Кримінально-виконавче право України - Богатирьов І.Г. - Виконання покарань у зарубіжних країнах

Пенітенціарна система Німеччини, її досвід поводження із засудженими, з огляду на демократичні принципи та окремі інститути, є унікальними і широко визнаними у Європі. Про це свідчить історичний шлях, що пройшла ця держава, розташована на перехресті країн африканського, азіатського і європейського континентів. У 1990 р. сталося історичне об'єднання Німеччини шляхом возз'єднання НДР і ФРН.

Визначне значення у чинній системі законодавства на території Німеччини має Конституція ФРН 1949 р., у відповідно до якої компетенція федеративного законодавства щодо юрисдикції земель є пріоритетною. На долю земель відводиться правове врегулювання у порядку конкуруючої компетенції вирішення питань щодо освіти, культури, діяльності місцевих органів влади, управління, політики тощо.

Кримінальне законодавство Німеччини базується на Кримінальному Кодексі 1871 р., в основу якого було покладене Прусське кримінальне положення 1851 р. У процесі вдосконалення Німецького кримінального законодавства було підготовлено 8 проектів нового Кримінального кодексу, жоден з яких, однак, не був реалізований повністю. У період Кайзерівської імперії і Веймарської республіки, тобто до 1933 р. в нього були включені часткові зміни та доповнення.

За період фашистської диктатури Гітлера у кримінальний закон були включені норми, які фактично скасували до всі буржуазно-демократичні основи права, що призвело до повного свавілля та беззаконня. Після розгрому фашистської Німеччини низка законів, прийнятих у період 1933-1945 рр., були виділені постановою сполученої Командної Ради. Кримінальний кодекс був відтворений у редакції 1933 р.

Потреба у правових засадах, які б відповідали сучасним поглядам на злочин і покарання, після всіх зазначених змін і доповнень, що вносились у різні історичні періоди, призвели до реформи. Як наслідок, з 1 січня 1975 р. у Німеччині почав діяти новий Кримінальний кодекс. Чинна редакція КК Шмеччини не охоплює всього кола кримінально-карних діянь і тому вони зустрічаються також у більш як 400 законодавчих актах.

Відповідно до п. 39 Кримінального кодексу Німеччини позбавлення волі повинно допомогти правопорушникам та іншим громадянам пізнати всю тяжкість та негідність злочинного діяння, а також підготовки його вчинення у суспільстві. У країні діє система покарань, і разом з цим використовуються заходи виправлення і безпеки в залежності від ступеня суспільної безпеки особи, яка здійснила правопорушення. Смертна кара була відмінена у 1949 р. згідно зі ст. 102 Конституції.

До додаткових видів покарання відносяться: заборона керування автотранспортними засобами на строк від одного до трьох місяців; заборона на професію тощо. Наприклад, до небезпечних злочинців як додаткова міра використовується інтерніювання з метою безпеки на строк до 10 років.

Позбавлення волі призначається на строк до шести місяців, а за наявності особливих обставин - до п'ятнадцяти років або на все життя. Сума штрафу обчислюється в денних заробітках у розмірі від 5 до 360 ставок у сумі однієї ставки, в межах від 2 до 10 000 марок. Тривалий процес доповнень та змін до кримінального законодавства призвів до того, що у 1978 р. було надруковано нову редакцію КК Німеччини.

Як доповнення до КК Німеччини у 1976 р. був виданий закон про виконання покарань та заходів виправлення і безпеки, пов'язаних з позбавленням волі. В ньому регламентується діяльність в'язниць та соціально-терапевтичних і інших закладів, які за ініціативою земель та на власні фінансові асигнування будуються у даних землях. Основні інститути цього закону набували чинності поетапно: - з 1 січня 1977 р., 1980 р., 1982 та 1986 р.

Відбування покарання у пенітенціарних установах Шмеччини відображає виражений диференційований підхід. Всі засуджені за злочини, вчинені проти державного або суспільного устрою, а також за насильницькі дії проти життя та інші, які кримінальний Закон називає небезпечними, тримаються у в'язницях закритого типу. Це основний вид пенітенціарних установ.

В установах, призначених для використання заходів виправлення та безпеки, в яких створено соціально-терапевтичні відділення, тримаються особи з психічними хворобами, а також засуджені, що лікуються від наркоманії та алкоголізму. До цієї категорії відносять також установи, у яких тримають після одержання покарань рецидивістів, які проходять стадію адаптації до життя на волі. Створено також установи для засуджених жінок, осіб молодого віку та попереднього ув'язнення.

Крім того, існують пенітенціарні установи відкритого типу. На організацію виконання відбування покарань справляє значний вплив концепція та ідеї класичної школи права - відплата за вчинене. Персонал в'язничної системи ФРН чітко притримується заповіді: не забирати у людей більше прав, ніж треба, привчати засудженого підкорятися закону і бути підзвітним за свої дії. Виконуються ці завдання за допомогою різних інститутів системи, насамперед зусиллями соціальних працівників.

Великого значення такі працівники надають вивченню особи засудженого у той період, коли він потрапляє на 6 тижнів у в'язницю, у відділення тимчасового тримання. У цей період психологи, юристи, педагоги, представники біржі праці ретельно слідкують за засудженими, після чого на кожного з них складається характеристика. Передбачається, що на першому етапі перебування засудженого в пенітенціарному закладі вона повинна полегшити роботу персоналу. Потім до неї заноситимуть зміни і доповнення.

Після своєрідного обстеження засудженого направляють до закладу, в якому йому легше адаптуватись з огляду на загальні риси оточення, в яке його введуть для відбуття покарання у разі позбавлення волі.

