Кримінально-виконавче право України - Богатирьов І.Г. - Використана література

Правовий статус засуджених до покарання певного виду є підвидом правового статусу засуджених і похідним від останнього. Між собою вони співвідносяться як окреме і загальне. Види покарань, закріплені у ст. 51 КВК України, розташовані у вигляді певної системи: від найменш суворого—до найбільш суворого. Чим нижче у системі покарань розташоване покарання, тим більшого обсягу правообмежень зазнає правовий статус засудженого і тим більший обсяг спеціальних обов'язків та заборон при його відбуванні покладає на засудженого кримінально-виконавче законодавство.

Так, виконання покарання у виді штрафу майже не позначається на правовому статусі засудженого до покарання цього виду - за ним в повному обсязі зберігаються його конституційні та загальногромадянські права, а будь-яких спеціальних обов'язків чи заборон на таких засуджених кримінально-виконавче законодавство не покладає. Певні обмеження в правому статусі таких осіб (протягом строку, передбаченого кримінальним законом) може тягнути за собою лише наявна у них судимість. Такі види покарань, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські або виправні роботи передбачають для засудженого встановлення вже більшого обсягу право обмежень та заборон, які закріплюються у кримінально-виконавчому законодавстві України.

Зокрема, для засуджених до цих видів покарань обмежується дія ст. 43 Конституції України в тих її частинах, які передбачають, що кожен має право на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава гарантує громадянам рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Так, засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не можуть перебувати на посадах та займатися тим видом діяльності, які заборонені їм згідно вироком суду.

Крім цього, нормами ст. 34 КВК України для цих осіб встановлюються спеціальні обов'язки та заборони, обумовлені специфікою виконання цього виду покарання. Засуджені до громадських робіт відбувають покарання на тих роботах, вид яких визначається органами місцевого самоврядування. Оскільки цей вид покарання передбачає безоплатне виконання суспільно корисних робіт, то для цієї категорії засуджених обмежується також і дія ст. 45 Конституції України в тій її частині, яка передбачає, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Інші спеціальні обов'язки та заборони для засуджених до громадських робіт закріплені у ст. 36, 37 КВК України. Що стосується засуджених до виправних робіт, то протягом строку відбування покарання їм забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, а з їх заробітку здійснюються відрахування в доход держави. Спеціальні обов'язки та заборони для засуджених до виправних робіт встановлюються у ст. 41, 42 КВК України.

Крім того, для засуджених до всіх розглянутих вище ВИДІВ покарань обмежується дія ст. 33 Конституції, яка гарантує кожному, хто перебуває на території України свободу пересування, вільний вибір місця проживання та право вільно залишати територію України, оскільки кримінально-виконавче законодавство (ст. 34, 37, 41, 42 КВК України) забороняє таким засудженим без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України та зобов'язує їх негайно повідомити про зміну місця проживання. Всі інші конституційні та загальногромадянські права цих засуджених зберігаються за ними в повному обсязі і не обмежуються.

Найбільшої трансформації в бік збільшення встановлених обмежень та заборон зазнає правовий статус засуджених до покарання у виді позбавлення волі (на певний строк та довічного позбавлення волі), що обумовлюється сутністю даного виду покарання.

Так, у сфері соціально-економічних прав на засуджених розповсюджуються право на працю, освіту, охорону здоров'я, право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, в інших випадках, передбачених законом, на користування досягненнями культури, на наукову та технічну творчість, на відпочинок та ін.

Разом з тим, більшість із цих прав з огляду на відбування покарання у виді позбавлення волі, зазнають певних змін та обмежень. Засуджені до позбавлення волі не позбавлені права на працю, яке закріплене у ст. 43 Конституції, але внаслідок відбування покарання це право в певній мірі змінюється та обмежується. Засуджені обмежені у виборі виду праці. Крім цього, закон передбачає, що засуджені в місцях позбавлення волі повинні працювати.

Зокрема, у ч. 1 ст. 118 КВК України закріплено норму, відповідно до якої засудженні до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. їх також залучають до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 КВК України засудженим чоловікам віком понад 60 років, жінкам — понад 55 років, інвалідам І та П груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

Для осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановлено законодавством про працю, який становить 40 годин, (ч. 1 ст. 119 КВК України). Право на відпочинок (ст. 45 Конституції) забезпечується в місцях позбавлення волі звільненням засуджених від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю (ч. 1. ст. 119 КВК України), але права на щорічну відпустку в період відбування покарання засуджені не мають.

