Конституційне право України - Погорілко В.Ф. - 2. Види конституційно-правової відповідальності

1. Поняття конституційно-правової відповідальності

Конституційно-правову відповідальність слід розглядати у діалектичному взаємозв'язку з конституційним деліктом. Останній є юридичним фактом, внаслідок якого виникають відносини конституційно-правової відповідальності. Саме з моменту вчинення конституційного делікту в правопорушника виникає обов'язок зазнати мір конституційно-правової відповідальності, які передбачені санкцією порушеної норми, і понести несприятливі наслідки, а в суб'єкта, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності, з'являються право і обов'язок притягнути його до конституційно-правової відповідальності.

До того ж конституційна відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності, що пов'язується, в першу чергу, із механізмом правового захисту Конституції України. У цьому випадку вчені говорять про конституційно-правову відповідальність. Але категорії "юридична відповідальність у конституційному праві та конституційно-правова відповідальність не є тотожними.

Юридична відповідальність у конституційному праві застосовується у широкому значенні як конституційна. адміністративна та кримінальна за порушення норм чинного конституційного законодавства, так і у вузькому значенні як спеціальний, галузевий вид юридичної відповідальності, передбачений конституційним правом. Таким чином, категорія юридичної відповідальності у конституційному праві є загальною і охоплює конституційно-правову відповідальність.

Юридична відповідальність в конституційному праві - це вид суспільних відносин, урегульованих нормами права, зміст яких полягає в заохоченні за належну правомірну поведінку, передбачену конституційно-правовими нормами, чи примусі до виконання приписів конституційних норм права в разі їх порушення, що здійснюються державою в межах чинного національного законодавства. Юридичній відповідальності в конституційному праві властиві загальні ознаки юридичної відповідальності, а саме: наявність позитивного і негативного аспектів; наявність правопорушення; соціальна небезпека діяння та його наслідків; винність суб'єкта правопорушення; наявність норми права, що передбачає юридичну відповідальність.

Юридична відповідальність у конституційному праві передбачає як пряму відповідальність, види і міра якої визначається конституційним правом (конституційно-правова відповідальність), так і опосередковану (бланкетну) відповідальність, види і міра якої визначається іншими галузями права (адміністративно-правова, кримінально-правова). У комплексі конституційна, адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення конституційно-правових норм є системою, механізмом юридичної відповідальності в конституційному праві України.

2. Види конституційно-правової відповідальності

Конституційно-правова відповідальність у широкому значенні представлена власне конституційною відповідальністю, адміністративною відповідальністю та кримінальною відповідальністю за порушення норм конституційного права.

Пріоритетним видом юридичної відповідальності у конституційному праві України є конституційно - правова відповідальність. На сьогодні цей вид відповідальності сформував як Інститут конституційного права та елемент системи гарантій конституційного права України.

На думку Л. P. Наливайко, конституційно-правова відповідальність - це вид соціальної та юридичної відповідальності, який існує у сфері конституційно-правових відносин, передбачений нормами конституційного права, характеризується специфічним колом суб'єктів, механізмом реалізації та санкціями й полягає у примусовому перетерпіванні засобів впливу за протиправне діяння (ретроспективний аспект) тау відповідальному стані зобов'язаного суб'єкта (позитивний аспект), виступає найважливішою гарантією реалізації і захисту Конституції. Існують й інші визначення конституційно-правової відповідальності.

Узагальнюючи існуючі визначення, конституційно-правову відповідальність можна визначити як самостійний вид юридичної відповідальності, визначений нормами конституційного права, що передбачає заохочення державою позитивного діяння суб'єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого перевищують вимоги конституційно-правових приписів (позитивний аспект) або негативну реакцією держави на конституційний делікт (правопорушення).

Конституційно-правовій відповідальності властиві загальні та особливі ознаки, що визначають особливості її правової природи. До загальних ознак можна віднести такі: вона є видом соціальної відповідальності; конституційно-правова відповідальність має позитивне (проспективне) і негативне (ретроспективне) значення; конституційно-правова відповідальність є наслідком конституційного делікту; вона є Інститутом відповідної галузі права тощо.

До особливих ознак конституційно-правової відповідальності належать:

1. Конституційно-правова відповідальність має конституюючий (системоутворюючий) характер, тобто визначає загальні принципи для інших видів юридичної відповідальності.

2. Конституційно-правова відповідальність відповідно до особливостей предмета конституційно-правового регулювання має чітко виявлений політичний характер, оскільки відповідальність настає за порушення суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням влади в державі.

