Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Т2 - Тацій В.Я. - Стаття 337. Визначення меж судового розгляду

Стаття 337. Визначення меж судового розгляду

1. Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

2. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

3.3 метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

1. Норма закону про визначення меж судового розгляду у кримінальному процесуальному законодавстві України з'явилася після запровадження змагальності сторін як конституційної засади судочинства (п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України). Змагальність сторін передбачає розмежування у кримінальному провадженні функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи, а також заборону виконання цих функцій у кримінальному судочинстві одним і тим же суб'єктом процесуальної діяльності.

Межі судового розгляду визначаються виходячи із висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Тому стаття, що коментується, у частині першій регламентує здійснення судового розгляду: 1) щодо особи, якій висунуто обвинувачення; 2) лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

2. Водночас частини 2 і 3 ст. 337 КПК передбачають винятки з цього правила. Так, за межі обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, може вийти: а) прокурор; б) суд за власною ініціативою за наявності відповідних підстав.

У ході судового розгляду кримінального провадження прокурор має право: 1) змінити обвинувачення в суді як щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення, так і щодо обсягу обвинувачення; 2) висунути додаткове обвинувачення щодо вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, якщо окремий їх розгляд неможливий; 3) відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

3. На відміну від КПК 1960 р., новий КПК більш детально визначає випадки, коли суд може вийти за межі викладеного в обвинувальному акті обвинувачення, а також підстави прийняття такого рішення. Суд має право самостійно вийти за межі висунутого обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження. Користуючись наданим йому правом, суд має за мету ухвалення справедливого вироку та захисту прав і основоположних свобод людини і громадянина.

У ході судового розгляду кримінального провадження суд не наділений правом змінити висунуте щодо особи обвинувачення. Суд не вправі проводити розгляд щодо інших осіб, про причетність яких до кримінального правопорушення стало відомо під час судового провадження. Також суд не вправі під час судового провадження у будь-який спосіб поставити питання про внесення змін прокурором обвинувачення. Оскільки судовий розгляд у кримінальному провадженні здійснюється лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, суд не має права з'ясовувати обставини, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення особами, які не є обвинуваченими у конкретному кримінальному провадженні. У випадку якщо під час судового розгляду буде встановлено факт вчинення кримінального правопорушення особою, якій обвинувачення не висувалося, суд повідомляє про це прокурора.

Недодержання положень ст. 337 КПК щодо меж судового розгляду може бути визнано істотним порушенням кримінального процесуального закону і стати підставою для скасування вироку суду в апеляційному або касаційному порядку.