Конституційне право України - Погорілко В.Ф. - РОЗДІЛ 11. ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

1. Загальна характеристика конституційно-правового статусу президента

Президент - одноособовий виборний глава держави в країнах із республіканською формою правління, який обирається її громадянами або парламентом на 4-7 років. Цей інститут нині є доволі поширеним і конституйований у близько 150 державах світу з понад 200, що існують на сьогодні в світі.

Уперше інститут президента виник у США як результат прагнення до встановлення сильної, але дійсно демократичної державної влади і держави в цілому на противагу монарха.

Президент як глава держави є одноособовим інститутом, хоча зустрічаються й інститути колегіального президентства. При цьому має місце розподіл повноважень глави держави між колегіальним органом і головою, що мало місце за Конституціями Уругваю 19171 1951 років. Із 1958 по 1963 рік. колегіальний глава держави функціонував в Іраку. Схожа ситуація на сьогодні спостерігається в Лівії, Ірані та ряді інших, як правило, теократичних республік.

У колишніх соціалістичних країнах роль глави держави виконували постійно діючі колегіальні органи (президії) представницьких органів державної влади або безпосередньо представницькі органи. У тих соціалістичних країнах, де існував одноособовий інститут президента (Чехословаччина та ін.), повноваження глави держави ділилися між президентом і президією. Президії обиралися вищими представницькими органами державної влади. Подібна ситуація зберігається нині у деяких державах: KHP, КНДР, Куба. Так, на Кубі ряд важливих повноважень глави держави реалізується головою Державної ради - постійно діючого органу Національної асамблеї народної влади.

Президент, як правило, обирається громадянами відповідних держав шляхом прямих або непрямих виборів. Прямі вибори найбільш характерні для країн із президентською (за винятком США й Індонезії) або напівпрезидентською формами правління (Росія, Франція, Бразилія, Мексика та ін.). Прямими виборами обирається президент і в деяких парламентських державах (Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Румунія).

Непрямі вибори президента здійснюються як колегіями виборщиків. які обираються населенням (США), так і спеціальними колегіями, до яких входять представники суб'єктів федерації або адміністративно-територіальних одиниць із широкою автономією (ФРН, Індія, Пакистан, Італія).

У більшості парламентських республік (Греція, Ізраїль, Чехія, Словаччина) президент обирається парламентом, у зв'язку з чим його влада вважається похідною від парламенту.

Конституційно-правовий статус президента визначається, як правило, конституціями відповідних держав, а іноді й окремими законами. Ці нормативно-правові акти визначають роль і місце президента в механізмі держави і його взаємовідносини з іншими органами державної влади, порядок заміщення поста президента, його повноваження та відповідальність за порушення конституції, зраду держави тощо.

У кожній окремо взятій країні світу конституційно-правовий статус президента має відмінності залежно від різних видів республіканської форми правління (парламентської, президентської або змішаної форми правління). Навіть якщо обмежитись країнами західної демократії, то президенти є і у президентських (США), і напівпрезидентських (Франція), і парламентських (Німеччина) республіках, але їх функції та повноваження різняться. Якщо у Європі та Північній Америці дуже сильна президентська влада врівноважена парламентом і судами, то на інших континентах це зовсім не обов'язково. Так, у Латинській Америці глава держави нерідко домінує на політичній арені. Афро-азіатська модель президентства характеризується ще більшим авторитаризмом, що часто набуває диктаторських форм, де "батько нації" один у трьох ролях: глава держави, глава уряду і лідер правлячої партії.

Президент як глава держави втілює національну єдність, наступність державної влади, він є гарантом національної незалежності й територіальної цілісності, а Іноді проголошується також арбітром, координатором діяльності державних органів тощо. Незалежно від форм правління президент є представником держави за її межами і всередині країни. Він, зокрема, укладає міжнародні договори, призначає дипломатичних представників, приймає іноземних дипломатичних представників. Від імені держави президент нагороджує державними нагородами,, присвоює почесні звання, приймає осіб до громадянства держави, дозволяє вихід із громадянства, здійснює помилування засуджених тощо.

У більшості країн президенти мають ряд повноважень щодо організації і діяльності органів законодавчої влади. Вони призначають дати виборів у парламенти, скликають їх на сесії, можуть достроково розпускати парламенти з обов'язковим призначенням нових виборів, санкціонують і промульгують (підписують і оприлюднюють) закони, мають право вето - право повернення закону на повторний розгляд парламенту. Президенти мають також право законодавчої ініціативи, право звернення з посланнями до парламенту, які не підлягають обговоренню тощо.

Президенти мають значні повноваження також щодо формування й інших органів державної влади та призначення вищих посадових осіб. Це стосується насамперед формування (призначення) урядів, призначення суддів, формування або участь у формуванні органів конституційної юстиції, пропонування парламенту кандидатур для призначення на вищі посади осіб тощо. У ряді країн президент може видавати нормативні й ненормативні акти, які мають силу закону. Нормативні акти приймаються (видаються), як правило, на основі делегування повноважень парламентом. Водночас президенти мають право оголошувати надзвичайний чи воєнний стан, уводити президентське правління у суб'єктах федерації.

У всіх країнах за конституціями президенти є головнокомандувачами, відповідають за безпеку держави як гаранти її цілісності. Ці повноваження президенти здійснюють через раду безпеки або подібні їй органи. За конституціями більшості країн президенти мають розгалужену систему гарантій своєї діяльності у вигляді отримань і противаг та несуть відповідальність за свої дії. Зокрема, президентам властиві такі інститути отримань і противаг щодо інших органів державної влади: право розпуску парламенту (право дострокового припинення його повноважень), право вето, право призначення референдуму тощо.

Президент, на відміну від монарха, несе конституційну відповідальність за виконання службових обов'язків, за свої дії. Як правило, президент несе відповідальність за навмисне порушення конституції і законів, за державну зраду, заподіяння шкоди державній незалежності, хабарництво, вчинення інших тяжких злочинів. Така відповідальність має переважно форму імпічменту, процедура якого полягає в тому, що обвинувачення президенту формулює й приймає нижня палата парламенту, а рішення про зміщення його з посади приймає сенат (іноді за участю Верховного і Конституційного судів, які перевіряють правильність обвинувачення і додержання процедури). У деяких країнах парламент приймає лише обвинувальний висновок, а судить президента особливий суд (Франція, Польща).