Право на освіту, передбачене ст. 53 Конституції, стосовно засуджених реалізується через норми ст. 125-126 КВК, які передбачають, що у колоніях, відповідно до законів України "Про освіту" і "Про загальну середню освіту", для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.

Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На період проходження державної підсумкової атестації засуджені, які навчаються, звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством, а засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час.

Разом з тим, засуджені до позбавлення волі в силу фізичної ізоляції від суспільства не можуть отримувати освіту на стаціонарній, вечірній та заочній формах навчання у вищих навчальних закладах освіти. Проте засуджені цієї категорії все ж таки можуть отримати вищу освіту, навчаючись за дистанційною формою навчання.

Як і всі громадяни України, засуджені мають право на охорону здоров'я та медичну допомогу (ст. 49 Конституції). Це право засуджених реалізується через норми ст. 116 КВК України, згідно з якими у місцях позбавлення волі організуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, засудженим забезпечується безоплатне медичне обслуговування, яке полягає в систематичному медичному огляді, лікуванні, наданні медичних консультацій.

Засуджені також мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженими або їхніми родичами за рахунок власних коштів. Консультування і лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.

Порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організація і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ та органів охорони здоров'я, залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП і Міністерства охорони здоров'я України. Крім того, адміністрації колонії надається право застосовувати примусове годування засуджених за медичним висновком, якщо засуджений з тих чи інших причин відмовляється від прийняття їжі і це загрожує його життю.

Відповідно до ст. 117 КВК України до засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування. Закон також покладає на засуджених обов'язок виконувати правила особистої і загальної гігієни та вимоги санітарії.

Право на соціальний захист у старості та у разі втрати працездатності (ст. 46 Конституції) також розповсюджується на засуджених і реалізується через норми кримінально-виконавчого законодавства України, зокрема через ст. 122 КВК України ("Пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі"), яка передбачає, що засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Особи, яким пенсія призначена до відбування покарання, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах.

Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання у виправній колонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та ін.), при цьому не менш як 25% пенсії зараховується на особовий рахунок засудженого.

Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.

Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у порядку, і випадках встановлених законодавством України. На засуджених поширюється дія ст. 24 Конституції, згідно якої не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження. Незалежно від вказаних ознак всі засуджені, які відбувають покарання у виправній колонії одного виду, утримуються в однакових умовах, користуються однаковими правами та несуть однакові обов'язки.

У сфері прав та свобод людини і громадянина на осіб, засуджених до позбавлення волі, поширюється дія ст. 25 Конституції, згідно з якою громадянин України не може бути позбавлений громадянства, відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК України засуджені, які відбувають покарання, не позбавляються громадянства України.

На засуджених поширюються права, передбачені ст. 38 Конституції: брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 1998 р. засуджені до позбавлення волі мають право обирати народних депутатів до Верховної Ради України. Крім цього вони мають право брати участь у виборах Президента України та всеукраїнському референдумі. Однак у виборах до місцевих рад, місцевих органів самоврядування та у місцевих референдумах засуджені до позбавлення волі участі не беруть.

У певній мірі засуджені користуються і такими політичними правами, як свобода слова, об'єднання громадян у суспільні організації, право збиратися і проводити збори, мітинги, які внаслідок факту ізоляції засуджених та вимог режиму суттєво обмежуються і вирішуються у такий спосіб чином. Свобода слова реалізується в тому, що засуджені мають право виступати на зборах і нарадах, які скликаються адміністрацією виправної колонії і вносити свої пропозиції, які спрямовані на покращення виробничої діяльності установи та самодіяльних організацій засуджених, а також інші позитивні пропозиції.

Ст. 127 КВК України передбачено створення самодіяльних організацій засуджених у колоніях, але ці організації не є суспільними організаціями і існують та працюють під контролем адміністрації виправної колонії. В принципі не виключена можливість проведення адміністрацією колонії зборів чи мітингу засуджених у зв'язку з певною подією у житті держави. Проведення походів і демонстрацій в умовах виправної колонії виключено з огляду на вимоги режиму та ізоляції.

