Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар - Тацій В.Я. - Стаття 138. Поважні причини неприбуття особи на виклик

1. Поважними причинами неприбуття особи на виклик є:

1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;

3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);

4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;

5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;

6) смерть близьких родичів, членів сім'ї чи Інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;

7) несвоєчасне одержання повістки про виклик;

8) інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик.

1. Коментована стаття передбачає перелік поважних причин неприбуття особи на виклик, який не є вичерпним, адже такими можуть бути визнані й інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи (наявність малолітніх дітей при неможливості доручити їх догляд будь-кому, бездоріжжя, тривала перерва у русі транспорту, катастрофа тощо). Зазначені у цій статті обставини є такими, що найбільш часто зустрічаються на практиці, а тому й їх правове регулювання спрямоване на формування єдності правозастосовної практики, дисциплінування учасників кримінальних процесуальних відносин.

За змістом коментованої статті закріплені в ній обставини апріорі визнаються законодавцем поважними причинами нез'явлення за викликом, що звужує дискрецію слідчого, прокурора, слідчого судді та суду при їх оцінці та вимагає визнати їх такими за умови доведеності їх наявності у кожному конкретному випадку. Перелік поважних причин неприбуття особи на виклик має бути зазначений у повістці про виклик (див. п.9ст. 137 КПК).

За наявності однієї із закріплених у цій статті обставин, а також інших обставин, які можуть бути розцінені як поважні, до особи, яка не з'явилася за викликом, не можуть бути застосовані заходи забезпечення кримінального провадження, що передбачені ст. 139 КПК.

Однією із поважних причин неприбуття особи на виклик відповідно до п. 2 цієї статті є обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення. Згідно із ЗУ "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 р. свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено: у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності. Свобода пересування обмежується щодо: осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; шукачів притулку та осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття відповідного рішення компетентним органом (про надання цим особам притулку чи статусу біженця); іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України; осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового. Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом (ст. 12).

Наявність таких поважних причин неприбуття особи на виклик, як відрядження, подорож, тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням чи вагітністю та неможливість залишити цей заклад, має бути підтверджена відповідними документами.

Пунктом 6 коментованої статті як поважна причина нез'явлення особи за викликом передбачена смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю. Необхідно звернути увагу на те, що законодавець максимально широко визначив коло осіб, серйозна загроза життю яких може бути поважною причиною нез'явлення особи за викликом. Адже крім близьких родичів та членів сім'ї, коло яких визначено п. 1 ч. 1 ст. З КПК, у п. 6 йдеться також про "інших близьких осіб", що фактично може означати особу, з якою у особи, яка викликається, існують родинні стосунки, моральні обов'язки тощо.

Підставою для визнання обставини, передбаченої п. 6 цієї статті, поважною причиною нез'явлення за викликом має бути смерть близьких родичів, членів сім'ї або інших близьких осіб чи наявність серйозної загрози їх життю. Під останньою слід розуміти тяжку хворобу особи, яка за висновком лікарів оцінюється як така, що загрожує життю, нещасний випадок, що має небезпечні для життя особи наслідки, тощо.

Поважною причиною нез'явлення особи за викликом відповідно до п. 7 коментованої статті є також несвоєчасне одержання повістки. За загальним правилом, передбаченим ч. 8 ст. 135 КПК, особа має отримати повістку про виклик не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов'язана прибути за викликом. Винятком із цього правила є випадки, коли КПК встановлено строки здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк. У таких випадках особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом (див. коментар до ст. 135 КПК).

Про існування обставини, яка є поважною причиною неприбуття за викликом, особа мас заздалегідь повідомити слідчого, прокурора, слідчого суддю, суддю (звичайно, за умови, що характер цієї обставини є таким, що дозволяє виконати цей обов'язок). Нагадування про такий обов'язок відповідно до п. 9 ст. 137 КПК має бути зазначено у повістці про виклик.