Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Панівна верства

Ті зміни, які намітилися в суспільному ладі в роки Визвольної війни, знайшли своє завершення у другій пол. XVII — середині XVIII ст.

Панівна верства

Масове покозачення української шляхти під час війни, соціальне відокремлення козацької старшини від основної маси козацтва привели до створення особливого аристократичного прошарку, який отримав назву "знатне військове товариство".

Його верхівку складало бунчукове товариство. Бунчук був відзнакою гетьмана. Це був дрючок, більш ніж 3 метри завдовжки, з металевою кулею зверху, з-під якої звисало кінське волосся. Його носив генеральний бунчужний над гетьманом, в тих випадках, коли гетьман очолював військові походи. До бунчукового товариства належала генеральна старшина.

До знаті входило також значкове товариство. Значком звалася корогва (стяг). У козацькому війську були три роди корогв: гетьманська корогва, полкові і сотенні корогви. Ці корогви вживалися, як правило, в урочистих випадках. Для щоденного вживання використовували малі корогви, або значки. Від значків і пішла назва "значкові товариші". Значкові товариші займали таке ж місце по відношенню до бунчукового товариства, як значок — по відношенню до великої корогви. До значкового товариства входила полкова старшина.

"Знатні товариші" вилучалися із загальної полкової та сотенної юрисдикції і підлягали лише юрисдикції гетьмана.

Існувала ще одна привілейована верства — військове товариство, до якого належали ті, хто не потрапляв у перші дві категорії. Це товариство було підпорядковане військовій канцелярії.

Всі "знатні товариші" несли обов'язкову службу або виконували різного роду доручення гетьмана: проводили ревізії, очолювали посольства, творили законодавство тощо.

До привілеїв знатного товариства належала також привілейована підсудність, можливість отримувати різні посади у Генеральному уряді, право володіння великими земельними ділянками.

Незабаром в руках знатного товариства зосереджуються значні земельні масиви. В 1730 році в руках українських землевласників знаходилося 52 відсотки всієї землі.

Закріплення землі проводилося в формі роздачі земель за службу ("рангові землі"), передачі землі "на вічне спокійне володіння" або шляхом "займанщини" (захоплення вільних земель), що спостерігалось головним чином на півдні України.

Отже, з одного боку, панівна верства України привласнила собі привілеї польської шляхти, зокрема, закріпила за собою виключне право займатися промислами, право на оптову торгівлю, на звільнення від сплати мита, податків, повинностей. З Іншого боку, вона вимагала нових гарантій від гетьмана та царського уряду. І такі гарантії їй були надані. Глухівські статті 1669 року підтвердили вольності української панівної верстви і ті привілеї, які вона отримала від Богдана Хмельницького.

У XVIIІ ст. посилюється боротьба української панівної верстви за урівнювання в правах з російським дворянством. Ще за Глухівськими статтями пар пообіцяв жалувати дворянство за поданням гетьмана. У 1764 році відповідно до царського указу отримала права дворянства генеральна козацька старшина, а у 1783 році це положення було поширене на всю українську шляхту. Тим самим українська панівна верства була оформлена в єдиний дворянський стан. Дворянські права української шляхти були підтверджені жалуваною грамотою дворянству 1785 року.

Таким чином, українська панівна верства отримує всі привілеї російського дворянства, що разом з її традиційними правами та вольностями давало в руки цього соціального прошарку майже необмежену владу.

У панівну верству України входили також російські дворяни, які особливо інтенсивно поповнюють її у XVIII ст., коли царський уряд проводить політику роздачі земель Півдня України.

За Гадяцьким трактатом 1658 року польській шляхті були повернуті права на маєтки в Правобережній Україні. Отже, тут було відновлено польсько-шляхетське землеволодіння і ті порядки, які існували до Визвольної війни.