Кримінальне право України - Кузнецов В.В. - 1. Поняття та умови правомірності дій по затриманню особи, що вчинила злочин. Перевищення заходів, що необхідні для затримання злочинця, умови кримінальної відповідальності в цих випадках.

1. Поняття та умови правомірності дій по затриманню особи, що вчинила злочин. Перевищення заходів, що необхідні для затримання злочинця, умови кримінальної відповідальності в цих випадках.

Статті 12-15¹ Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону"

Затримання особи, що вчинила злочин, - це дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ч. 1 ст. 38 КК).

Правомірність дій із затримання злочинця визначається ознаками, які можна поділити на дві групи: а) ознаки, стосовні до підстав затримання; б) ознаки, стосовні до дій тих осіб, які затримують.

Перша група ознак визначає, що насильницькі дії із затримання можна скоювати тільки: 1) стосовно до особи, яка вчинила злочин; 2) з метою запобігання можливості вчинення нових злочинів; 3) з метою доставлення такої особи органам влади.

Друга група ознак визначає, що дії особи, яка затримує, складаються: 1) з необхідності застосування насильницьких дій, які вимушено спричинять шкоду особі, яка ухиляється від затримання, із застосуванням такого способу, без якого затримання неможливе; 2) у спричиненні такої шкоди злочинцеві, яка відповідає характеру і ступеню тяжкості скоєного ним діяння, його особі, обстановці затримання; 3) в недопущенні перевищення меж, достатніх для затримання; шкода, завдана злочинцеві під час затримання, не повинна явно перевищувати наслідків злочину.

Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, що явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, передбачених у статтях 118 та 124 КК.

Працівники правоохоронних органів не підлягають кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну під час виконання службових обов'язків із затримання правопорушників, якщо вони не допустили перевищення заходів, необхідних для правомірного затримання злочинця (п. 6 постанови).

Для працівників органів внутрішніх справ законом та відомчими актами передбачено певні обмеження в застосуванні вогнепальної зброї. їх використання допускається лише як надзвичайно винятковий захід. Згідно зі ст. 15 Закону України "Про міліцію" працівник міліції може застосовувати вогнепальну зброю для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти; для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю та здоров'ю працівника міліції.

2. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК)

Стаття складається з двох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільна моральність. Безпосередній об'єкт злочину - моральні засади суспільства, зокрема щодо забезпечення нормального духовного та фізичного розвитку неповнолітніх. Потерпілими від злочину є неповнолітні - особи чоловічої або жіночої статі, котрі не досягли 18-річного віку.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 304 КК) полягає у втягненні неповнолітніх у: 1) злочинну діяльність; 2) пияцтво; 3) заняття жебрацтвом; 4) заняття азартними іграми.

Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність - це певні дії дорослої особи, вчинені з будь-яких мотивів і пов'язані з безпосереднім упливом на неповнолітнього з метою викликати в нього рішучість взяти участь в одному чи декількох злочинах або займатись іншою антигромадською діяльністю. Втягнення завжди передбачає наявність причинового зв'язку між діями дорослої особи та виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії. Зазначений наслідок може досягатись із застосуванням усіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) і психічного впливу (погроза вдатися до насильства, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах однолітків і товаришів, позбавити повсякденного спілкування; переконання, залякування, обман, шантаж, підкуп, розпалювання почуття помсти, заздрощів або інших низьких почуттів; давання порад про місце та способи вчинення злочину чи приховання його слідів; обіцянка приховати сліди злочину, забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо).

Втягнення у пияцтво - це умисне схиляння неповнолітнього в будь-який спосіб до систематичного вживання спиртних напоїв, збудження в нього такого бажання (спільне вживання спиртних напоїв, умовляння їх вжити, пригощання ними, дарування, розрахунок ними за виконану неповнолітнім роботу тощо). Той факт, що неповнолітній, незважаючи на такі дії, не вживав спиртних напоїв, як і ступінь його сп'яніння, на кваліфікацію дій винної особи не впливають. Поодинокий випадок доведення неповнолітнього до стану сп'яніння тягне адміністративну відповідальність за ст. 180 КУпАП.

Втягнення у заняття жебрацтвом - це умисне схиляння неповнолітнього в будь-який спосіб до систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб як самостійно неповнолітнім, так і спільно з дорослими особами.

Утягненням у заняття азартними іграми - це умисне схиляння неповнолітнього в будь-який спосіб до систематичної гри на гроші чи інші матеріальні цінності, в якій виграш залежить від випадковості (у карти, рулетку, "наперсток" та ін.).

Уживання спиртних напоїв, заняття жебрацтвом або азартними іграми визнаються систематичними, якщо вчинюються не менше від трьох разів протягом нетривалого часу.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" від 27 лютого 2004 р. № 2.

Злочин є закінченим з моменту здійснення дорослою особою дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність, незалежно від того, чи вчинив неповнолітній злочин або інші антигромадські дії (формальний склад). Відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність настає в разі вчинення ним хоча б одного злочину.

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, котра досягла 18-річ-ного віку. Кримінальна відповідальність за цей злочин настає як у разі, коли доросла особа знала про неповнолітній вік втягуваного, так і тоді, коли вона за обставинами справи повинна була чи могла про це знати (абз. 3 п. 4 згаданої Постанови). За відсутності ознак втягнення дорослі особи, що вчинили злочини в групі з неповнолітніми, несуть відповідальність за співучасть у конкретних злочинах.

При втягненні у вчинення злочину неповнолітнього, котрий досяг віку, з якого відповідно до ст. 22 КК може наставати кримінальна відповідальність, дії дорослого учасника злочину мають кваліфікуватися за статтями КК, якими передбачено відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність і за вчинений разом із ним злочин.

Дії дорослого, що не будучи співвиконавцем злочину, втягнув у нього неповнолітнього, кваліфікуються за відповідною статтею КК, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, та за відповідною частиною ст. 27 КК (залежно від виду співучасті) і статтею КК, якою передбачено відповідальність за вчинений неповнолітнім злочин.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 304 КК) передбачають вчинення тих саме дій: 1) щодо малолітньої особи; 2) батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього.

Відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність встановлена не тільки ст. 304, а й іншими статтями КК (ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 303, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, статтями 323 і 324), котрі є щодо неї спеціальними нормами. У разі вчинення злочину, передбаченого спеціальною нормою, кваліфікувати дії винної особи ще й за ст. 304 КК не потрібно (п. 3 ППВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2).

Серед різноманітних способів втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність найбільш небезпечним є примушування до вчинення конкретного суспільно небезпечного діяння. Якщо таке примушування супроводжувалося мордуванням, катуванням, заподіянням середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, умисним знищенням або пошкодженням майна тощо, відповідальність має наставати за сукупністю вчинених злочинів (п. 14 ППВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2).