Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Процесуальне право

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 вересня 1945 року була скасована широка підсудність справ військовим трибуналам. У 1953 році була ліквідована Особлива нарада, орган, який мав право на позасудову репресію. Згодом відміняються постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року про порядок ведення справ щодо підготовки і здійснення терористичних актів" та постанови від 14 вересня 1937 року про зміни в кримінально-процесуальних кодексах, за якими не дозволялися касаційні скарги у справах про шкідництво, терор та диверсії.

У зв'язку з затвердженням у 1955 році Положення про прокурорський нагляд були внесені відповідні зміни у чинне кримінально-процесуальне законодавство. Важливим актом у галузі кримінального судочинства стали Основи кримінального судочинства Союзу PCP і союзних республік, прийняті 25 грудня 1958 року. Вони складалися з 6 розділів. Відповідно до Основ 28 грудня 1960 року Верховна Рада УРСР затвердила Кримінально-процесуальний кодекс УРСР.

Головними частинами КПК УРСР були положення:

— про порушення кримінальної справи;

— дізнання і попереднє слідство;

— про провадження справ у суді першої інстанції;

— про провадження справ у касаційній і наглядовій інстанціях;

— Про виконання вироків, ухвал і постанов суду;

— про застосування примусових заходів медичного характеру. Десталінізація поставила на порядок денний питання про політичну, юридичну та громадську реабілітацію незаконно репресованих, для чого було створено біля 100 комісій, які мали право реабілітації та помилування. За роки своєї діяльності вони відновили чесне ім'я сотням тисяч невинно засуджених. До кінця 50-х років органами КДБ і прокуратури України було переглянуто майже 5,5 млн. справ, які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку знято 58 відсотків справ.

Ці цифри свідчать про жахливий масштаб репресій, а з іншого боку - про обмеженість реабілітації їх жертв. Не розглядалися справи репресованих 20-х — початку 30-х років, учасників ОУН—УПА. Поза процесом реабілітації залишилися майже всі, хто був так чи інакше пов'язаний з націоналізмом.

Парадоксом даної кампанії було те, що процес реабілітації жертв сталінських репресій супроводжувався новими політичними репресіями. Протягом 1954—1959 років в Україні було притягнуто до судової відповідальності за "антирадянську діяльність" близько 3,5 тис. осіб.

Відповідні зміни відбулися в цивільно-процесуальному законодавстві. Законодавство про цивільне законодавство складалося із прийнятих 8 грудня 1961 року Основ цивільного судочинства Союзу PCP і союзних республік та виданого у відповідності з ними у липні 1963 року Цивільно-процесуального кодексу УРСР.

ЦПК УРСР встановлював загальні положення цивільного судочинства; містив норми про осіб, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки; про провадження в справах у судах першої інстанції, касаційній та наглядній інстанціях; визначав виконання судових рішень; цивільні процесуальні права іноземних громадян і осіб без громадянства; містив норми про позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів; визначав порядок розгляду справ у зв'язку з міжнародними договорами та угодами.

Загальні висновки

Друга світова війна дощенту зруйнувала все господарство України, відкинувши її населення до первісного становища. Надії народу на демократизацію суспільно-політичного ладу не справдилися. Тоталітарний режим, використаний у роки війни для організації опору зовнішньому ворогові, знову спрямовується проти власного народу.

Посилюється тенденція зрощення партійного і державного апаратів, що особливо яскраво проявлялося в законодавчому процесі.

Незважаючи на те, що московське керівництво послідовно проводило боротьбу з українським національно-визвольним рухом, для повоєнної України ситуація не була категорично негативною. Високий міжнародний авторитет України дозволив їй стати членом ООН, а також інших міжнародних організацій.

З десталінізацією розпочався процес демократизації державно-правового життя. Але процес цей не був послідовним. З одного боку, намагання поліпшити життя людей, розширити їх права, а з іншого — посилення ролі партії, зміцнення командно-адміністративної системи управління. Спроби реформ наштовхувалися на монолітну єдність партійно-державницького соціалізму. Проте поступово підвищувалася свідомість передової частини суспільства, що стало основою подальшої боротьби за демократизацію суспільства.

В Україні було здійснено ряд заходів щодо реорганізації системи центрального управління, створено союзно-республіканські міністерства. Скоротилися штати адміністративно-управлінського апарату.

Посилився контроль за діяльністю суду, прокуратури, органів державної безпеки. З встановленням радянської влади в Закарпатті закінчився процес возз'єднання українських земель в єдиній соціалістичній державі. Включення Криму до складу України породило згодом ряд проблем. Незважаючи на територіальну і етнічну спорідненість України і Криму, півострів був ще й історичною батьківщиною кримських татар, яких Сталін депортував звідти в 1944 році. Крім того, за даними перепису 1959 року в Криму проживало близько 860 тис. росіян і лише 250 тис. українців. Ця обставина з часом надзвичайно ускладнила політичну ситуацію в Криму, яку на свою користь використовували і використовують різні політичні сили Росії і України.

Всі ці та інші проблеми надавали державно-правовому життю тих років суперечливого І складного характеру.

Позитивні зміни торкнулися і правової системи. З 1957 року почалася друга за всю історію радянської влади кодифікація права. Вводився новий принцип кодифікації: спочатку приймалися загальносоюзні Основи законодавства СРСР і союзних республік, а вже потім, на розвиток цих Основ, у союзних республіках розроблялися та приймалися кодекси.

Завдяки кодифікації в УРСР були прийняті Закон про судоустрій УРСР ( 1959р.), Кримінальний кодекс УРСР (1960 p.), Кримінально-процесуальний кодекс УРСР(1969р.), Цивільний кодекс УРСР(1963p.) Цивільно-процесуальний кодекс УРСР(1963p.), а також багато інших важливих нормативних актів, які сприяли удосконаленню правової системи.

І хоча реформи M. Хрущова були непослідовними, не змогли змінити відносин власності, політичної системи, унітарного характеру Союзу PCP, все ж вони відкривали перспективу майбутнього оновлення суспільства.