Конституційне (державне) право зарубіжних країн - Бесчастний В.М - 17.3. Федеральні збори

Федеральні збори – парламент Російської Федерації є представницьким і законодавчим органом Російської Федерації. Він складається з двох палат Ради Федерації і Державної думи. Формально Рада Федерації не є верхньою палатою парламенту, а Державна дума – нижньою (це не встановлено Конституцією).

Державна дума і Рада Федерації мають різні статуси, які закріплено в Конституції Російської Федерації, Регламенті Державної думи, Регламенті Ради Федерації і чинних федеральних законах. Діяльність Державної думи ґрунтується на принципах політичного різноманіття і багатопартійності, колективному, вільному обговоренні та вирішенні питань.

У Державній думі через депутатів представлено всіх громадян Російської Федерації незалежно від їх місця проживання на території Росії.

Державна дума складається з 450 депутатів. Згідно зі ст. 11 Конституції Федеральні збори разом із президентом і судами Російської Федерації здійснюють державну владу Російської Федерації. На загальнодержавному рівні Федеральні збори представляють законодавчу владу Російської Федерації. Кожна палата встановлює порядок роботи в регламенті, що самостійно приймається нею (ч. 4 ст. 101 Конституції).

Палати в основному засідають окремо. Єдиним сумісним органом двох палат є погоджувальна комісія, яка утворюється палатами у разі виникнення розбіжностей під час прийняття закону (ст. 105 Конституції).

За палатами парламенту збережено право контролювати виконання федерального бюджету (ст. 101), а за Державною думою – також повноваження вирішувати питання про довіру уряду Російської Федерації. Державна дума дає згоду президентові Росії на призначення голови уряду. У разі триразового ухвалення думою рішення про відхилення представлених президентом кандидатур на посаду голови уряду президент без попередньої згоди Державної думи призначає голову уряду, розпускає Державну думу і призначає нові вибори. До виключної компетенції Державної думи віднесено рішення питання про довіру Уряду, що є юридичною формою відповідальності уряду перед парламентом.

У випадку якщо президент Росії не погодився з рішенням Державної думи про недовіру уряду, Державна дума протягом трьох місяців має право провести повторне голосування з питання про вираження недовіри уряду.

Залежно від того, хто є ініціатором розгляду питання, встановлюється різний режим відносин президента і Державної думи у разі ухвалення останньою рішення про недовіру Урядові. Загальним і головним моментом тут є те, що висловлення Державною Думою недовіри Уряду не тягне за собою обов'язку президента ухвалити рішення про відставку уряду.

Державна дума призначає на посаду і звільняє а посади Уповноваженого з прав людини.

Державною дума призначає голову Центрального банку Російської Федерації, кандидатура на посаду голови Центрального банку представляється Президентом Росії.

Державна Дума може винести пропозицію про висунення звинувачення проти президента Росії для звільнення його з посади. Така пропозиція може бути внесена з ініціативи не менше однієї третини від загальної кількості депутатів Державної думи. У ній мають міститися конкретні вказівки на ознаки злочину, який ставиться у вину президенту Російської Федерації.

У віданні Державної думи також питання амністії. На рівні суб'єктів федерації рішення про амністію прийматися не можуть. Ці питання – виключна компетенція Російської Федерації в особі Державної думи.

Державна дума або з власної ініціативи, або у зв'язку зі зверненням Президента, або за доповідями і повідомленнями уряду і комітетів палати розглядає зовнішньополітичні питання. Однією з форм зовнішньополітичної діяльності Державної думи є ратифікація міжнародних договорів, до яких приєдналася Росія.

Процедура прийняття федерального закону Державною думою відповідно до її регламенту здійснюється в трьох читаннях. Під час першого обговорюються основні положення законопроекту. Обговорення починається з доповіді ініціатора проекту, потім заслуховують співдоповіді і проводяться дебати. Після закінчення дебатів депутати приступають до прийняття рішення за законопроектом з урахуванням усіх зауважень і пропозицій. У разі прийняття рішення про схвалення законопроекту і продовження роботи над ним проект передається на обговорення комітету, відповідальному за його підготовку. Після того як комітет знову представить палаті допрацьований проект закону, проводиться його друге читання на пленарному засіданні. На цьому етапі відбувається постатейне детальне обговорення законопроекту, кожної його статті та внесених депутатами поправок. Завершальною стадією є трете читання законопроекту, під час якого вже не дозволяється вносити жодних поправок. Третє читання передбачає лише голосування "зa" або "проти" законопроекту в цілому. Державна дума може ухвалити рішення про всенародне обговорення законопроекту, прийнятого в першому читанні. Державна дума може прийняти закон після його обговорення в першому читанні.

