Конституційне право України - Шаптала Н.К. - 3.6. Форма державного правління, форма державного устрою і форма державно-правового режиму України

Держава як багатогранний суспільний феномен має певну сукупність складових, які утворюють нову якість держави. Кожній державі світу властива своя якісна форма.

Форма держави - це порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні. Традиційно форму держави розуміють як триєдине поняття таких складових: форми державного правління, форми державного устрою, форми державного режиму.

Умовно ці три поняття можна визначити в такий спосіб:

1) форма державного правління - "хто здійснює владу";

2) форма державного устрою - "де здійснюється влада";

3) форма державного режиму - "як здійснюється влада".

Форма державного правління - це законодавчо визначений порядок утворення і діяльності вищих органів держави. Форма правління будь-якої держави визначається правовим статусом глави держави. Главою держави у монархії є монарх, у республіці - президент.

Крім того, главою держави може бути колегіальний орган, хунта, вождь племені тощо:

а) колегіальний глава держави є в Швейцарії. У ст. 95 Конституції Швейцарії 1999 року зазначено, що "вища розпорядча і виконавча влада здійснюється Федеральною Радою, до складу якої входить сім осіб". Головує у Федеральній Раді Президент і його заступник віце-президент Федеральної Ради, які призначаються парламентом. Отже, Федеральна Рада за Конституцією Швейцарії є не лише виконавчим органом влади, а й виконує функції глави держави;

б) хунта - це одноособовий або колегіальний глава держави, який приходить до влади незаконно, найчастіше через військовий переворот, наприклад, у Чилі (1973 p.);

в) вождь племені - найоригінальніший легітимний глава держави, наприклад, у Західному Самоа функції глави держави довічно виконує вождь Маметоа Танумафілі II.

Видова множинність глав держав не впливає на кількість форм державного правління, оскільки їх є тільки дві: монархія і республіка. Понад 150 країн світу мають республіканську форму державного правління, решта - монархічну. Історія знає нетрадиційні республіки, які за організацією державної влади наближені до монархій. Це суперпрезидентські, президентсько-мілітаристські, теократичні республіки.

За формою державного правління Україна є республікою, що визначено у ч. 1 ст. 5 Конституції України.

Республіка (від лат. respublica - суспільна справа) - це форма державного правління, де вища державна влада здійснюється загальнонаціональним представницьким колегіальним органом державної влади - парламентом, обраним громадянами держави на певний строк. В Україні таким органом є Верховна Рада України.

Главою Української держави є Президент України.

Ознаки республіканської форми державного правління:

1) главою держави є президент;

2) народ є єдиним джерелом влади у державі, який здійснює управління державними і суспільними справами як безпосередньо, так і через своїх уповноважених представників - парламент, главу держави, самоврядні органи;

3) державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

4) функціонування законодавчо закріпленої системи стримувань і противаг між різними гілками влади;

5) можливість притягнення до юридичної відповідальності представників державної влади, у тому числі й глави держави;

6) наявність державно-владних повноважень у всіх без винятку органів державної влади;

7) загальнообов'язковість рішень законодавчої влади для всіх інших державних органів і громадян.

Традиційно розрізняють три види республіки: президентську, парламентську і змішану (президентсько-парламентську і парламентсько-президентську). Вид і назва республіки залежить від того, у кого із вищих органів державної влади більше повноважень.

Президентська республіка - це форма державного правління, за якої глава держави (президент) наділений значним обсягом повноважень.

Ознаки президентської республіки:

1) глава держави - президент - обирається не парламентом, а громадянами держави на загальнодержавних виборах;

2) главою уряду є президент держави, який здійснює загальне управління ієрархічною системою органів виконавчої влади;

3) президент не може достроково припинити повноваження парламенту, проте мас право відкладального вето на правові акти парламенту (закони);

4) парламент не може відправити у відставку міністрів;

5) уряд формується президентом за формальної згоди парламенту (США) або згода парламенту не потрібна (Венесуела);

6) уряд несе відповідальність перед президентом і обирається на строк його повноважень та ін.

Парламентська республіка - це форма державного правління, за якої верховенство влади у державі належить парламенту. Ознаки парламентської республіки:

1) глава держави (президент) обирається парламентом з його членів;

2) президент є главою держави, проте він не може бути главою уряду, тому уряд не підзвітний президенту;

3) уряд формується парламентом з представників політичних партій, які перемогли на виборчих перегонах;

4) уряд несе відповідальність перед парламентом;

5) президент має право вето на правові акти парламенту та ін. Змішана республіка - це форма державного правління, яка поєднує

ознаки президентської і парламентської республік. Якщо обсяг повноважень більший у президента, то це - напівпрезидентська республіка, якщо у парламенту, то - напівпарламентська.

