Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Т2 - Тацій В.Я. - Стаття 491. Участь законного представника, педагога, психолога або лікаря в допиті неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1. Якщо неповнолітній не досяг шістнадцятирічного віку або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, на його допиті за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду або за клопотанням захисника забезпечується участь законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності - лікаря.

2. До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз'яснюється їхнє право ставити запитання неповнолітньому підозрюваному чи обвинуваченому. Слідчий, прокурор вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесено до протоколу.

1. Для встановлення психологічного контакту з неповнолітнім підозрюваним, який не досяг шістнадцятирічного віку або був визнаний розумово відсталим, отримання

від нього найповніших показань з приводу підозри у вчиненні кримінального правопорушення, захисту його прав і законних інтересів слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, за змістом ч. 1 ст. 491 КПК, забезпечує за клопотанням захисника цього підозрюваного, обвинуваченого або з власної ініціативи участь у допиті законного представника, педагога, психолога, а при необхідності - ще й лікаря.

Забезпечуючи участь у допиті зазначених спеціалістів (педагога, психолога, лікаря), слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають звернути увагу на наявність у них відповідної освіти, досвіду і відсутності обставин, які виключають їх участь у провадженні (ст. 79 КПК). Як педагога необхідно залучати особу, яка навчає і виховує неповнолітніх такого самого віку, як і неповнолітній підозрюваний чи обвинувачений, проте не обов'язково того педагога, що виховує і навчає цього неповнолітнього, який є підозрюваним чи обвинуваченим, адже його можна буде допитати як свідка про обставини, які мають значення для даного провадження, зокрема, про умови життя і виховання неповнолітнього, характеристику особи неповнолітнього.

2. До початку допиту зазначеним особам роз'яснюються їхній обов'язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу.

Згідно зі ст. 226 КПК незалежно від присутності на допиті додатково залучених осіб допит неповнолітнього не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день.

Стаття 492. Застосування до неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу

1. За наявності підстав, передбачених цим Кодексом, до неповнолітнього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених цим Кодексом.

2. Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у статті 177 цього Кодексу.

3. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього негайно сповіщаються його батьки чи особи, які їх замінюють.

1. Відповідно до ст. 29 Конституції України, ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та відповідних положень низки інших міжнародно-правових актів з прав людини і судочинства кожна людина має право на свободу і особисту недоторканність. Застосування до неї як до підозрюваного, чи обвинуваченого запобіжних заходів є істотним обмеженням цього права, а тому можливе лише у виняткових випадках, за наявності передбачених законом підстав і в передбаченому законом порядку.

При обранні щодо неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого конкретного запобіжного заходу застосовуються положення КПК про загальні підстави та порядок обрання запобіжних заходів з обов'язковим урахуванням його вікових та психологічних особливостей і роду занять.

Запобіжними заходами, які можуть бути застосовані як до дорослого, так і до неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого згідно з частинами 1 і 2 ст. 176 КПК, є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою; 6) затримання особи як тимчасовий запобіжний захід.

До неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, крім того, може застосовуватися запобіжний захід у вигляді переданих його під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а якщо він виховується у дитячій установі, - передання його під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК).

Під час досудового розслідування запобіжні заходи застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора. Як виняток, без ухвали слідчого судді або судді особа може бути затримана уповноваженою службовою особою у випадках, передбачених ст. 208 КПК, але не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї іншого запобіжного заходу (ч.2ст. 211 КПК).

Стаття 177 КПК визначає мету і підстави застосування запобіжних заходів Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та (або) суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може вчинити перелічені дії.

Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК.

Крім загальних обставин (ст. 178 КПК) при вирішенні питання про обрання конкретного запобіжного заходу щодо неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, обов'язково враховуються його вікові та психологічні особливості й рід занять.

2. Відповідно до Мінімальних стандартних правил ООН, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила") від 29 листопада 1985 р., тримання під вартою до суду застосовується лише як крайній захід і протягом найкоротшого періоду часу. Тримання під вартою до суду по можливості замінюється іншими альтернативними заходами, такими як постійний нагляд, активна виховна робота або поміщення в сім'ю або виховний заклад чи будинок (ст. 13).

Як наголошується у Принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув'язненню в будь-якій формі, затвердженого резолюцією № 43/173 ГА ООН від 9 грудня 1988 р., затримана особа, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального злочину, вважається невинуватою і має право на поводження з нею як з такою до тих пір, доки її винуватість не буде доведено згідно із законом у ході відкритого судового розгляду, на якому вона має всі гарантії, необхідні для свого захисту.

Арешт або затримання такої особи на період проведення слідства і судового розгляду здійснюються тільки в цілях здійснення правосуддя на підставі і відповідно до умов і процедур, встановлених законом. Забороняється введення обмежень щодо такої особи, в яких немає безпосередньої необхідності з точки зору цілей затримання або усунення перешкод для ходу розслідування чи здійснення правосуддя, або підтримання безпеки і порядку в місці затримання.

Затримання та тримання під вартою можуть бути застосовані як запобіжні заходи лише до тих неповнолітніх, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів, і за умови, що слідчий, прокурор доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризику чи ризикам (ч. 3 ст. 176 КПК). При цьому, як роз'яснив ПВСУ у постанові № 5 від 16 квітня 2004 р. "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх", при обранні запобіжних заходів враховуються стан здоров'я неповнолітнього, його сімейний і матеріальний стан, стосунки з батьками, дієвість існуючого контролю за його поведінкою, вид діяльності, місце проживання, дані про попередні судимості, соціальні зв'язки, схильності, спосіб життя, поведінка під час провадження в цій або іншій кримінальній справі, наявність факторів, обставин чи визнання ним моральних цінностей, які дозволяють прогнозувати його поведінку. Зазначені обставини можуть з'ясовуватися шляхом опитування батьків, опікунів, піклувальників, представників адміністрації за місцем роботи чи навчання неповнолітнього тощо (п. 3).

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а особливо тяжким - злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (частини 4 і 5 ст, 12 КК). При цьому слід мати на увазі положення ч. З ст 102 КК, за якою покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому: за тяжкий злочин - на строк не більше семи років; за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років, за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років.