На засуджених поширюється право на свободу світогляду і віросповідання, передбачене у ст. 35 Конституції, яке реалізується через норми ст. 128 КВК України. У колоніях здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані зі ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які встановлені КВК України і необхідні для забезпечення ізоляції, громадської безпеки.

Богослужіння і релігійні обряди в колоніях проводяться за проханням засуджених або за зверненням релігійної організації в неробочий час. Засуджені мають право на придбання і користування релігійною літературою, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання.

Разом з тим, відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також права інших осіб, які відбувають покарання. Для відправлення релігійних обрядів у колонії можуть допускатися тільки представники релігійних організацій, які офіційно зареєстровані у встановленому законом порядку.

Певні обмеження поширюються на такі особисті права засуджених, як право на особисту недоторканність, право на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов. Якщо засуджений вчиняють злочин, то відповідності до зі ст. 29 Конституції він може бути заарештований або взятий під варту тільки на підставах, передбачених законом, тобто за рішенням суду.

Проте засуджені можуть бути поміщені до дисциплінарного ізолятору чи приміщення камерного типу у порядку застосування заходів дисциплінарного впливу. Засуджені, їхні речі й одяг, а також приміщення на території колонії підлягають обшуку і догляду. Кореспонденція засуджених підлягає перегляду. Адміністрація виправної колонії з огляду на режимні вимоги зобов'язана здійснювати перегляд змісту отриманих засудженими посилок та передач.

Короткочасні побачення та телефонні розмови засуджених до позбавлення волі здійснюються під контролем адміністрації колоній. Через вимоги режиму та ізоляції суттєво обмежується для засуджених передбачене ст. 33 Конституції право на свободу пересування та вільного вибору місця проживання.

На території колонії засуджені повинні пересуватися тільки строєм. Більший обсяг прав у цьому питанні надається засудженим, яких тримають у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального та середнього рівня безпеки - у вільний від роботи час від підйому до відбою вони користуються правом вільного пересування в межах території дільниці, а з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням.

Поряд з конституційними правами, якими користуються засуджені як громадяни України, на засуджених покладаються і певні обов'язки. Так, на них поширюються обов'язки дотримуватися Конституції України та виконувати закони, сумлінно працювати та берегти державну власність. Ухилення засуджених від суспільно корисної праці тягне за собою застосування певних санкцій, у тому числі заходів дисциплінарного впливу.

Що стосується загальногромадянських прав і обов'язків засуджених, то позбавлення волі тягне за собою тимчасове (на час виконання покарання) позбавлення засуджених деяких загальногромадянських прав і обмеження можливості користування іншими громадянськими правами, які належали особі до її засудження. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Засуджений не втрачає права власності на майно, що належало йому до засудження, але обмежується в праві володіння, користування та розпорядження майном. Він не може користуватися своїм майном, яке залишилося за місцем його проживання до арешту чи засудження. Засуджений також обмежений в праві розпоряджатися своїм майном, так як це право він може реалізувати тільки через обраного ним представника з використанням доручення, засвідченого адміністрацією виправної колонії. Відповідно ч. 7 ст. 102 КВК України засуджені обмежуються в праві користування майном, яке надійшло разом з ними до колонії.

Таке обмеження, зокрема, стосується грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати у колоніях. Виявлені у засуджених гроші, цінні папери та речі вилучаються і реалізуються у порядку, передбаченому КВК України. Засуджені можуть мати при собі тільки ті речі, перелік та кількість яких передбачені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, але разом з тим вони не мають права продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам або на користь інших засуджених предмети, речі й речовини, які знаходяться в їх особистому користуванні.

За угодою купівлі-продажу засуджені можуть вступати в майнові відносини з адміністрацією установи шляхом, передбаченим уст. 108 КВК України: через придбання за безготівковим рахунком в торгівельних точках виправної колонії продуктів харчування та предметів першої потреби. Для засуджених не встановлюються обмеження в реалізації права на спадщину, але через фізичну ізоляцію, вони не можуть особисто вступити у володіння спадщиною і здійснюють це право через представника за дорученням засвідченим адміністрацією колонії. Засуджені мають також право скласти заповіт, який повинен бути засвідчений начальником виправної колонії.

Засуджені можуть також бути суб'єктами угоди зберігання: у випадках вилучення у засуджених предметів, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, або зберігання предметів і речей понад кількості, встановленої кримінально-виконавчим законодавством, вони здаються на зберігання до звільнення засуджених. Крім цього, адміністрація колонії повинна забезпечити зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку.

