Історія держави і права України - Музиченко П.П. - 6.3. ЗМІНИ В СУСПІЛЬНОМУ ЛАДІ

Визвольна війна внесла певні зміни у суспільні відносини. Майже вся тодішня українська етнографічна територія фактично була визволена від польського панування. З відступом козацьких військ наприкінці 1648 р. частина української території — Волинь і Галичина — знову була захоплена польськими військами.

Незважаючи на вигнання польських магнатів і шляхти, а також тієї української верхівки, яка підтримувала поляків, поділ на панівні та залежні верстви в Україні залишився.

Панівний стан

Польську знать як пануючий стан замінило козацтво, середнє та дрібне українське шляхетство.

Козацька служба, хоч і давала значні привілеї, була важкою, а часто і недоступною для населення. Щоб її відбувати, крім здоров'я, треба було мати відповідні матеріальні засоби. Ось чому ми зустрічаємо в тогочасних документах дані проте, що бідних у козаки не записували, щодо них зараховували тільки заможних селян. Але такі вимоги ставилися лише перед тими, хто вступав у реєстрове козацтво.

Уроки війни козаки складали приблизно половину населення України.

У ході Визвольної війни зміцнюється становище козацтва як окремого суспільного стану. Зборівський договір був юридичною основою оформлення козацтва в привілейований стан з своїми правами, адміністрацією, судами. Складання реєстру було однією з ознак цього оформлення. Значно розширилась територія, на якій мали право жити козаки. Привілеї козацтву були підтверджені королівськими грамотами, Білоцерківським договором 1651 р., московським урядом у "Березневих статтях" 1654 р., у царських жалуваних грамотах.

Зміни в козацькому стані могли відбутись тільки внаслідок його фактичного панування в Україні. Слід відзначити, що цей новий привілейований стан відіграв прогресивну роль в історії України. Неабияке значення мало те, що в період свого формування козацтво як стан не було таким замкнутим, як інші привілейовані стани. Воно не було однорідним, до нього входили як заможні, так і рядові козаки.

До заможних перш за все належали козаки, які були реєстровцями до війни. Вони склали основу козацької старшини. Групою, близькою до реєстровців, були колишні "випищики " та драгуни, які під час боїв переходили на бік повстанців.

Згадані вище групи складали близько 50 відсотків всього реєстрового війська.

Війна внесла значні зміни у склад козацької старшини. Деяка її частина воювала на стороні польсько-шляхетського війська. В ході війни частина довоєнної реєстрової старшини загинула або з різних причин відійшла на другий план. Козацька старшина значно поновилася за рахунок дрібної української шляхти та рядового козацтва. Ця частина старшини відрізнялась від довоєнної своїм менталітетом: палким прагненням до незалежності України. Нові висуванці з козацтва створили оточення гетьмана, а тому стали впливати на внутрішню та зовнішню політику.

За соціальним становищем старшина в роки Визвольної війни єдиною верствою не була. Кожна група козацької старшини мала свої економічні можливості, свої традиції і т. ін.

Відомостей про старшинське землеволодіння в роки війни збереглося дуже мало. Напевно, частина старшини володіла фільварками та хуторами. Проте, внаслідок ряду причин, старшинське землеволодіння не могло бути розвинутим. По-перше, до нього негативно ставилися рядове козацтво та селянство, яке тільки-но звільнилося від гніту польсько-шляхетських землевласників. По-друге, козацьке господарство, втім числі і заможне, було мало пов'язане з ринком, особливо із зовнішнім, куди могли йти продукти сільського господарства. Більше уваги заможні козаки приділяли промислам: дігтярному, мукомельному, селітряному тощо.

Безперечно, козацька старшина збагатилася за рахунок великої воєнної здобичі. Козацтво дедалі більше поділялося на два протилежні табори — старшину, яка захопила в свої руки основні матеріальні блага та політичну владу, і рядове козацтво, яке ними не користувалося.

До панівної верстви належала також українська шляхта. Шляхетський стан до війни мав найбільше привілеїв, він був економічно пануючим, зосереджував у своїх руках політичну владу. В ході війни тут сталися значні зміни.

Хоча в королівських грамотах, універсалах гетьмана, Зборівському, Білоцерківському та Переяславському договорах вказувалось на збереження привілеїв шляхти на майнове володіння, все ж вона втрачає свій вплив в українському суспільстві. Це сталося з декількох причин.

Як відомо, польські магнати і шляхта, які володіли великими маєтками, були вигнані з України або знищені народом. Одна частина української шляхти поділила долю польської, а друга частина, головним чином дрібна шляхта, брала активну участь у Визвольній війні, щоб після неї зайняти привілейоване місце у суспільстві. При пануючих у Речі Посполитій порядках, коли політичну владу узурпували магнати, а дрібна шляхта втрачала навіть свої невеликі земельні володіння, які різними шляхами потрапляли до магнатів, коли українство і православна віра всіляко принижувались, українська шляхта не могла здійснити свої прагнення. її наміри збігалися з поглядами і справами козацької старшини. Отже, українська шляхта, перебуваючи у Війську Запорізькому, переходила на платформу козацької старшини, зливалася з нею станово і політично.

Панівним станом в Україні були також верхи православного духовенства, права яких у роки війни значно розширилися. Православ'я стало в Україні єдино визнаною офіційною релігією. Цьому сприяла та обставина, що одним із гасел, під якими велася Визвольна війна, була боротьба за православну віру. Духовенство було добре організованим станом, що спирався на вікові традиції. Православна Церква мала ряд суттєвих привілеїв і прав, які не раз підтверджував у своїх універсалах гетьман.

Вище церковне і монастирське духовенство в ході війни одержали нові володіння за рахунок католицької Церкви і шляхти. Зміни в Україні мало торкнулися церковного та монастирського землеволодіння. Селяни, що проживали на цих землях, як і раніше виконували для монастирів трудові повинності, сплачували натуральні оброки.