Для ухвалення федерального закону необхідна більшість голосів від загальної кількості депутатів Державної думи, якщо інше не передбачено Конституцією.

Обов'язковому розгляду в Раді Федерації підлягають прийняті Державною думою федеральні закони з питань: федерального бюджету; федеральних податків і зборів; фінансово-валютного, кредитного, митного регулювання, грошової емісії; ратифікації і денонсації міжнародних договорів Російської Федерації; статусу і захисту державного кордону Російської Федерації; війни і миру.

Слід особливо відзначити закріплену в Конституції відмінність функцій палат щодо прийняття федеральних законів.

Відповідно до Конституції законодавча діяльність зосереджена переважно в Державній думі: законопроекти вносяться в Державну думу; є можливість подолання незгоди Ради Федерації із законом, прийнятим Думою; обмежено терміни, протягом яких Рада Федерації зобов'язана розглянути закони, передані їй Державною думою.

Рада Федерації фактично розглядає закони, прийняті думою, схвалює або не схвалює їх. Прийнятий федеральний закон протягом 5 днів направляється президенту Росії, який протягом чотирнадцяти днів підписує федеральний закон і обнародує його. Якщо президент протягом цього терміну відхилить його, то Державна дума і Рада Федерації знову розглядають цей закон. Якщо у разі повторного розгляду федеральний закон буде схвалений у раніше прийнятій редакції більшістю (не менше двох третин) голосів від загальної кількості членів Ради Федерації і депутатів Державної думи, такий закон підлягає підписанню протягом 7 днів і обнародуванню.

У Росії за всю історію її державно-правового розвитку поняття "федеральний конституційний закон" вперше закріплене Конституцією Російської Федерації 1993 р.

Особлива юридична сила федеральних конституційних законів набуває втілення в тому, що їм не повинні суперечити звичайні федеральні закони. Визнання за федеральними конституційними законами принципу верховенства виражається також у тому, що, будучи прийнятими палатами Федеральних зборів, вони, як і прийняті поправки до Конституції, не можуть відхилятися президентом і бути повернені до парламенту на новий розгляд, що є можливим стосовно федеральних законів.

Конституція зобов'язує президента Росії незалежно від того, чи є у нього заперечення щодо прийнятого конституційного закону, підписати документ у тій редакції, в якій він прийнятий Федеральними зборами, і обнародувати його.

Конституція Російської Федерації дає перелік питань, з яких приймаються федеральні конституційні закони. Це закони про умови і порядок введення надзвичайного стану на території Росії або в її окремих місцевостях; про прийняття до Російської Федерації та утворення в її складі нового суб'єкта, а також про зміну конституційно-правового статусу федерації; про державні прапор, герб і гімн Російської Федерації, їх опис і порядок офіційного використання; про референдум; про режим військового стану; про Уповноваженого з прав людини; про порядок діяльності уряду Російської Федерації; про судову систему РФ; про повноваження, порядок утворення і діяльність Конституційного суду, Верховного суду, Вищого арбітражного суду та інших федеральних судів; про Конституційні збори.

Федеральний конституційний закон вважається прийнятим, якщо він схвалений кваліфікованою більшістю, а саме не менш ніж три чверті голосів від загальної кількості членів Ради Федерації і не менше ніж дві третини голосів від загальної кількості депутатів Державної думи, тоді як для прийняття федеральних законів достатньо простої більшості. Прийнятий закон також протягом 14 днів підлягає підписанню та обнародуванню.

Державна дума у своїй роботі керується не лише Конституцією Російської Федерації і регламентом, а й законами, які дають можливість нормально функціонувати депутатам і палаті в цілому.