За засудженими в повному обсязі зберігається авторське право і право на відкриття та винахід. Суттєве значення для вирішення завдань виправлення та ресоціалізації засуджених, для вдосконалення виробництва і розвитку творчої думки засуджених має організація у виправній колонії раціоналізаторської та винахідницької роботи.

Для розгляду раціоналізаторських пропозицій і винаходів, які надходять від засуджених, у колонії організуються бюро раціоналізації та винахідництва. Після належного оформлення необхідних документів відповідно до існуючих норм винахідницького права. Засуджений має право на отримання гонорару за винахід чи раціоналізаторську пропозицію у загальновстановленому порядку.

Засуджені залишаються суб'єктами прав і обов'язків у сфері сімейно-шлюбних правовідносин батьківських прав, якщо вони не позбавлені їх за рішенням суду. Однак в наслідок ізоляції засуджених, ці права зазнають певних обмежень.

Так, засуджений, який відбуває покарання, не може безпосередньо брати участь у вихованні дитини. У випадку засудження одного із подружжя до позбавлення волі на строк не менше З років законодавством передбачений спрощений порядок розірвання шлюбу. Засудження особи до позбавлення волі не є перешкодою для вступу особи у шлюб і з дозволу адміністрації колонії за відсутності причин, які перешкоджають реєстрації шлюбу, засуджений може взяти шлюб. Загальногромадянські права засуджених залишаються відносно сталими на протягом усього строку відбування покарання.

Однак при переведенні засуджених, які утримуються в дільницях ресоціалізації у колоніях мінімального та середнього рівня безпеки до дільниць соціальної реабілітації в цих же колоніях, обсяг обмежень загальногромадянських прав значно змінюється в бік зменшення. Це полягає в тому, що відповідно до ст. 99 КВК України вказаній категорії засуджених дозволяється мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грошима та цінними речами без обмеження, проживати разом зі своєю родиною, придбавати жилий будинок у власність, вести особисте господарство.

Обов'язковою вимогою при вирішенні питання про переведення засуджених до дільниці соціальної реабілітації є відсутність злісних порушень вимог режиму. При злісному порушенні вимог режиму відбування покарання засуджені можуть бути переведені з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці (ресоціалізації або посиленого контролю), що тягне за собою посилення вимог щодо їх ізоляції і відповідно призводить до обмеження їх загальногромадянських прав.

Отже, правовий статус засуджених до позбавлення волі в частині обсягу наданих ним загальногромадянських прав суттєво залежить від сумлінного виконання засудженими вимог режиму, поведінки під час відбування покарання та ставлення до суспільно корисної праці.

Особливого значення для засуджених до позбавлення волі набувають спеціальні обов'язки та права, які встановлюються для них безпосередньо нормами кримінально-виконавчого законодавства України, виходячи із сутності даного виду кримінального покарання та необхідності дотримання встановлених законом вимог щодо забезпечення належного порядку виконання і відбування покарання.

Законодавчо основні права та обов'язки засуджених до позбавлення волі закріплені у ст. 107 КВК України. Відповідно до ч. 1 ст. 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому КВК України і нормативно-правовими актами ДДУПВП:

- одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;

- користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;

- брати участь у трудовій діяльності;

- отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких;

- розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами;

- здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови;

- одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі;

- зустрічатися з родичами та іншими особами;

- подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто;

- брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально — корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом;

- придбавати, користуватися і зберігати предмети пертої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування;

- розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;

- одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;

- одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Важливо наголосити, щоч. 2 ст. 107 КВК України передбачає, що засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання. Спеціальні обов'язки засуджених до позбавлення волі визначаються у формі заборони вчинення певних дій або у формі припису (зобов'язання) чинити ті чи інші дії. їх перелік визначається у ч. 3-4 ст. 107 КВК України. Засуджені зобов'язані;

- дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;

- утримувати в чистоті й порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються під час виконання дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;

- виконувати всі законні вимоги персоналу колонії;

- виконувати необхідні роботи з самообслуговування, благоустрою колонії;

- дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;

- дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці. Засудженим забороняється:

- самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;

- спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

- придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії;

- продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні;

- заподіювати собі тілесні ушкодження, в тому числі й з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;

- завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;

- вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

- чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених;

- грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;

- вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;

- самовільно залишати призначені для перебування ізольовані територію, приміщення або визначене місце роботи.

