Історія держави і права України - Музиченко П.П. - 16.4. ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ

22 червня 1941 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ "Про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані, й у районах воєнних дій", яким встановлювався порядок організації військових трибуналів і порядок ведення ними справ. Трибунали створювалися при арміях, корпусах, дивізіях, гарнізонах, бригадах на залізницях і в річкових (морських) басейнах. Наглядовими інстанціями для цих трибуналів були воєнна, воєнно-залізнична, воєнна воднотранспортна колегія Верховного Суду СРСР і Пленум Верховного Суду СРСР. Наркомюст СРСР здійснював організаційну роботу. Частина територіальних судів і прокуратур (у місцевостях, де був запроваджений стан облоги) також перетворювались у воєнні. Були також створені окружні та обласні військові трибунали НКВС.

До 1943 року трибунали діяли в складі трьох постійних членів, згодом — з участю засідателів. Терміни розгляду справ були короткими; вироки трибуналів не підлягали касаційному оскарженню (переглядались тільки в порядку нагляду); слухання справ було закритим. Командувачі армій та округів і військові Ради могли призупинити виконання смертних вироків, які, як правило, виконувались негайно після винесення. Трибунали володіли широкою підсудністю і мали право розглядати всі злочинні діяння, включаючи спекуляцію і хуліганство. Військова влада сама визначала підсудність конкретної справи і передавала її або загальним судам, або трибуналам. У місцевостях, які знаходились в стані облоги, до "провокаторів, шпигунів і інших агентів ворога, які закликали до порушення порядку", розстріл застосовувався без судового розгляду.

Із введенням воєнного стану були воєнізовані всі ланки прокуратури. Районні, міські та обласні прокуратури були перетворені у відповідні військові прокуратури.

Воєнні умови викликали необхідність ще більшої централізації керівництва службами державної безпеки і охорони громадського порядку.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 липня 1941 року НКДБ і НКВС СРСР були об'єднані у загальний НКВС СРСР. На початку серпня

1941 року були об'єднані наркомати державної безпеки і внутрішніх справ УРСР. Структура органів міліції не зазнала суттєвих змін, але з'явилися нові напрям ки роботи, такі як боротьба з організованим бандитизмом, дезертирами, вилучення зброї у населення.

Ще більш репресивною стала діяльність органів державної безпеки. Наказ № 270 від 16 серпня 1941 року, підписаний Сталіним, санкціонував знищення в'язнів радянських тюрем. Ще до появи цього указу масові знищення в'язнів відбулися у Львові, Самборі, Станіславі, де загинуло близько 10 тис. в'язнів, у Луцьку, Рівному, де було знищено біля 5 тис. осіб. Положення Наказу № 270 отримали розвиток у Наказі № 227 від 28 липня

1942 року. Органам НКВС було надано право розстрілу "у позасудовому порядку", право застосування загороджувальних загонів та штрафних батальйонів. Встановлювалася кримінальна відповідальність близьких родичів репресованих.

Відразу ж після визволення України відновили свою роботу обласні та народні суди, органи прокуратури.

Багато часу приділяли органи прокуратури роботі Надзвичайної державної комісії по виявленню і розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників і їх спільників, затвердженої ще 2 листопада 1942 року. В УРСР були створені республіканська, обласні та міські надзвичайні комісії.

Організаційні форми діяльності радянської міліції у звільнених районах залишалися такими ж, як і до війни. В областях відновили свою роботу обласні управління НКВС, у районах — райвідділи НКВС. До складу обласних управлінь входили відділи: політичний, карного розшуку, оперативний, боротьби з розкраданням соціалістичної власності, паспортний, державної автоінспекції та секретаріат.