Історія держави і права України - Музиченко П.П. - 8.2. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД

Після знищення залишків автономії України у складі Російської імперії суспільний лад приводиться у відповідність до суспільного ладу Росії. Офіційно все населення Російської імперії складалося з чотирьох станів — дворянства, духовенства, селянства (сільських обивателів) та міських жителів (міських обивателів).

Дворянство

Процес зрівняння української шляхти в правах з російським дворянством, започаткований ще в другій половині XVII ст., продовжується і в XIX ст. Окрім загальноросійського законодавства, приймається ряд законів, які прямо адресувалися українському дворянству і були спрямовані на підтвердження його прав. У 1835 році приймається указ "О Малороссийских чинах, дающих право на действительное или потомственное дворянство". Він затверджував станові привілеї та пільги за козацькою старшиною та її нащадками.

Після поразки польського повстання 1830 року царський уряд більш прискіпливо ставиться до дворянства Правобережної України. Указ 1831 року "О разборе шляхты в западных губерниях и об устройстве сего роду людей" визнавав за ними права дворянства тільки в тому випадку, якщо вони доведуть своє дворянське походження. Землі тієї шляхти, яка брала участь у повстанні, передавалися російським дворянам, внаслідок чого їхня загальна кількість в українському суспільстві зросла.

У першій половині XIX ст. дворянство Російської імперії продовжує зміцнювати своє становище. Дворяни володіли 70 відсотками українських земель, у Західній Україні — 44 відсотками.

Закон 1827 року надавав дворянам право створювати фабрики, заводи та майстерні не тільки в селах, як це було передбачено раніше, айв містах.

У 30—50-х роках кількість дворян, які скористались цим законом, зростає. Переважно їхня діяльність зосереджувалася в цукроварінні та ґуральництві. Поміщики були також організаторами великих винокурних підприємств, що ґрунтувалися на комерційній основі. Вдаючись до підприємництва, частина дворянства України все більше обуржуазнювалася, хоча її зв'язки із застарілими структурами суспільства залишалися ще досить міцними.

Після селянської реформи 1861 року дворянство України, як і все дворянство Російської імперії, вступило у період кризи і розладу. Неспроможність більшої частини дворянства перебудуватися в нових економічних умовах привела до втрати ним на кінець XIX ст. значної кількості земель. Але цей факт ще не дає підстав для висновку про занепад дворянства.

За ним зберігаються всі права та привілеї, якими воно користувалося до реформи. Більш того, приймаються нові нормативні акти, що зміцнюють привілейоване становите дворянства. Так, дворянам було надано право кредиту в Дворянському банку і приватних земельних банках піл заставу земель, встановлювались премії за реалізацію сільськогосподарської продукції тощо. Пануюче становище займало дворянство і в державному механізмі. У створених за земською 1864 року та міській 1870 року реформами органах земського та міського самоврядування дворянству відводилося чільне місце. Дворяни очолювали училищні ради, визначали особовий склад мирових судів.

Закон 1889 року про земських начальників, які призначалися тільки з потомствених дворян, передавав їм всю судову і адміністративну владу на місцях. Розширюється мережа дворянських привілейованих навчальних закладів.

Дворянство складало більшість у земських установах. На початку XX ст. у складі губернських земельних управ налічувалося понад 90 відсотків дворян. Після заснування Державної думи і реорганізації Державної ради дворянські представники і тут не втратили своєї переваги над іншими станами.

Під час буржуазно-демократичної революції 1905—1907 років дворянство створює свої політичні партії. Перш за все це конституційно-демократична партія (кадети) і "Союз 17 октября" (октябристи). Соціальну базу партії кадетів складали поміщики, промислова та банківська буржуазія.

Отже, робимо висновок, правове становище дворянства України за винятком втрати ним влади над особою селянина не змінилось. Привілеї дворянства, встановлені ще законодавством Катерини II, не втратили сили і на початку XX ст. Дворянство продовжує залишатись найбільш привілейованим станом в країні.