Враховуючи специфіку відбування покарання осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, законодавець деталізує їхні окремі права у ст. 151 КВК України. Відповідно до ч. 5 ст. 151 КВК України засуджені до довічного позбавлення волі мають право:

- витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

- одержувати один раз на шість місяців короткострокове побачення;

- одержувати протягом року дві посилки (передачі) і дві бандеролі.

Засудженим також надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

Спеціальні обов'язки та права засуджених до позбавлення волі закріплені також у Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які затверджені наказом ДДУПВП № 275 від 25.12.2003 (далі - Правила). Перелік прав і обов'язків засуджених до позбавлення волі, який закріплений у Правилах, є ширшим за той, що передбачений КВК України. Це пояснюється конкретизацією у Правилах прав і обов'язків засуджених до позбавлення волі виходячи із необхідності забезпечення режимних вимог, встановлених для такого виду покарання.

Згідно з п. 29 Правил, крім визначених у ст. 7-10, 107 КВК України прав і обов'язків, засуджені до позбавлення волі мають право:

- користуватися у приміщеннях для вживання їжі індивідуальними водонагрівальними електрокип'ятильниками заводського виготовлення потужністю до 0,5 кВт;

- відправляти поштою або передавати родичам під контролем адміністрації установи особисту літературу і періодичні видання;

- придбавати для загального користування за рахунок коштів, що перебувають на особистих рахунках, телевізори, холодильники з розрахунку: телевізор та холодильник - один на відділення.

Засуджені зобов'язані:

- дбайливо ставитися до державного майна;

- сумлінно ставитися до праці;

- за межами локальних секторів на території виправних колоній пересуватися тільки строєм;

- носити встановлені нагрудні знаки згідно з затвердженим зразком;

- під час відбування покарання у камерах виходити на прогулянку і дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки, за графіком чергувати в камерах;

- при зустрічі з працівниками установ виконання покарань та іншими посадовими особами, які відвідують установи, вставати і вітатися з ними;

- бути ввічливими між собою. Засудженим забороняється:

- завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших

службових або виробничих приміщеннях;

- відправляти листи, у яких є нецензурні або інші неприпустимі вислови;

- перебувати без дозволу адміністрації у гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об'єктах, на яких вони не працюють;

- мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, установлені Правилами;

- курити в не відведених для цього місцях, а у виховних колоніях - курити взагалі;

- направляти й отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому Правилами;

- наносити собі або іншим особам татуювання;

- тримати тварин, займатись городництвом (у виховних колоніях можуть організовуватися куточки живої природи);

- вивішувати фотографії, репродукції, листівки, вирізки з газет та журналів на стінах, тумбочках, ліжках та робочих місцях;

- самовільно переплановувати, змінювати конструктивні елементи будівель та споруд установ виконання покарань, споруджувати на виробничих об'єктах різні будови (лазні, пральні, душові, сейфи, будиночки, будки, приміщення та засоби для відпочинку, опалення і т. ін.);

- користуватися заточувальним обладнанням, інструментом, електроенергією, механізмами та іншими матеріалами з особистих мотивів.

Згідно зп. 23 Правил засуджені до довічного позбавлення волі, крім права, передбачених у КВК України, мають право:

- на безперервний восьмигодинний сон у нічний час;

- користуватися телевізорами, придбаними за рахунок родичів за наявності можливості розміщення їх у камері;

- користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи, придбаними через торговельну мережу, переданими від родичів та інших осіб, а також передплатними виданнями;

- без обмежень одержувати грошові перекази;

- подавати клопотання про помилування на адресу Президента України після фактичного відбуття ними не менше як двадцяти років покарання;

- в індивідуальному порядку користуватися релігійною літературою, відправляти релігійні обряди, але тільки в межах камери у вільний час та якщо це не буде заважати іншим засудженим.

Певні особливості передбачені також п. ЗО Правил для засуджених у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації та засуджених жінок, які мешкають за межами колонії. Зокрема, засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільницях соціальної реабілітації мають право:

- займатися сільським господарством;

- пересуватися без строю, не носити розпізнавальні нагрудні знаки, носити цивільний одяг;

- мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;

- мешкати в разі наявності сім'ї з дозволу адміністрації в особистих будинках або приватних квартирах у межах населеного пункту за місцем дислокації установи.

