Кримінальне право України - Кузнецов В.В. - 1. Вина як головна ознака суб'єктивної сторони злочину. Форми та види вини. Конституційні положення щодо встановлення вини при притягненні особи до кримінальної відповідальності

1. Вина як головна ознака суб'єктивної сторони злочину. Форми та види вини. Конституційні положення щодо встановлення вини при притягненні особи до кримінальної відповідальності

Вина - це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і до його наслідків у формі умислу або необережності (ст. 23 КК). У ст. 62 Конституції України закріплено один із найважливіших принципів кримінального права - можливість відповідальності лише за наявності вини. "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Чітке законодавче формулювання цього принципу є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і свідчить про недопустимість об'єктивного ставлення у вину. Спираючись на це, можна визначити вину як обов'язкову ознаку суб'єктивної сторони злочину.

Форми вини: умисна, необережна і змішана.

Категорії вини: зміст, сутність і ступінь.

Зміст вини - це відображення у свідомості людини об'єктивних ознак злочину.

Сутність вини - негативне ставлення злочинця до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь вини характеризується тяжкістю вчиненого діяння і небезпечністю особи винного.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 1 ст. 24 КК).

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Змішана (подвійна) форма вини - якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його проміжні суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання і при цьому до інших (кінцевих) наслідків ставилася необережно.

2. Доведення до банкрутства (ст. 219 КК)

Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальну норму. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань.

Об'єктивна сторона злочину характеризується наявністю трьох обов'язкових ознак: 1) діяння - дій, що призводять до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності (наприклад, укладення завідомо невигідних угод, перебирання чужих боргів, умисне невиконання обов'язків по здійсненню управління господарською діяльністю суб'єкта господарювання тощо); 2) суспільно небезпечних наслідків - завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредиторові; 3) причинового зв'язку між діянням і наслідками.

Цей злочин пов'язаний з існуванням у праві України інституту банкрутства. Банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Сам по собі факт банкрутства свідчить лише про невдачу в господарській діяльності і не повинен бути предметом кримінально-правових відносин. Проте у тих випадках, коли з цим фактом пов'язані певні суспільно небезпечні дії, можлива кримінальна відповідальність.

Стійка фінансова неспроможність суб'єкта господарської діяльності - це такий його фінансовий стан, за якого цей суб'єкт нездатний відновити свою платоспроможність протягом визначеного законом періоду часу після настання терміну виконання грошових зобов'язань у певному розмірі. Кредитор - це юридичні або фізичні особи, на користь яких боржник відповідно до закону зобов'язаний сплатити грошові суми, передати майно, виконати роботи, надати послуги тощо, зокрема і найманих працівників боржника. Під великою матеріальною шкодою державі чи кредиторові слід розуміти заподіяння матеріальних збитків, які у 500 та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (прим. до ст. 218 КК).

Злочин є закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредиторові (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний (громадянин - засновник (учасник) або службова особа суб'єкта господарської діяльності - юридичної особи).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальним мотивом (корисливим мотивом, іншою особистою заінтересованістю винної особи або її бажанням задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб).

Якщо доведення до банкрутства супроводжується викраденням майна чи службовими зловживаннями, дії винної особи повинні бути кваліфіковані за сукупністю злочинів (ст. 191 КК - привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, ст. 364 КК - зловживання владою або службовим становищем, ст. 366 КК - службове підроблення).