Конституційне (державне) право зарубіжних країн - Бесчастний В.М - Основні виборчі цензи.

У 40-ві роки XIX ст. проекти пропорційних виборчих систем запропонували американець Томас Джильпін і швейцарець Віктор Консідеран. Зміст цього виду виборчої системи полягає в тому, що кількість мандатів, одержуваних політичним об'єднанням, відповідає кількості поданих за його кандидатів голосів. До початку XX ст. налічувалося 152 її різновиди, і нині вона застосовується більш ніж у 60 країнах світу.

Головна відмінність пропорційних виборчих систем від мажоритарних полягає в тому, що вони будуються не на принципі більшості, а на принципі пропорційності між отриманими голосами й завойованими мандатами. Застосування пропорційних систем дає змогу домогтися відносної відповідності між кількістю голосів і кількістю мандатів.

За пропорційної системи створюються великі багатомандатні округи, від кожного з яких обирається декілька депутатів; чим більше округів, тим виразніше виявляються переваги пропорційної системи. Вибори, що проводяться за пропорційною системою, є суто партійними. Кожна партія висуває свій список кандидатів на виборні посади, і виборець голосує за список своєї партії в цілому, хоча в низці випадків йому надається можливість визначити своє ставлення до кандидатів у самому списку. Після того як виборці висловили свою волю, а голоси підраховано, визначається виборчий метр, або квота, тобто найменша кількість голосів, необхідне для обрання одного депутата. Квота може визначатися як для кожного округу окремо, так і для всієї країни в цілому. Найпростіший спосіб визначення квоти запропонував близько ста років тому англійський учений Т. Хер. Квота (Q) визначається за допомогою ділення загального числа поданих за цим округом голосів (X) на кількість мандатів, що підлягають розподілу (В).

Розподіл мандатів між партіями здійснюється розподілом отриманих ними голосів на квоту. Скільки разів квота укладеться в кількості отриманих партією голосів, стільки мандатів остання одержить. Недолік системи Т. Хера полягає в тому, що вона, за рідкісними винятками, не дає можливість розподілити відразу всі мандати. Для ліквідації цього недоліку застосовують додатковий спосіб розподілу мандатів, що залишилися, за "методом найбільших залишків": мандати, що залишилися, передаються партіям, які мають найбільшу кількість голосів, що утворилася за першим розподілом.

Застосовуються два основні правила, згідно з якими здійснюється розподіл мандатів усередині партійного списку.

Правило "зв'язаних списків" зводиться до того, що порядок розташування кандидатів у списку визначається самою партією. Виборець голосує за весь список.

Це правило дає змогу партії провести в парламент будь-якого кандидата, поставивши його на чолі списку в тому окрузі, в якому вона має гарантовану кількість голосів. При цьому виборець не має змоги визначити своє отавлення до кандидатів, тому що голосує за партію, а не за осіб.

Правило "вільних списків" ліквідує цей недолік. Воно дає можливість виборцеві, що проголосував за весь список у цілому, висловити своє ставлення до кандидатів, проставивши проти їхніх імен цифрами або іншим способом свої преференції. Пропорційна система, якщо вона не перекручена різного роду доповненнями та виправленнями, відносно правильно відображає в представницькому органі справжнє співвідношення політичних сил.

Напівпропорційні системи прагнули позбутися недоліків мажоритарної системи, не переходячи до пропорційної. Ця система спрямована на забезпечення часткових .меншостей, для чого застосовувалися системи обмеженого вотуму, система єдиного непередаваного голосу, система кумулятивного вотуму. З метою поєднання переваг мажоритарної та пропорційної систем і подолання властивих кожній з них недоліків поряд зі сполученням обох систем в одних країнах у деяких інших почали застосовувати систему єдиного переданого голосу, змішані системи.

Основні виборчі цензи.

У сучасних зарубіжних країнах загальне виборче право обмежується цілою низкою цензів (вимог до потенційного виборця). Загальні вимоги регламентують активне виборче право – право голосувати, додаткові вимоги ставляться до кандидатів на виборні посади.

Віковий ценз – це встановлена законом вимога, відповідно До якої право брати участь у виборах надається лише після досягнення певного віку.

Ценз осілості – це встановлювана державою вимога, відповідно до якої виборче право надається лише тим громадянам, які проживають у тій або іншій місцевості протягом певного часу. Для набуття активного виборчого права на парламентських виборах потрібне постійне проживання у відповідному виборчому окрузі (США – 1 міс, ФРН – 3, у Франції – б, у Канаді – 12 міс). У низці країн ценз осілості не деталізується й зводиться до загальної вимоги мати постійне проживання. У певних країнах ценз осілості виражений у непрямій формі.

Спочатку виборче право зарубіжних країн було суто "чоловічим" і зовсім не поширювалося на жінок. Ценз статі довгі роки був одним із найбільш стійких обмежень виборчого права. У 1893 р. цей ценз був скасований у Новій Зеландії, потім протягом наступних десятиліть, а особливо після Другої світової війни, він зник у більшості країн. США надали виборчі права жінкам у 1920 p., Англія – в 1928 p., Франція – в 1944 p., Італія – в 1945 p., Греція – в 1956 p., Швейцарія – у 1971 р.

Майновий ценз у неприхованій, відвертій формі трапляється сьогодні рідко, однак відсутність прямих майнових обмежень "компенсується" іншими цензами, які фактично відіграють ту саму роль. Є ціла низка інших способів і методів позбавлення виборчих прав. У деяких країнах виборчі права втрачають військовослужбовці. Подекуди застосовуються різного роду "моральні цензи". У деяких країнах фактично і юридично не мають виборчих прав певні національні меншини.

Надання пасивного виборчого права поєднано з цілою низкою більш жорстких обмежень. Громадянин, зареєстрований як виборець, для набуття пасивного виборчого права повинен задовольняти низці інших вимог. Насамперед для кандидатів на виборні посади повсюдно встановлюється вищий віковий ценз. При наданні пасивного виборчого права значно частіше застосовується ценз осілості, і він має зазвичай більш жорсткий характер. До кандидатів ставляться додаткові вимоги: забороняється обіймати певні посади, кандидати повинні сповідувати певну релігію тощо. Більшість кандидатів, як правило, є професійними політиками, бізнесменами, адвокатами, які користуються підтримкою політичних партій.