Разом з тим їм забороняється:

- самочинно залишати межі виправної колонії та дільниці соціальної реабілітації;

- придбавати, зберігати будь-яку вогнепальну або холодну зброю, а також транспортні засоби і користуватися ними.

Крім того, засуджені цієї категорії зобов'язані:

- у разі проживання із своїми сім'ями не менше одного разу на день у встановлений розпорядком дня час з'являтися до чергового помічника начальника установи виконання покарань або до начальника відділення для реєстрації у спеціальному журналі;

- за відсутності сім'ї мешкати в гуртожитках виправної колонії та дільниці соціальної реабілітації і дотримуватися встановленого розпорядку дня.

Пересування засуджених територією житлової зони в час, відведений для сну, за винятком випадків, передбачених розпорядком дня, повністю виключається.

Засуджені жінки, які мешкають за межами колоній у період звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку мають право:

- займатися сільським господарством;

- не носити розпізнавальні нагрудні знаки, носити цивільний одяг;

- мешкати в приватних квартирах або будинках. Цій категорії засуджених забороняється:

- самочинно порушувати межі території, визначені начальником колонії;

- придбавати, зберігати будь-яку вогнепальну або холодну зброю, а також транспортні засоби і користуватися ними.

Крім того, вони зобов'язані не менше одного разу на день, в установлений час, з'являтися до чергового помічника начальника установи виконання покарань або чатового контрольно-пропускного пункту для реєстрації у спеціальному журналі.

Правовий статус засуджених до покарання у виді арешту є майже аналогічним правовому статусу засуджених до позбавлення волі, так якч. 2 ст. 51КВК України передбачає, що на засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Отже, засуджені до арешту повинні користуватися таким самим обсягом прав, як і засуджені до позбавлення волі.

Проте обсяг спеціальних прав, наданих засудженим до арешту, відрізняється від обсягу прав, наданих засудженим до позбавлення волі, оскільки ч. З ст. 51 КВК України передбачає, що засудженим до арешту, на відміну від засуджених до позбавлення волі, забороняються побачення з родичами та іншими особами, а також отримання посилок (передач) і бандеролей, за винятком тих, що містять предмети одягу за сезоном.

Слід зазначити, що іноземні громадяни й особи без громадянства під час відбування покарання не є безправними. Конституція (ст. 26) та інші законодавчі акти, міжнародні договори гарантують охорону їх життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність особи і житла, приватного життя, майнових, сімейних, трудових прав та інших цінностей.

Закріплення прав, законних інтересів і обов' язків засуджених здійснюється кримінально-виконавчим законодавством в основному шляхом формулювання норм, які регулюють режим (порядок) відбування і виконання покарання, а стосовно окремих покарань - шляхом застосування заходів виправно-трудового впливу. Разом з тим було б доцільно мати такі норми, які б безпосередньо забезпечували свободу совісті і особисту безпеку засуджених.

(Максимальна оцінка ведення конспекту — 1 бал)

Запитання для перевірки

(Максимальна оцінка —4 бали)

1. Поняття правового статусу засудженого.

2. Зміст правового статусу засудженого.

3. Правовий статус засуджених у кримінально-виконавчому законодавстві.

4. Правовий статус засуджених до окремих видів покарань.

Теми рефератів

(Максимальна оцінка —3 бали)

1. Правовий статус осіб, засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

2. Право засуджених на особисту безпеку.

Самостійна робота

(Максимальна оцінка — 2 бали)

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми

1. Дайте характеристику забезпечення пр

П'яте навчальне заняття. ОРГАНИ ТА УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ
Види органів та установ виконання покарань та їх призначення
Державний департамент України з питань виконання покарань: завдання, функції та структура
Співпраця органів та установ виконання покарань з іншими державними та недержавними організаціями
Персонал органів та установ виконання покарань
Організація підготовки, перепідготовки і професійного навчання персоналу органів та установ виконання покарань
Використана література
МОДУЛЬ II. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Перше навчальне заняття. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОКАРАНЬ
Поняття та ознаки покарань, не пов'язаних із позбавленням волі
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru