Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Приєднання Південної Бессарабії і Північної Буковини до складу УРСР

Приєднання Західної України до Української PCP

Відразу ж після вторгнення німецьких військ у Польщу населення Західної України почало створювати місцеві органи народної влади і управління. У волостях і селах такими органами стали селянські комітети, а у містах і повітах — тимчасові управління.

Після приходу Червоної Армії постановою Військової ради Українського фронту від 3 жовтня 1939 року для координації діяльності місцевих органів влади та управління були створені обласні управління у Львові, Луцьку, Станіславі і Тернополі. 4 жовтня Львівське обласне тимчасове управління звернулося до тимчасових управлінь Тернополя, Станіслава і Луцька з відозвою скликати Народні Збори Західної України, щоб вирішити питання "про приєднання до великого Радянського Союзу, про з'єднання земель українських". Було створено комітет з організації виборів до Народних Зборів Західної України. Вибори призначалися на 22 жовтня, а скликання Народних Зборів — на 26 жовтня 1939 року. Одночасно було затверджене "положення про вибори до Українських Народних Зборів Західної України", яке фактично малосилу Закону. Цей акт забезпечував населенню реальну можливість прийняти участь у виборах на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Всі повнолітні громадяни незалежно від расової та національної належності, віросповідання, статі, освітнього і майнового цензу, соціального становища, цензу осілості володіли активним і пасивним виборчим правом.

Тимчасовими управліннями було створено 1495 виборчих округів і 5858 виборчих дільниць. У виборах взяли участь 4 433 997 осіб, що склало 92,83 відсотка від загальної кількості зареєстрованих виборців.

За своїм змістом вибори мали характер плебісциту, оскільки мали відповісти на питання, якою бути владі Західної України — буржуазною чи радянською. Вибрали радянську. Серед депутатів 28 відсотків становили робітники, 52 відсотка — селяни, 18 відсотків — інтелігенція.

26 жовтня 1939 року в приміщенні Львівського оперного театру відкрилися Народні Збори Західної України. 27 жовтня Народні Збори затвердили Декларацію про державну владу в Західній Україні, в якій зазначалося: "Віднині вся влада в Західній Україні належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих". Одночасно була затверджена Декларація з проханням до Верховної Ради Союзу PCP прийняти Західну Україну до складу СРСР із приєднанням до УРСР з тим, щоб "з'єднати український народ в єдиній державі, покласти край віковому роз'єднанню українського народу".

28 жовтня одноголосно була прийнята Декларація про конфіскацію земель поміщицьких, монастирських і великих урядовців, а також Декларація про націоналізацію банків і великої промисловості Західної України.

На заключному засіданні Народні Збори обрали 66 депутатів і Повноважну комісію, якій доручили від імені Народних Зборів просити Верховну Раду СРСР про включення Західної України до складу СРСР з приєднанням її до УРСР.

1 листопада 1939 року Верховна Рада СРСР задовольнила прохання Народних Зборів і запропонувала Верховній Раді УРСР прийняти Західну Україну до складу Української PCP. Верховна Рада УРСР, яка працювала 13—15 листопада 1939 року, прийняла рішення про прийняття Західної України до складу Української PCР. Відтепер на територію Західної України поширювалося чинне законодавство СРСР і УРСР,

На території Західної України було створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську і Тернопільську області. 17 січня 1940 року указом Президії Верховної Ради УРСР ліквідується старий адміністративно-територіальний поділ на повіти і волості, а натомість були створені райони за зразком УРСР. На початок лютого 1940 року в Західній Україні були організовані 83 міськради, 199 рад, 89 селищних і 4944 сільських Рад.

Наказом Наркомюсту УРСР від 26 грудня 1939 року в Західній Україні були створені обласні управління НКЮ, обласні і народні суди.

У вересні — жовтні 1940 року завершився процес формування колегій адвокатів, органів державного нотаріату, міліції, прокуратури. Формування органів радянської влади відбувалося у повній відповідності до тієї системи, що існувала в СРСР. Окрім того, на більшість утворених посад відряджалися тимчасово або на постійну роботу спеціалісти з УРСР, як правило, члени більшовицької партії.

Приєднання Південної Бессарабії і Північної Буковини до складу УРСР

28—30 червня 1940 року Червона Армія зайняла територію Бессарабії і Північної Буковини. Політоргани Червоної Армії почали організовувати створення тут місцевих органів влади: робітничих і селянських комітетів. Було проведено ряд організаційних заходів з упровадження на території Бессарабії і Північної Буковини радянської влади. Проголошується 8-годинний робочий день, проводяться вибори до місцевих органів влади -повітових, міських, волосних і сільських рад. У липні 1940 року до Москви було відряджено делегацію трудящих краю з проханням возз'єднатися з Українською PCP.

2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон "Про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР". Решта території Бессарабії відійшла до складу Молдавської PCP. 7 серпня за приєднання до УРСР земель були створені дві області: Чернівецька та Акерманська, яка в грудні 1940 року була перейменована в Ізмаїльську (остання у 1954 році була ліквідована і введена до складу Одеської області). 15 серпня 1940 року Президія Верховної Ради СРСР видала укази "Про націоналізацію землі на території північної частини Буковини" і "Про націоналізацію банків, промислових і торгових підприємств, залізничного і водного транспорту та засобів зв'язку північної частини Буковини".

Після возз'єднання Західної України і Північної Буковини з Українською PCP населення України зросло до 41 млн. осіб.

Після приєднання нових земель до УРСР на них відбулися певні позитивні зрушення. Поліпшилося медичне обслуговування, освіта, були націоналізовані промислові і торгівельні підприємства, які раніше контролювалися переважно поляками та євреями, були експропрійовані землі великих землевласників. Проте все це здійснювалося за зразком Східної України, без врахування відмінностей в духовному і економічному житті.

Кадри, що прибули сюди із східних областей, не знали місцевих особливостей і допустили ряд помилок у галузі податкової політики, хлібозаготівель, а особливо колективізації, до якої вони приступили у 1940 році, використовуючи досвід Східної України. Тобто у селян відбирали землю, усуспільнювали худобу, реманент тощо. За 1939—1940 роки були репресовані, головним чином депортовані без суду і слідства, близько 10 відсотків населення Західної України. На листопад 1940 року із цих районів виселили, за неповними даними, 1 173 170 осіб. Багато років був оповитий таємницею розстріл 21 857 офіцерів польської армії, які здалися в полон Червоної Армії. Нині встановлено, що 3897 чоловік, зокрема, убиті під Катинню, 6295 — у Калінінській (Тверській) області, 4403 — неподалік від Харкова. Місце поховання ще 7262 розстріляних польських офіцерів не відоме.

До цього слід додати, що після початку другої світової війни в тилові райони СРСР до вересня 1941 року було заслано понад 389 тисяч поляків, які перебували там в основному в таборах і в'язницях.

Отже, жителі західноукраїнських земель як українці, так і поляки та представники інших національностей відчули на собі наслідки пакту про ненапад між Сталіним і Гітлером. І хоча в економічному, політичному і культурному житті Західної України були певні досягнення, про шо йшлося вище, в цілому вони значною мірою зводилися нанівець політикою сталінізму.