Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Ліквідація УГКЦ

Але репресії щодо українців продовжувалися і на території України. Черговим антинародним кроком сталінського режиму стало знищення Української греко-католицької церкви, національної церкви Західної України. До приходу більшовиків УГКЦ мала 3040 парафій, 4440 церков, Духовну академію, 5 духовних семінарій, 127 монастирів. Церкву очолював митрополит, якому підпорядковувались 10 єпископів і 2950 священиків.

Весною 1945 року почалася, схвалена особисто Сталіним, шалена пропагандистська компанія щодо дискредитації УГКЦ, як "ворога народу", "слуги Вати кану", знаряддя "українського буржуазного націоналізму". УГКЦ звинувачували у співпраці з нацистами. У травні 1945 року під контролем органів безпеки було сформовано ініціативну групу, яка мала агітувати за розрив унії з Ватиканом і підготувати умови для "самоліквідації" УГКЦ.

8—10 березня 1946 року відбувся Львівський собор, де під тиском НКВС була скасована Брестська унія 1596 року і проголошено" возз'єднання УГКЦ з православ'ям і повернення назад до матірної руської церкви".

Греко-католицька церква офіційно припинила своє існування. В 1949 році була ліквідована греко-католицька церква у Закарпатті. 1400 священиків і 800 монахів, що не визнали рішення Львівського собору, були заслані в Сибір, 200 — було розстріляно. Наслідком цих заходів стало більш вороже ставлення до радянської влади значної частини населення, яке ще активніше стало підтримувати боротьбу УПА і ОУН проти сталінського режиму.

Збройний опір загонів УПА і підпілля ОУН

У другій половині 1945— 1946 років боротьба українських повстанців із радянськими органами державної безпеки і внутрішніх справ, військами і винищувальними батальйонами посилюється. З метою залякування населення радянська влада почала масові репресії і депортації в районах діяльності УПА. Щоб дискредитувати патріотів, створювали спеціальні загони, які переодягалися у форму УПА і грабували, ґвалтували та знищували українських селян. Повстанці вимушені були на терор відповідати терором. Знищували всіх, хто співпрацював із радянською владою. Фактично в Західній Україні йшла громадянська війна, яка призвела до великих, невиправданих жертв серед українського народу. З весни 1947 року ОУН і УПА переходять до глибоко підпільної боротьби. У 1948 році була проведена чергова реорганізація УПА. Були створені самостійні відділи (боївки) чисельністю по 10—15 бійців. Збройні акції не припинилися, але їх кількість значно зменшилася. Якщо в 1947 році їх було 2068, в результаті яких було знищено 4404 осіб, то в 1948 році —1387, у ході яких знищено 910 осіб.

У кінці 40-х років умови боротьби ОУН—У ПА погіршали. Сталінська карально-репресивна машина нарощувала оберти. Повстанці несли величезні втрати. 5 березня 1950 року в одній із сутичок загинув командувач УПА Роман Шухевич. У червні 1950 року конференція ОУН прийняла рішення про децентралізацію УПА і передислокацію на Захід, де згодом були створені закордонні частини ОУН. І хоча окремі загони повстанців продовжували опір аж до середини 50-х років, ОУН і УПА перестали існувати в Україні як масові організації. їх сили були підірвані натиском радянської каральної машини і зневірою місцевого населення в можливість втілення за таких умов ідеї створення незалежної Української держави.

Ідеологічна реакція

Погіршення соціально-економічної ситуації, голод 1946— 1947 років призвели, як це вже бувало раніше, до політико-ідеологічного тиску. Для зміцнення керівництва в Україну з Москви було відряджено Л. Кагановича. В березні 1947 року його було затверджено першим секретарем ЦК КП(б)У. Як і в тридцяті роки, Каганович всі біди в Україні звів до націоналістичних проявів.

7 жовтня 1947 року політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову "Про перевірку виконання Спілкою письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнал "Звезла" і "Ленинград". Розпочалася шалена кампанія проти українських діячів літератури, мистецтва, науки. У серпні 1947 року ЦК КП(б)У приймає постанову "Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР". Гострій критиці піддавались праці М. Петровського, К. Гуслистого, М. Супруненка та ін. У наступні роки в українському націоналізмі були звинувачені кіно-митці, письменники, поети. Всілякі прояви вірності традиціям українського народу, патріотизму підганялися під націоналізм. У липні 1951 року нищівної критики зазнав вірш В. Сосюри "Любіть Україну".

За період з 1946 по 1951 рік було прийнято 13 партійних постанов, спрямованих на боротьбу з українським буржуазним націоналізмом.

У повоєнні роки Україною прокотилися всі ідеологічні кампанії, започатковані в Москві: "ждановщина", "лисенківщина", "боротьба з космополітизмом", анти-єврейська кампанія.

5 березня 1953 року вакханалію тоталітарного режиму припинила смерть Сталіна. Боротьба за владу, що розпочалася в кремлівській верхівці, привела на владний олімп М. Хрущова, якого у вересні 1953 року обрали першим секретарем ЦК КПРС.