Україна за формою державного правління, починаючи з часу власної незалежності, є змішаною республікою. Проте суть змішаної республіки постійно зазнавала динамічних змін. У перші роки незалежності Україна тяжіла до президентської форми державного правління, що, до речі, було властиве всім колишнім республікам Радянського Союзу. До прийняття Конституції України 1996 року Президент України наділявся великим обсягом повноважень у сфері законодавчої діяльності, визначення основних напрямів зовнішньої і внутрішньої політики держави, формування уряду, економічної стратегії розвитку держави та ін.

Сильні позиції глави держави збереглися і після прийняття Конституції України. Зокрема, у її перехідних положеннях (п. 4) зазначено, що Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом

Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому ст. 93 Конституції України. Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань. Зазначене дає підстави говорити про суттєве тяжіння форми державного правління України у цей період до президентської республіки. Форми державного Правління незалежної України:

1) президентсько-парламентська республіко - з 1991 року до 31 грудня 2005 року;

2) парламентсько-президентська республіка - з 1 січня 2006 року до 30 вересня 2010 року;

3) президентсько-парламентська республіка - з І жовтня 2010 року до сьогодення.

Україна с президентсько-парламентською республікою, що підтверджується такими конституційними положеннями:

1) Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ч. 1 ст. 103 Конституції України);

2) Президент України призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку (п. 9 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

3) Президент України призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах (п. 10 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

4) Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади (п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

5) Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України (ч. 2 ст. 113 Конституції України);

6) Президент України призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України, звільняє його з посади (п. 11 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

7) Президент України призначає половину складу Ради Національного банку України, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (пункти 12, 13 ч. 1 ст. 106 Конституції України);

8) Президент України наділений правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (ст. 93 Конституції України);

9) Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України (ч. 2 ст. 90 Конституції України).

Таким чином, Україна за формою державного правління - це напівпрезидентська (президентсько-парламентська) республіка, що означає перенесення центру тяжіння державної влади від парламенту до президента.

Форма державного устрою є складовою форми держави. Історія знає декілька форм державного устрою: федерація, конфедерація, імперія, унітарна держава тощо.

Федерація - це складна союзна держава, частинами якої є державні утворення, що мають певну юридичну і політичну самостійність. Федераціям властива певна система ознак, серед яких досить значущою є трирівнева система повноважень органів державної влади:

а) виключні повноваження федерації;

б) виключні повноваження суб'єктів федерації;

в) сумісна компетенція .

Конфедерація - це добровільний тимчасовий союз суверенних держав, створений для досягнення конкретної спільної мети (активізація економічної співпраці, оборона держави та ін.). Держави, які становлять конфедерацію, мають рівні права та обов'язки.

Імперія - це насильно створений складний союз держав, у якому одна держава - митрополія - є пануючою, а інші - колонії, що не мають ознак суверенітету. На геополітичній карті світу Імперій сьогодні немає.

Унітарна держава - це проста єдина держава, в якій відсутні територіальні одиниці, наділені політичним суверенітетом. Унітарні держави поділяються на прості і складні.

Складна унітарна держава поряд з адміністративно-територіальними одиницями може мати одну чи дві територіальні автономії, які наділені певними суверенними правами.

Проста унітарна держава складається тільки з адміністративно-територіальних одиниць.

Унітарними державами є республіки і монархії:

* республіки - Франція, Болгарія, Єгипет, Італія та ін.

o монархії - Японія, Великобританія, Данія, Іспанія, Саудівська Аравія.

Ознаки унітарної держави:

1) єдина система органів державної влади (законодавчих, виконавчих, судових, правоохоронних, контрольно-наглядових та ін.), які поширюють свої державно-владні повноваження на всю територію держави і на всіх індивідів, що проживають у державі;

2) єдина система законодавства, де конституція перебуває на вершині ієрархічної системи нормативно-правових актів і поширюється на всю територію держави;

3) єдине громадянство;

4) держава складається з адміністративно-територіальних одиниць, що не мають суверенних прав;

5) виступає єдиним цілим у міжнародних відносинах;

6) цілісність і недоторканність території держави в межах державного кордону;

7) єдина національна валюта;

8) єдина податкова, фінансова, банківська системи тощо. Конституція України у ст. 2 регламентує, що за формою територіального устрою Україна є унітарною державою. Аналіз теоретичних засад побудови територіального устрою держави дає підстави стверджувати, що Україна с складною унітарною державою, оскільки в її складі є Автономна Республіка Крим. Загалом територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною, а її територіальні складові частини відзначаються внутрішньою єдністю. Систему адміністративно-територіального устрою України становлять: АРК, області, райони, міста, райони у містах, села та селища (ч. 1 ст. 133 Конституції України).

Форму державного режиму можна трактувати у вузькому та широкому значеннях:

1) як порядок здійснення державної влади певними способами, методами та засобами (вузьке значення);

2) як сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних відносин між державною владою та суспільством, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства (широке значення).

