Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Судова система

Українська держава змушена була фактично заново будувати судово-правові та інші правоохоронні органи.

Судова система

Концепція судово-правової реформи (квітень 1992 р.) передбачала здійснення судочинства в Україні судами загальної (Верховний Суд України, Верховний суд АРК, обласні, Київський і Севастопольські міські суди, військові та арбітражні) та конституційної юрисдикції (Конституційний Суд України). їх організація і порядок діяльності визначалися, окрім існуючої Конституції, законами України "Про статус суддів" (15 грудня 1992 р.), "Про арбітражний суд" (4 червня 1991 р.), "Про організацію судового самоврядування" (2 лютого 1994 р.), "Про Конституційний Суд України" (16 жовтня 1996 р.) та ін.

Конституційний Суд України, що був утворений згідно із законом від 3 червня 1992 р., оголошувався незалежним органом, покликаним забезпечити відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав і свобод особи.

Правові засади для створення нової судової системи, здатної в сучасних умовах розвитку українського суспільства ефективно й надійно захищати права та свободи людини і громадянина, закріпила Конституція України (1996 р). Вона, зокрема, визначила більш високий, ніж раніше, правовий статус Верховного Суду України.

Певний етап у справі узагальнення майже десятирічного досвіду організації та діяльності всіх судових органів знаменували закони від 21 червня 2001 р., прийняті у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку дії п. 12 "Перехідних положень" Конституції України, та з метою розвитку її положень. Т. зв. малу судову реформу складали закони про внесення змін до: Кримінально-процесуального, Цивільно-процесуального, Арбітражного процесуального кодексів України, "Про судоустрій України", "Про статус суддів", "Про арбітражний суд" та ін.

Конституційні принципи організації судової влади в Україні знайшли своє втілення у новому Законі "Про судоустрій України" (7 лютого 2002 р.). За ним систему судів загальної юрисдикції складали: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) Касаційний суд України; 4) вищі спеціалізовані суди; 5) Верховний Суд України. Останній визначено Законом як "найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції".

Новий Закон "Про судоустрій і статус суддів України" (7 липня 2010 р.) передбачає створення Вищого спеціалізованого суду України для розгляду цивільних і кримінальних справ, зменшення кількості суддів Верховного Суду України та обмеження його функцій, ліквідацію військових судів, обов'язкове призначення членами Вищої ради юстиції суддів, обраних безстроково. Широкі повноваження щодо формування суддівського корпусу та притягнення суддів до відповідальності отримала Вища кваліфікаційна комісія суддів.

Були визначені повноваження Міністерства юстиції, прокуратури, адвокатури, органів Служби безпеки України та міліції.

До певного часу функції судового управління й організаційного забезпечення діяльності судів покладалися на Міністерство юстиції України (Мін'юст). Правовою основою його діяльності є затверджені постановами КМ України Положення про Міністерство юстиції (28 грудня 1991 р., остання редакція затверджена Постановою КМ України 14 листопада 2006 р.), які значно розширювали його дотеперішні повноваження й визначали нові функції (напр., розроблення проектів нормативних актів і рішень Уряду України, підготовка пропозицій щодо їх кодифікації, забезпечення надання правової допомоги населенню і т. ін.).

Функції Міністерства юстиції України постійно ускладнювалися. Так, з 1992 р. на Мін'юст покладено функції щодо реєстрації політичних партій, легалізації (реєстрації) громадських організацій, реєстрації благодійних фондів. У 1998 р. в системі органів Мін'юсту створено державну виконавчу службу для виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів України, та районні, районні у містах та міські управління юстиції. З 1999 р. Міністерство юстиції здійснює функції щодо планування законопроектної роботи, координації нормотворчої діяльності органів виконавчої влади та контролю за цією діяльністю. З 2002 р. Міністерство юстиції представляє інтереси України в юрисдикційних органах інших держав. Указом Президента України від 27 грудня 2002 р. на Мін'юст України також покладено низку додаткових функцій, зокрема: ведення Державного реєстру застав рухомого майна, надання роз'яснення чинного законодавства державним органам, підприємствам, установам і організаціям.

