Історія держави і права України - Музиченко П.П. - Вищі органи влади і управління

Формування неототалітарного режиму потребувало встановлення більш жорсткого контролю партійних структур над органами влади і управління. Цей процес було завершено прийняттям Конституції СРСР 1977 року і відповідних конституцій союзних республік. Фактично ж, сама структура органів влади і управління залишилася незмінною.

Вищі органи влади і управління

Вищим конституційним органом республіки вважалась Верховна Рада УРСР. Основною організаційною формою її діяльності були сесії. Чергові сесії скликалися двічі нарік. Для вирішення нагальних проблем скликались позачергові сесії. Верховна Рада УРСР була вищим законодавчим органом республіки і тільки їй належало право прийняття законів. Важливу роль у структурі Верховної Ради відігравали постійні комісії, кількість яких законодавством не обмежувалась. їхня діяльність регулювалась Положенням про постійні комісії Верховної Ради Української PCP, затвердженим 29 червня 1966 року. Правовий статус постійних комісій підтвердила Конституція УРСР 1978 року, де зазначалось, що постійні комісії створюються для "ведення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Верховної Ради УРСР, та інших питань, прийнятих Верховною Радою УРСР, контролю за діяльністю державних органів і організацій" (ст. 109).

Згодом, 25 березня 1980 року, було затверджено нове Положення про постійні комісії Верховної Ради УРСР.

Важливим органом влади республіки була Президія Верховної Ради УРСР. Про це свідчив той факт, що вона видавала укази, нормативні акти, які за значенням йшли слідом за законами. За Конституцією УРСР 1978 року Президія Верховної Ради УРСР "є підзвітним Верховній Раді Української PCP органом", який забезпечував організацію роботи вищого органу влади республіки (ст. 105).

Порядок засідань вищого органу державної влади визначався регламентом Верховної Ради УРСР, який було прийнято 25 березня 1980 року.

Вищим органом державного управління залишалась Рада Міністри} УРСР. Уст. І15 Конституції УРСР 1978 року Рада Міністрів визначалась як най виший виконавчий і розпорядчий орган державної влади республіки. У своїй діяльності уряд країни був підзвітний Верховній Ралі УРСР. Його правове становище детально регламентував закон "Про Раду Міністрів Української PCP" від 19 грудня 1978 року. За законом Рада Міністрів УРСР сформувалася Верховною Радою УРСР. Постійно діючим органом уряду була Президія Ради Міністрів. Свої нормативні повноваження Рала Міністрів здійснювала шляхом видання постанов і розпоряджень, які були обов'язковими на всій території України.

Центральними органами державного управління були союзно-республіканські та республіканські міністерства і державні комітети УРСР та деякі інші органи, підвідомчі уряду. Союзно-республіканські міністерства і відомства підпорядковувалися як Раді Міністрів УРСР, такі відповідним загальносоюзним структурам, а республіканські — підлягали тільки Ради Міністрів УРСР. Кількість міністерств і відомств не була сталою. Якщо у 1967 році існувало 27 союзно-республіканських міністерств, то в 1978 році їх нараховувалося 29. Перелік центральних органів державного управління містився у Законі "Про Раду Міністрів Української PCP".

Місцеві органи влади і управління

До прийняття Конституції УРСР 1978 року місцевими органами влади в Україні були обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради депутатів трудящих. У 1960— 1970 роках діяльність місцевих Рад депутатів трудящих регулювалась республіканськими законами "Про сільські і селищні Ради депутатів трудящих" від 2 липня 1968 року і "Про районні, міські, районні в містах Ради депутатів трудящих" від 15 липня 1971 року. На території УРСР діяв також загальносоюзний Закон "Про статус депутатів Рад трудящих в СРСР" від 20 вересня 1972 року.

Виходячи з концепції "загальнонародної держави" Конституція УРСР 1978 року змінила назву "Ради депутатів трудящих" на "Ради народних депутатів". За Конституцією Ради обирались терміном на 5 років. Вибори депутатів місцевих Рад проводилися на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Місцеві Ради керували на своїй території господарським і соціально-культурним будівництвом; затверджували плани економічного і соціального розвитку, місцевий бюджет; здійснювали керівництво підпорядкованими їм державними органами, підприємствами, установами та організаціями; забезпечували додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян; сприяли зміцненню обороноздатності країни.

Важливу роль у місцевому управлінні виконували виконавчі комітети, які були виконавчими і розпорядчими органами Рад народних депутатів. У їх компетенцію входило скликання сесій Рад, організація підготовки і проведення виборів до Рад, координація діяльності постійних комісій тощо.

Виконкоми мали право вирішувати усі питання, віднесені до повноважень Рад, за винятком тих, які вирішувалися тільки сесією Ради.

У структурі виконкомів існували відділи та управління, які створювалися при усіх місцевих Радах, за винятком сільських, селищних і районних у містах. У своїй діяльності відділи та управління підпорядковувалися відповідній Раді, ЇЇ виконкому та відповідному галузевому вищому органу державного управління.

Після прийняття Конституції СРСР і Конституції УРСР приймається ряд нормативних актів, які спрямовувались на підвищення ефективності діяльності місцевих Рад народних депутатів. Так, у 1979—1980 роках в УРСР були прийняті закони: "Про міську, районну в місті Раду народних депутатів УРСР", "Про районну Раду народних депутатів УРСР", "Про селищну Раду народних депутатів УРСР", "Про сільську Рад народних депутаті в УРСР", "Про обласну Раду народних депутатів УРСР".