Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Територіальні (обласні) суди

До кінця XIV ст. суд Великого князівства Литовського був подібний до суду Київської Русі. Вся повнота судової влади належала князю. Окремо існував церковний суд. Свої суди мали міські та сільські громади.

У результаті еволюційного розвитку державно-правових інститутів на кінець XIV ст. сформувалася система судів, яка складалася із центральних, місцевих і спеціальних судів.

До центральних судів належали великокнязівський (з початку XV ст. - господарський) суд та його форми, а також суд Головного литовського трибуналу.

Великокнязівський (господарський) суд

Великокнязівський (господарський) суд був вищим судом у державі й мав необмежену компетенцію. Розгляд справ у цьому суді здійснювався за участю Великого князя та магнатів. У законі не було визначено кількість магнатів. Все залежало віл важливості справи, місця Й часу суду. У суді були присутні ті магнати, які в цей час перебували біля Великого князя. Сесія господарського суду мала починатися щорічно 11 листопада. У зв'язку з частими від'їздами та через велику кількість справ князь створював комісарські, асесорські, маршалкові суди, що допомагали йому в здійсненні правосуддя, але не були постійними.

Формою великокнязівського суду вважався судпани-ради, який збирався щороку через два тижні після початку Великого посту.

Ще одним різновидом господарського суду був сеймовий суд, розгляд справ у якому спершу здійснювався Великим князем і пани-радою під час роботи сеймів. Правопорушення у фінансовій сфері розглядав скарбовий суд.

Підсудність справ господарському судові не було строго визначено. У ньому могла бути розглянута будь-яка справа за скаргою (позовом) кожної вільної людини. Із часом було введено обмеження в підсудності справ цьому судові. Інстанцій ний порядок розгляду справ вводиться Статутом 1529 р., арт. 2 розділу VI якого зобов'язує подавати позов спочатку до місцевого суду і лише після рішення цього суду звертатися до господарського.

Суд Головного литовського трибуналу

Вищим судом першої інстанції та апеляційною інстанцією був суд Головного литовського трибуналу, організація і компетенція якого визначались Уставом "Спосіб прав трибунальських" 1581 р.

Після приєднання українських земель до Речі Посполитої апеляційним судом тут став Луцький трибунал, створений 1578 р. Однак уже в 1579 р. він припинив існування, а апеляційною інстанцією для всіх судів Речі Посполитої став Люблінський трибунал.

Систему місцевих судів чіткіше визначила судова реформа 1564—1566 рр. До місцевих судів належали територіальні (обласні), копні, домініальні, земський і підкоморський суди.

Територіальні (обласні) суди

Територіальні (обласні)суди існували ще за часів Київської Русі. Намісники, пізніше старости і воєводи очолювали обласні суди. Нижче стояли суди державця-намісника. Для цих судів вищою інстанцією був суд воєводи.

Одноособові суди магнатів, шляхти і духовенства над підвладним їм селянством — це домініальні. їхня діяльність регламентувалася Судебником Казимира 1468 р.

У громадах (общинах) діяли найдавніші за часом громадські, або копні. суди. Копа — це суд, що складався з найшановніших членів громади, які збиралися на спільні збори (копи) для розгляду судових справ. Ці суди керувалися нормами звичаєвого права. Суддями копного суду були копні мужі й копні-старці. Копний суд не мав постійного складу суддів. Кількість суддів становила 15—30 осіб і залежала від величини копного округу. Територію копного округу утворювали його центр та навколишня місцевість. Збори копи відбувалися найчастіше просто неба. Крім старців і копних мужів на суді могли бути присутні й особи з державної адміністрації, зокрема віж або возний, які стежили за дотриманням на копі норм звичаєвого і писаного права.

До функцій копи входило проведення розслідувань кримінальних справ. Якщо на території громади здійснювався злочин, члени громади повинні були зробити все, щоб знайти злочинця ("гнати слід"). Група сусідів мала назву "гаряча копа". Дон обов'язків відносилось проведення перших слідчих дій: обшуків, опитувань потерпілих та свідків. Після того як "гаряча копа" закінчувала попереднє слідство, збиралась "велика копа" всіх мужів копного округу, в який входила волость або декілька волостей. На "великій копі" проводилось судове слідство і виносилось рішення. Якщо

"велика копа" виносила злочинцю смертний вирок, то для приведення його у виконання збиралась "завита копа" — два-три члени громади, на яких покладалися функції ката.

Копне судочинство поєднувало в одному органі слідчі, судові та виконавчі дії, і це було характерним для нього. Рішення копних судів, як правило, оскарженню не підлягали і виконувалися негайно. Це поширювалось і на вироки з смертною карою.

Спочатку до юрисдикції копного суду належало все населення копного округу. З часом шляхта звільнила себе від його підсудності, і він перетворився в суд виключно над селянами.

Усередині XVI ст. проводиться реформа судової системи. На Бельському сеймі 1564 року під натиском шляхти магнати зреклися своїх привілеїв в справі судочинства, внаслідок чого Великий князь заснував земські та гродські (замкові) суди. Цю систему доповнили так звані під коморські суди, введені II Статутом у 1566 році.

Створення системи місцевих судів надало певної єдності всій судовій системі. Земський, гродський (замковий) і підкоморський суди були місцевими судами для шляхти.