3. Конституційно-правова відповідальність передбачає конституційні санкції як міру юридичної відповідальності. Конституційно-правові санкції передбачають такі особливі міри і форми юридичної відповідальності, як дострокове припинення повноважень органу держави, органу або посадової особи місцевого самоврядування; відмова у реєстрації політичної партії, громадської організації; скасування чи призупинення дії конституційного нормативно-правового акта тощо.

4. Специфічність підстав конституційно-правової відповідальності: підставою ретроспективної відповідальності є юридичний факт конституційного делікту, а проспективної - юридичний факт набуття статусу суб'єкта конституційно-правової відповідальності.

5. Особливе коло суб'єктів конституційно-правової відповідальності, що є вужчим за коло суб'єктів конституційного права. Суб'єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути лише орган публічної влади або його посадова особа (об'єднання громадян, державні органи й органи місцевого самоврядування). Людина та громадянин не наділені конституційною деліктоздатністю. Навіть порушення людиною конституційних обов'язків є підставою адміністративної, кримінальної чи цивільної відповідальності в конституційному праві, але не конституційно-правової.

6. Конституційно-правова відповідальність є функціональним інститутом конституційного права, що об'єднує сукупність конституційно-правових норм що регулюють суспільні відносини у сфері проспективної та ретроспективної юридичної відповідальності деліктоздатних суб'єктів за порушення норм, конституційного права України.

7. Конституційно-правова відповідальність є важливим елементом механізмом правового захисту і охорони Конституції України та чинного конституційного законодавства.

8. Конституційно-правова відповідальність є гарантією всіх основних інститутів конституційного права, що виступають об'єктами конституційно-правової відповідальності (інститут основ конституційного ладу, інститут громадянства, інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, інститут форм безпосереднього народовладдя, інститут парламентаризму, інститут президентства, інститут виконавчої влади. інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування).

9. Джерелами конституційно-правової відповідальності е не лише норми Конституції України, але й всі інші конституційно-правові норми, об'єктивізовані в системі чинного конституційного законодавства.

10. Для конституційно-правової відповідальності властиві особливі процесуальні форми її реалізації. В окремих випадках процедура конституційно-правової відповідальності регулюється комплексом конституційних та інших галузевих норм чинного законодавства.

Конституційно-правова відповідальність є складовим елементом всіх основних інститутів конституційного права (інститут основ конституційного ладу, інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина, інститут форм безпосереднього народовладдя, інститут парламентаризму, інститут президентства, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування).

Зокрема, для інституту президентства властиві нормативно-правові приписи, що регламентують конституційно-правову відповідальність Президента України за вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111 Конституції України). Стаття 111 Основного Закону визначає підстави конституційно-правової відповідальності Президента України, процедуру усунення Президента України в порядку імпічменту та конституційно-правову санкцію - усунення Президента України з поста.

Важливим питанням конституційно-правової відповідальності є коло суб'єктів, перед якими учасники конституційно-правових відносин несуть юридичну відповідальність. До таких суб'єктів слід відносити народ України, людину, органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Пріоритетною інстанцією, перед якою суб'єкти конституційно-правової відповідальності несуть юридичну відповідальність, є Український народ. Частина 3 ст. 5 Основного Закону декларує, що право визначати і змінювати конституційний лад України належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами і посадовими особами. Тобто Український народ є пріоритетним суб'єктом конституційно-правових відносин. Відповідно до цього конституційного припису всі суб'єкти конституційної відповідальності несуть юридичну відповідальність за порушення норм конституційного права саме перед Українським народом.

Важливою інстанцією конституційної відповідальності в Україні є людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Частина 2 ст. 3 Конституції України визначає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Порушення прав і свобод людини є підставою для конституційної відповідальності держави та її органів і посадових осіб перед людиною. У частині 3 ст. 9 Конституції України зазначено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Основного Закону гарантується.

Істотною інстанцією, щодо якої суб'єкти конституційно-правових відносин несуть юридичну відповідальність, є Українська держава, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх службові та посадові особи.

Особливістю конституційно-правової відповідальності й є розширене коло суб'єктів, уповноважених розглядати справи про конституційні правопорушення (делікти). Ними, зокрема, є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, органи правосуддя, органи місцевого самоврядування. Повноваження цих органів у справах про конституційні правопорушення визначаються чинним конституційним законодавством України.

Санкції конституційно-правової відповідальності, тобто її форми і міри відрізняються особливою різноманітністю. Утім їх об'єднуючою ознакою залишається політичний характер санкцій і подальші негативні політичні наслідки для суб'єктів, що здійснили конституційний делікт.

