Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Т2 - Тацій В.Я. - Стаття 331. Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді

1. Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

2. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

3. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляд} питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.

1. Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обвинуваченого (підозрюваного) з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування. Відповідно до ч. 1 коментованої статті на суд під час судового розгляду покладається обов'язок розглянути питання та прийняти рішення у відповідній ухвалі про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого, якщо про це надійшло клопотанням сторони обвинувачення абр захисту.

2. Розглядаючи таке клопотання, суд повинен керуватися положеннями гл. 18 КПК і, зокрема, статтями 177,178,194.

3. Надзвичайно важливою нормою, яка є новелою для КПК, є положення, закріплені у ч. З коментованої статті, згідно з якими на суд покладається обов'язок незалежно від наявності клопотань сторони обвинувачення або захисту розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з того моменту, як до суду надійшов обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, або з того

дня, коли до обвинуваченого судом був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Це означає, що на суд, який здійснює судове провадження, покладаються функції контролю за обґрунтованістю обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та доцільністю його збереження. За КПК України 1960 р. після надходження до суду кримінальної справи строк тримання обвинуваченого (підсудного) продовжувався автоматично, за винятком тих випадків, коли суд прийняв рішення про зміну запобіжного заходу. Унаслідок цього його тривалість у складних, значних за обсягом кримінальних справах інколи перевищувала строк тримання під вартою осіб під час досудового розслідування. На цей час законодавець, ураховуючи один із найважливіших принципів судочинства - забезпечення права на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України, п. 5 ч. 1 ст. 7, ст. 12 КПК), а також положення ст. 5 КЗШІ, поставив перед судом завдання; через певні проміжки часу, визначені законом, контролювати обґрунтованість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та з'ясовувати доцільність збереження такого запобіжного заходу.

Суд, розглядаючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, постановляє ухвалу, яка має бути належним чином вмотивована. Цією ухвалою суд скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія такої ухвали в обов'язковому порядку вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.

Абзацом 3 ч. З коментованої статті передбачені особливості вирішення питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою у тих випадках, коли судове провадження здійснюється судом присяжних. У такому разі вирішення цих питань належить до компетенції судді, головуючого у судовому провадженні.