Термін "форма державного режиму" утвердився в науковій юридичній літературі не одразу. Тривалий час правники ототожнювали такі поняття, як "державний режим" і "політичний режим". Політичний режим визначали як форми і методи здійснення державної влади . Проте політичний режим за своїм змістом не обмежується державною владою. Наприклад, політичні партії, які не перемогли на виборчих перегонах, позбавлені права здійснювати державне управління, оскільки не наділені державно-владними повноваженнями. Разом із тим, вони впливають на суспільство і державу в інший спосіб - через організацію мітингів, демонстрацій, проведення агітаційних заходів тощо.

Таким чином, політичний режим є ширшим поняттям, ніж державний. Політичний режим характеризує форми, методи і засоби діяльності як органів державної влади, так і громадських організацій, політичних партій, рухів тощо. Тому державний режим співвідноситься із політичним режимом як частина і ціле.

Формі державного правління і формі державного устрою, порівняно з державним режимом, властива підвищена стабільність. Якщо зміна двох перших складових форми держави (правління та устрою) відбувається на основі об'єктивних чинників за умови нормативної регламентації, то зміна державного режиму почасти залежить від особистих якостей осіб, які обіймають високі державні посади. Наприклад, зміна режиму може відбуватися через узурпацію влади високопосадовцем. У XX столітті це було характерно для країн Латинської Америки,

Традиційно державний режим поділяють на певні види.

Державний режим поділяється на такі види: антидемократичний і демократичний. Демократичний режим утвердився в тих державах, де є реальна законодавчо закріплена можливість громадян контролювати дії влади. У тих державах, в яких відсутній контроль за державними органами, посадовими особами з боку суспільства, окремих громадян або такий контроль є мінімальним, превалює авторитарний, тоталітарний або адміністративно-командний державний режим.

Демократичний режим - це вид державного режиму, якому властива децентралізація публічної влади; громадяни держави мають законодавчо визначену можливість здійснювати контроль за органами державної влади і посадовими особами, брати безпосередню участь у державному управлінні; суспільно-політичне життя ґрунтується на демократичних нормах конституції і законів, людині і громадянину гарантуються конституційні права і свободи. Розрізняють три види демократичного режиму:

а) консервативно-демократичний режим - це вид демократичного режиму, за якого реалізується принцип поділу влади, забезпечуються права і свободи людини і громадянина, державне і суспільне життя ґрунтується на демократичних юридичних принципах і правових традиціях, визначених і гарантованих державою. Держави з таким режимом свято бережуть правові традиції своєї держави і народу, зміни до конституційного законодавства вносяться вкрай рідко. Класичним прикладом держави з консервативно-демократичним режимом є Великобританія;

б) ліберально-демократичний режим - це вид державного режиму, якому властиві ознаки консервативно-демократичного режиму, проте зміни до конституційного законодавства приймаються мобільніше, відповідно до вимог суспільного і державного життя. Ліберально-демократичний режим властивий країнам Латинської Америки;

в) радикально-демократичний режим - це вид державного режиму, за якого існує поділ влади, народ визнається єдиним джерелом влади, гарантуються права і свободи людини та громадянина, існує політичний плюралізм і економічна багатоманітність, проте держава перебуває у пошуку оптимального варіанта державотворення і правотворення, тому спостерігаються відносно часті зміни конституційного законодавства.

Антидемократичний режим - це вид державного режиму, який характеризується майже повним контролем держави над усіма сферами суспільного життя, влада концентрується в руках однієї особи чи невеликої групи осіб, порушуються права і свободи людини, забороняється множинність політичних партій тощо. Розрізняють такі види антидемократичного режиму:

а) авторитарний режим - це вид державного режиму, за якою влада зосереджена в руках однієї особи чи невеликої групи осіб, має безстроковий характер влада глави держави, командно-адміністративний метод і метод примусу є основними у діяльності органів державної влади, суттєво звужуються політичні права та свободи громадян, спостерігається відчуження народу від влади, вибори перетворюються на фікцію, зростає активність каральних органів держави. Авторитарний режим державного управління сьогодні діє у Венесуелі;

б) тоталітарний режим - це вид державного режиму, який характеризується централізацією влади, всеохоплюючим контролем суспільного життя з боку держави. За тоталітарного режиму влади відсутній принцип поділу державної влади, суспільству активно насаджується державна ідеологія, не визнається місцеве самоврядування, спостерігаються злиття державних органів і однієї партії, нетерпимість до політичного плюралізму, ігнорування будь-яких прав і свобод людини та громадянина, державна влада утримується силою каральних органів тощо.

За формою державно-правового режиму Україна с радикально-демократичною державою, що підтверджується конституційними перетвореннями, які спрямовані на удосконалення організації та діяльності публічної влади у державі:

а) держава визнає право українського народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні;

б) влада у державі не може бути узурпована органами державної влади або посадовими особами;

в) держава відповідає перед людиною за свою діяльність;

г) юридично закріплене і гарантоване народовладдя;

ґ) визнання державою прав і свобод людини та громадянина;

д) висока активність органів державної влади, окремих посадовців, державних установ, громадських організацій, науковців щодо розробки як нових проектів Конституції України, так і внесення змін до Основного Закону держави та ін.