Нагляд за точним виконанням законів на всій території республіки відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (5 листопада 1991 p.), покликані здійснювати органи прокуратури, що становлять єдину систему. Прокурорська система України складається з Генеральної Прокуратури республіки на чолі з Генеральним прокурором України, прокуратури АРК, обласних, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міських, районних, міжрайонних і спеціалізованих (військові, транспортні, нагляду за дотриманням кримінально-виконавчого законодавства). Суттєві зміни до Закону України "Про прокуратуру" було внесено 12 липня 2001 р. у рамках т. зв. "малої судової реформи". Закон також визначав функції та повноваження органів прокуратури. Питанням регламентації діяльності прокуратури присвячено окремий розділ Конституції України (1996 p.). Це зумовлено тим, що прокуратура виконує функції та повноваження, які є самостійним видом державної діяльності.

Метою реформування прокуратури визначено приведення її організації і порядку діяльності у відповідність до її конституційних функцій, створення необхідних правових умов для вдосконалення діяльності по захисту інтересів громадян і держави, визначення гарантій правового статусу прокуратури як єдиної самостійної системи, а також принципів і механізмів взаємодії прокуратури з іншими органами державної влади.

Правовий статус адвокатури регламентується Законом України "Про адвокатуру" (19 грудня 1992 p.), де чітко визначені засади й організаційні форми діяльності адвокатури, види адвокатської діяльності, професійні права адвоката, його обов'язки, гарантії адвокатської діяльності тощо.

Служба безпеки України (СБУ)

Створювалася на основі КДБ УРСР відповідно до Постанови ВР України "Про створення Служби національної безпеки України" (20 вересня 1991 р.). СБУ підпорядкована Президентові України і підконтрольна ВР України. Організація і діяльність СБУ регламентовані Законом "Про службу безпеки України" (25 березня 1992 p.).

Важливим фактором, що визначив розвиток СБУ, було те, що вона створювалася не як каральна структура, а для захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного, оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувальної діяльності іноземних спецслужб, підривних посягань з боку окремих організацій та осіб. Велика роль відводилась СБУ у боротьбі з організованою злочинністю. Найважливішими напрямами її діяльності були і є розвідка та контррозвідка. Позиція Служби безпеки України в новій історичній добі ґрунтується на засадах підпорядкованості контррозвідувальних заходів нормам чинного законодавства, захисту на цій основі прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави як на території України, так і за її межами специфічними засобами і методами спецслужби.

У сучасних умовах правову основу діяльності міліції складають Конституція України (1996 р.), Закони України "Про міліцію" (20 грудня 1990 р.), "Про оперативно-розшукову діяльність)) (18 лютого 1992 р.) та інші нормативні акти. Законодавство підкреслює, що діяльність міліції будується на принципах законності й гуманізму, що ця діяльність є гласною.

Для виконання покладених на міліцію України завдань створено доволі оптимальну її структуру, керівництво якою здійснює Міністерство внутрішніх справ України. Міліція складається з підрозділів: кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції. МВС України у випадках, передбачених законодавством, може створювати спеціальні підрозділи міліції. Для виконання покладених на міліцію завдань їй надані значні права. Серед них: право перевіряти у громадян, при підозрі у вчиненні правопорушень, документи; проводити огляд осіб, у визначених законом випадках, проводити відповідно до законодавства обшук і вилучення, допити та ін.

Отже, важливе значення для розбудови демократичної держави і втілення в життя верховенства права мають організаційні заходи щодо судово-правової реформи, покликаної забезпечити створення сильної і незалежної судової влади й забезпечити гарантії реалізації конституційного права громадян на судовий захист. Підтвердженням непорушності курсу на побудову правової, демократичної держави стала нормативна база діяльності правоохоронних органів. Визначення напрямів розвитку прокуратури й силових правоохоронних органів - Служби безпеки України й міліції - як структур, покликаних стояти на сторожі інтересів громадян і держави, забезпечувати особисту безпеку громадян, захист їх прав і свобод, а також - принципів їхньої діяльності, що ґрунтуються на законності й гуманізмі, засвідчує демократичний характер української державності, що розвивається.