Основними видами конституційно-правових санкцій є: відмова у реєстрації політичної партії (ст. 11 Закону України "Про політичні партії в Україні"); втрата депутатського мандата (статті 79,81 Конституції); дострокове припинення повноважень Верховної Ради України (ст. 90, п. 8 ст. 106 Конституції); усунення з поста Президента України в порядку імпічменту (п. 10 ст. 85, ст. 111 Конституції); прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, що має наслідком відставку Уряду (ст. 115 Конституції України); рішення Конституційного Суду України про неконституційність законів та Інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК, що має наслідком їх скасування (ст. 150 Конституції України); скасування Президентом України рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України (ст. 118 Конституції України); висловлення обласною чи районною радою недовіри голові відповідної місцевої державної адміністрації (ст. 118 Конституції України); звільнення Верховною Радою АРК за погодженням Із Президентом України з посади Голови Ради Міністрів АРК (ст. 136 Конституції України); зупинення органами суду рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України (ст. 144 Конституції України) та ін.

Конституційні санкції можуть поділятися на основні та додаткові. Для прикладу, ст. 111 Конституції України передбачає такі санкції у вигляді усунення Президента України з поста Верховною Радою України у порядку імпічменту (основна санкція), а ст. 105 чинного Основного Закону визначає додаткову санкцію - позбавлення звання Президента України в разі усунення його з поста в порядку Імпічменту.

Наступним видом конституційно-правової відповідальності у широкому значенні є адміністративна відповідальність за порушення норм конституційного права.

Далеко не всі адміністративні правопорушення, передбачені чинним адміністративним законодавством України, пов'язані з порушенням норм конституційного права. Підставою для адміністративної юридичної відповідальності в конституційному праві є ті адміністративні правопорушення, що посягають на об'єкти, які безпосередньо охороняються чинним конституційним законодавством України.

У першу чергу, до адміністративних правопорушень, що посягають на об'єкти, що захищаються конституційним правом України, належать правопорушення у сфері прав і свобод людини і громадянина. Глава 15 "Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління" Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) передбачає юридичну відповідальність за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів І демонстрацій (ст. 185і); створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій (ст. 185а); порушення законодавства України про вибори Президента України і народних депутатів (ст. 1862); порушення законодавства про референдум (ст. 1864); порушення законодавства про об'єднання громадян (ст. 1865). Обов'язковою умовою зазначених адміністративних правопорушень є порушення норм чинного конституційного законодавства про політичні права громадян України.

Зокрема, підставою для адміністративної відповідальності за ст. 1862 КУпАП є порушення положень Конституції України про вибори Президента України, народних депутатів України, органів місцевого самоврядування та відповідних законів України.

Таку статті 1862 передбачено, що публічні заклики або агітація за бойкотування виборів Президента України або народних депутатів, опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата в Президенти України або депутата, а так само агітація за або проти кандидата в день виборів тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до шести неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

До адміністративних правопорушень, що посягають на об'єкти, що захищаються конституційним правом України, відносяться і порушення положень Конституції України про право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу. Згідно з ч. 1 ст. 13 Основного Закону, від імені Українського народу це право власності здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена юридична відповідальність за порушення права державної власності на надра (ст. 47); порушення права державної власності на води (ст. 48); порушення права державної власності на ліси (ст. 49); порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50). Зазначені положення застаріли і не відповідають чинній Конституції, оскільки Основний Закон не передбачає "державної власності" на надра, води, ліси, тваринний світ

Наступною групою адміністративних правопорушень, що посягають на об'єкти, що захищаються конституційним правом України, є природа та культурна спадщина. Глава 7 КУпАП "Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури" передбачає юридичну відповідальність за порушення цитованого вище конституційного обов'язку. Зокрема, ст. 92 КУпАП регламентує, що порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури тягне за собою попередження, або накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподаткованих мінімумів доходів громадян і попередження, або накладення штрафу на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративна відповідальність за посягання на об'єкти, що захищаються конституційним правом України, також регулюється законами України. Зокрема, Закон України "Про надзвичайний стан" від 26 червня 1992р. у ст. 30 визначає, що порушення особою вимог режиму надзвичайного стану, за винятком правил комендантської години, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу до п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб, якщо ці порушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Певну фрагментарність адміністративно-правової відповідальності за порушення норм конституційного права вдалося частково подолати з прийняттям Верховною Радою України 6 липня2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), що набув чинності 1 вересня 2005 р. Цей Кодекс не тільки детально врегулював основні положення адміністративного процесу, сприяв формуванню системи адміністративних судів України, а й вдосконалив механізм адміністративної юридичної відповідальності за порушення норм конституційного права України.

