Історія держави і права України - Музиченко П.П. - 20.3. СУДОВА СИСТЕМА ТА ІНШІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ

Невід'ємною складовою побудови демократичної правової держави є проведення судової реформи.

У квітні 1992 року Верховна Рада схвалила Концепцію судово-правової реформи. Судочинство в Україні мало здійснюватися Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції.

У Конституції, Законі України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. закріплено основні положення організації та діяльності Конституційного Суду України. Його діяльність спрямована на посилення конституційного контролю в усіх без винятку сферах, стабілізацію та зміцнення конституційного ладу, утвердження принципу верховенства права та найвищої юридичної сили Конституції, прямої дії її норм, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд є окремим, незалежним від судів загальної юрисдикції, єдиним в Україні органом конституційної юрисдикції. Його функція полягає у вирішенні питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, а також офіційному тлумаченні Конституції та законів.

Суб'єктами звернень до Конституційного Суду можуть бути Президент України, народні депутати України в кількості, не меншій 45 осіб, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Окремі громадяни можуть звертатися до Конституційного Суду не безпосередньо, а через Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, на якого покладено здійснення парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів, які призначаються у рівній кількості (по шість) відповідно Президентом України, Верховною Радою та з'їздом суддів України терміном на 9 років без права бути призначеними на повторний строк. Голову Конституційного Суду обирають самі судді зі свого складу шляхом таємного голосування на трирічний термін без права бути переобраним.

Організація, порядок діяльності та компетенція судів загальної юрисдикції визначалися Конституцією України, законами України "Про судоустрій Української PCР" від 5 червня 1991 р., "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р., "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 р., "Про організацію судового самоуправління" від 2 лютого 1994р. та ін.

Найактивнішим за роки незалежності було реформування арбітражних судів. У 1991 р. в Україні було скасовано арбітражні органи в системі центрального управління, а замість них створено єдині арбітражні суди, які мали розглядати всі господарські справи, що виникали між юридичними особами, державними та іншими організаціями. У зв'язку з проведенням судової реформи 21 червня 2001 р. було прийнято Закон "Про внесення змін до Закону України "Про арбітражний суд", в якому назву "арбітражний суд" було замінено на "господарський суд". Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Вони становлять єдину трьох ланкову систему спеціалізованих судів, до якої входять місцеві господарські суди, апеляційні господарські суди, Вищий господарський суд України. До місцевих господарських судів належать господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя. Місцеві господарські суди є судами першої інстанції. Апеляційні господарські суди — це суди апеляційної інстанції. Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя у сфері господарських відносин.

У червні 2001 р. до законів України "Про судоустрій України" і "Про статус суддів" було внесено істотні зміни. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" від 21 червня 2001 р. систему судів загальної юрисдикції утворюють місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.