов'язаний зі своїм лицарським оточенням.

Правління Карла Великого позначилося прогресом у галузі культури, науки, мистецтва (Каролінгівське відродження). Однак, як це притаманно всім ранньофеодальним імперіям, розвиток феодалізму призводить до сепаратизму. Онуки Карла Великого у 843 році уклали Верденську угоду, за якою Імперію франків було поділено на три частини: Карлу Лисому дісталася Франція, Людовику Німецькому - Німеччина, Лотарю, який номінально як старший одержав титул імператора, - Італія, Прованс та частина Південної Німеччини. З цього часу розпочинається, власне, історія Німеччини, Франції та Італії.