Кримінальне право України - Кузнецов В.В. - 2. Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК)

1. Диференціація відповідальності при уявній обороні

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону"

Уявною обороною визнається (ч. 1 ст. 37 КК) заподіяння шкоди за обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання немає та особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого (того, хто посягає), лише помилково припускала наявність такого посягання. Отож, при уявній обороні посягання насправді немає, існує воно лише в уяві особи, що обороняється, а також завдається особі, яка через випадковий збіг обставин опинилась у певний час у певному місці та діяла певним чином.

У п. 7 ППВСУ № 1 від 26 квітня 2002 р. вказується, що слід відрізняти необхідну оборону від уявної. При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду виключається лише, якщо обставини, що склалися, давали особі підстави вважати, що наявне реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомити помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується, зважаючи на конкретні обставини справи.

Якщо ж особа за обставин, що склалися, не усвідомлювала та не могла усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальності суспільно небезпечного посягання, але перевищила межі захисту, до якого слід було вдатися, її дії мають розцінюватись як перевищення меж необхідної оборони. У такому разі кримінальна відповідальність можлива лише за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК) і за умисні тяжкі тілесні ушкодження, заподіяні при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 124 КК).

Якщо ж особа не усвідомлювала, однак могла усвідомлювати відсутність реального посягання, і повинна була за обставинами, що склалися, це усвідомлювати, її дії потрібно кваліфікувати як заподіяння шкоди через необережність (ст. 119 КК "Вбивство через необережність", ст. 128 КК "Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження").

Необхідно звернути увагу на той факт, що, за змістом ч. 2 ст. 37 КК, помилкова упевненість особи у загрозі посягання не буде підставою виключення кримінальної відповідальності за завдану шкоду, навіть якщо особа не усвідомлювала та не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. Кримінальна відповідальність виключена тільки у випадках, коли обставини, що склалися, давали особі підстави вважати, що реальне посягання вже існує.

2. Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК)

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки, що має два пункти. Родовим об'єктом злочину є суспільна моральність. Безпосередній об'єкт злочину - моральні засади суспільства в частині вільного задоволення статевих потреб.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 303 КК) полягає у вчиненні таких дій: 1) втягнення особи в заняття проституцією; 2) примушування особи до заняття проституцією; 3) сутенерство.

Проституція - це надання особою (жінкою чи чоловіком) послуг сексуального характеру з метою отримання доходу різним партнерам і не на основі особистої симпатії (приязні). За заняття проституцією в Україні настає тільки адміністративна відповідальність (ст. 181-1 КУпАП).

Втягнення - це залучення особи до заняття проституцією, коли в неї за власною волею виникає бажання надавати платні сексуальні послуги (воно здійснюється різноманітними способами - умовлянням, підкупом, розповідями про легкість і доступність певних дій, навчанням способам та прийомам їх виконання тощо). Примушування - це дії, внаслідок яких інша особа всупереч своєму бажанню вимушена займатися проституцією (у ч. 1 ст. 301 КК окреслено такі способи примушування: обман; шантаж; використання уразливого стану потерпілого; насильство чи погроза його застосування). Під сутенерством, згідно п. 1 примітки до ст. 303 КК, слід розуміти дії особи по забезпеченню заняття проституцією іншою особою (наприклад, надання транспорту, охорони, забезпечення необхідними засобами, підшукування клієнтів, надання медичної допомоги тощо).

Суб'єкт злочину - загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку).

Суб'єктивна сторона розглядуваного злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що справляє психічний вплив на жінку (чоловіка) і бажає в такий спосіб схилити (примусити) її (його) до заняття проституцією. Мотив злочину є корисливим. За цією ознакою суб'єктивної сторони можна проводити відмежування сутенерства (ст. 303 КК) та звідництва (ч. 1 ст. 302 КК).

У той же час виникає питання: як відмежовувати сутенерство від звідництва з метою наживи (ч. 2 ст. 302 КК)? Для цього слід згадати правило кваліфікації конкуренції частини та цілого: застосовується ціле - тобто ст. 303 КК. Але, як видається, таке дублювання відповідальності є недоречним. Тому з ч. 2 ст. 302 КК слід виключити таку кваліфікуючу ознаку, як звідництво з метою наживи. Особа хоче отримати доход шляхом експлуатації потерпілого для надання платних сексуальних послуг - це мета злочину (ст. 303 КК).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 303 КК) є вчинення його: 1) щодо кількох осіб; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) службовою особою з використанням службового становища; 5) особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) щодо неповнолітнього; 2) організованою групою (ч. 3 ст. 303 КК); 3) щодо малолітнього; 9) спричинення ним тяжких наслідків (ч. 4 ст. 303 КК).

Відповідальність за втягнення малолітнього чи неповнолітнього в заняття проституцією чи примушування їх до заняття проституцією за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу, уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності (п. 2 примітки до ст. 303 КК)

Заподіяння при втягненні особи в заняття проституцією тяжких тілесних ушкоджень, від яких сталася смерть потерпілого, слід розглядати як настання тяжких наслідків, передбачених ч. 4 ст. 303 КК, тому додаткова кваліфікація за ч. 2 ст. 121 КК не потрібна.