Кримінальне право України - Вереша Р.В. - Розділ XVIII. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

§ 1. Загальні засади призначення покарання

Після того як у ході судового розгляду кримінальної справи буде доведено, що в діянні підсудного є конкретний склад злочину, і дано правильну відповідно до закону кваліфікацію такого злочину, суд, за загальним правилом, має вирішити питання про вид та розмір покарання винного.

Суд на підставі, в першу чергу, положень, передбачених ст. 65 КК, призначає покарання: 1) у межах, встановлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) у відповідності до положень Загальної частини Кодексу; 3) з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, способу та мотиву вчиненого злочину, характеру та розміру заподіяної шкоди та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Сформульовані положення названі в ст. 65 КК загальними засадами призначення покарання. До зазначених засад призначення покарання мають безпосереднє відношення такі принципи кримінального права, як законність, вина особи, гуманність та справедливість. В цьому плані на особливу увагу заслуговує обов'язок суду призначати справедливе покарання. Неприпустимою є діяльність суду за принципом "чим суворіше - тим справедливіше", який нерідко застосовувався тоталітарними режимами.

Справедливість покарання - це об'єктивне, неупереджене, насправді законне застосування до громадянина, який вчинив злочин, виду та розміру покарання, які відповідають морально-етичним і правовим нормам. У науці кримінального права пануючим є положення щодо справедливості покарання, за яким: а) покарання має відповідати тяжкості вчиненого злочину, суспільній небезпечності особи винного та обставинам, що пом'якшують або обтяжують покарання; б) покарання має забезпечувати однаковий (рівний) для будь-кого із громадян обов'язок понести за вчинений злочин відповідальність в межах санкції відповідної статті кримінального закону; в) застосування більш суворого виду покарання як альтернативного, що зазначене у санкції статті Особливої частини КК, можливе лише тоді, коли менш суворий вид покарання не може забезпечити виправного впливу на злочинця; г) покарання за вчинення особливо тяжкого злочину, пов'язаного із посяганням на життя людини (ст. 64 - довічне позбавлення волі), має забезпечити довгочасну ізоляцію такої особи від суспільства, створюючи тим самим безпеку для життя багатьох людей.

Призначення покарання

1. Призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань, а іноді - ще й одне чи кілька додаткових покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

При цьому суд, як правило, не має права призначати інший вид основного покарання, не передбачений певною статтею Особливої частини КК або вийти за межі максимального строку (розміру) покарання, зазначеного в санкції такої статті. Лише за наявності виняткових обставин справи та з урахуванням особи винного суд має право на підставі ст. 69 КК призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, а також на підставі ст. 75 КК може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Можливість призначення більш суворого покарання, ніж передбачено конкретною статтею Особливої частин КК, припустима лише при складанні покарань за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків (ст. 70-71). Однак і в цьому випадку, наприклад, за сукупністю вироків, загальний строк покарання у вигляді позбавлення волі має: а) не перевищувати п'ятнадцяти років; б) якщо ж хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більший п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років; в) при складанні покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань - менш суворі покарання поглинаються довічним позбавленням волі.