Зокрема, Глава 6 "Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ" визначила особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій (ст. 172); особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових і службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум (ст. 174); особливості провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу (ст. 175); особливості провадження у справах щодо скасування реєстрації на пост Президента України (ст. 176); особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та їх оскарження (ст. 177); особливості здійснення представництва у справах, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму (ст. 178); особливості обчислення строків у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та наслідки їх порушення (ст. 179); особливості провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності (ст. 180); особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні збори (ст. 182); особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання (с 183). Тобто Глава 6 КАСУ безпосередньо визначає особливості адміністративного провадження у справах, пов'язаних з реалізацією конституційних політичних прав громадян на вибори, референдуми та мирні збори.

Окремі, найбільш суспільно небезпечні види конституційно-правових деліктів тягнуть за собою настання кримінально-правової відповідальності. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 p., що набув чинності 1 вересня 2001 р. в ч. 1 ст. 2 визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України (ККУ). Об'єктами значної кількості злочинів, передбачених ККУ, є суспільні та державні цінності (блага), що визначаються і гарантуються Конституцією України.

Кримінальний кодекс України в Особливій частині виділяє декілька груп злочинів, спрямованих на об'єкти конституційного права, які умовно можна розділити на злочини проти суспільства; злочини проти держави і місцевого самоврядування; злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина. Утім ККУ не розмежовує ці групи злочинів в окремих розділах. Кожен із розділів ККУ може містити склади злочинів, що посягають на ряд основних об'єктів конституційного права.

Зокрема, злочини проти суспільства, держави та місцевого самоврядування об'єднані в трьох самостійних розділах ККУ. Так Розділ І "Злочини проти основ національної безпеки України" передбачає кримінальну відловідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недоторканість України (ст. 110); державну зраду (ст. 111); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112); диверсію (ст. 113); шпигунство (ст. 144). Інші розділи також визначають підстави кримінальної відповідальності за злочини проти суспільства, держави та місцевого самоврядування. Розділ XIV ККУ "Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації": розголошення державної таємниці (ст. 328); незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332) та ін. Розділ XV ККУ "Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян": наруга над державними символами (ст. 339); втручання у діяльність державного діяча (ст. 344); погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (ст. 346); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349); самоправство (ст. 356) та ін. Розділ XVIII "Злочини проти правосуддя": втручання в діяльність судових органів (ст. 376); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379); невиконання судового рішення (ст. 382) та ін. Розділ XX "Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку": пропаганда війни (ст. 436); застосування зброї масового знищення (ст. 439); геноцид (ст. 442) та ін.

Злочини проти прав і свобод людини та громадянина, визначені у Конституції України, містяться у розділах II "Злочини проти життя та здоров'я". Ш "Злочини проти волі, честі та гідності особи", IV "Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи", V "Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина", VI "Злочини проти власності", VІІI "Злочини проти довкілля", ХІІ "Злочини проти громадського порядку та моральності", XV "Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян", XVI "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку", XVIII "Злочини проти правосуддя" ККУ. Групи прав і свобод людини і громадянина, що захищають від злочину відповідні розділу ККУ не співпадають з прийнятою в конституційному праві класифікацією цих прав і свобод на громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), екологічні. Хоча загалом усі основні конституційні права і свободи людини і громадянина захищені кримінальним законодавством України від протиправних посягань.

Зокрема, така важлива група прав громадян, як політичні права захищаються відповідними статтями в різних розділах ККУ. Так, Розділ V "Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина" ККУ передбачає кримінальну відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157); неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158); порушення таємниці голосування (ст. 159); порушення законодавства про референдум (ст. 160), а Розділ XII "Злочини проти громадського порядку та моральності" ККУ передбачає кримінальну відповідальність за незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 340).

Конституційно-правова відповідальність у широкому розумінні гіпотетично може передбачати й інші види юридичної відповідальності. Наприклад, дисциплінарну та цивільну, але застосування цих видів юридичної відповідальності в конституційному праві потребує належного теоретичного обґрунтування.

Запитання для самоконтролю

1. Чим конституційно-правова відповідальність відрізняється від юридичної відповідальності в конституційному праві?

2. Що слід розуміти під конституційним деліктом і чим він відрізняється від інших правопорушень?

3. Які види юридичної відповідальності в конституційному праві Вам відомі? Розкрийте їх сутність і зміст.

4. Охарактеризуйте конституційно-правову відповідальність та й юридичні особливості

5. Розкрийте сутність і зміст інших видів публічно-правової в0повідальності в конституційному праві України.

6. Що слід розуміти під конституційними санкціями?