Особливо цікавим є порядок, відповідно до якого засуджені направляються в місця відбуття покарання, розташовані не далі як 110 км від їхнього постійного місця проживання. Становить інтерес організація праці. Відповідно до Закону засуджені працюють 38,5 годин на тиждень, що на 1,5 години менше за максимально допустиме продовження робочого часу, передбаченого міжнародно-правовими нормами.

Як в Україні, так і в Німеччині існує проблема працевлаштування засуджених. Щоб її вирішити, адміністрація встановлює зв'язки з потенційними роботодавцями, зацікавлюючи їх тим, що кожного тижня вони можуть використовувати саме ту кількість робітників, яка їм потрібна на певний час. Компанії перераховують зароблені кошти до земельного бюджету, з якого фінансуються пенітенціарні установи, що, однак, покриває лише 15% витрат на утримання засуджених. Звідси - державні субсидії.

Однак вважається, що економічна вигода від праці засуджених за 5-8 років їх ув'язнення у будь-якому разі не покриється тими соціальними збитками, які виникнуть, після повернення на волю озлобленої людини з підірваним здоров'ям, не пристосованої до життя, що буде мешкати серед правослухняних громадян. Щоб цього не сталося, персонал пенітенціарних установ повинен підтримувати і закріплювати зв'язки засудженого з середовищем в цілому і зі своєю сім'єю зокрема. Крім соціальних працівників, ці завдання вирішуються спеціальними контактними групами.

На відміну від соціальних працівників, які надають допомогу порадами, роз'ясненнями і рекомендаціями, запрошують засуджених у свої домівки, працівники контактних груп добровільно контактують з ними під час відбуття покарання, надають їм різну практичну допомогу.

До контактних груп допускають тих, хто виправдав себе як добропорядний громадянин. Це можуть бути і службовці Мін'юсту, і працівники пенітенціарних установ. Крім цього, в ФРН діють піклувальницькі ради, які зобов'язані допомагати адміністрації пенітенціарних установ у виправних діях до засуджених. Піклу-вальницька рада не повинна залежати від адміністрації в'язниці, тому її представники не входять до ради, у той самий час як його члени ради мають можливість без заборон відвідувати пенітенціарні установи.

До тклувальницької ради входять 8-10 авторитетних громадян міста. Це можуть бути члени парламенту, юристи, лікарі, вчителі, бізнесмени, промисловці, робітники. Вони наділені функцією контролю за організацією виконання наказів, працею засуджених і виховними діями соціальних працівників і контактних груп.

Слід відмітити, що особливості пенітенціарної системи Німеччини не тільки відображають принципи, норми і стандарти міжнародних документів в галузі виконання і відбуття покарання, але і самі можуть брати участь у підготовці проекту майбутньої міжнародної конвенції, що регламентує пенітенціарні проблеми.

Серед різних міжнародних співтовариств представляє значний інтерес становить створена у 1952 р. Північна рада, до якої входять Швеція, Данія, Ісландія, Норвегія і Фінляндія. Зближення правових систем Скандинавських держав, що почалося в 70-і роки минулого століття, вельми впливає на їхню законотворчу діяльність.

Зважаючи на те, що кримінальне законодавство однієї з провідних країн Північної ради - Швеції створювалося під впливом Австрійського кримінального законодавства 1803 р., Баварського кримінального законодавства 1813 р. і Прусського кримінального законодавства 1851 р., буде цілком логічно слідом за Німеччиною торкнутися правового регулювання виконання покарань у Швеції і деяких історично пов'язаних з нею країнах.

У Швеції дослідження в галузі права ведуться з початку XVII ст., коли в Стокгольмському університеті у 1620 р. була заснована перша в Європі кафедра національного права. Дослідження у галузі кримінального права привели до створення Кримінального кодексу 1864 р., який діяв рівно сто років. У 1964 р. був підготовлений новий Кримінальний кодекс, який було введено в дію 1 січня 1965 р. і який є чинним й досі.

Деякі автори припускають, що в цьому Кодексі знайшли відображення реформаторські підходи і концепції шведських соціал-демократів післявоєнного періоду. В ньому після коротких Загальних положень іде розділ "Про правопорушення", в якому перелічується склад окремих посягань і визначаються відповідальність за замах, підготовку і співучасть, а також обставини, що виключають кримінальну відповідальність. До заключного розділу внесено санкції за вчинені злочини і принципи їх призначення.

Смертна кара у Швеції була відмінена фактично ще у 1921 р., а остаточно, як вид покарання - у 1972 р. Тут основними видами покарання, як і в Німеччині, є позбавлення волі і штраф. Позбавлення волі призначається, як правило, за скоєння тяжких злочинів і небезпечним рецидивістам. Стосовно останніх закон передбачає інтерніювання у спеціальних установах, звідки вони можуть бути звільнені лише за рішенням спеціальної наглядової комісії.

Штрафи стягуються або в певно визначеному розмірі, або у сумі денного заробітку, з огляду на майновий стан засудженого. У різних формах застосовується такий вид покарання, як умовне засудження. Як і кримінальне законодавство Німеччини, КК Швеції також не може охопити усі злочинні дії. Наприклад, відповідальність за автотранспортні злочини, контрабанду, розповсюдження наркотиків, порушення податкового законодавства, як і заходи з боротьби з іноземним тероризмом, додатково передбачені у кримінальних законах. Порядок виконання покарань у виді позбавлення волі та виконання штрафів регламентується спеціальним нормативним актом - Законом про виконання штрафів 1964 р.

Швеція, Норвегія і Фінляндія історично тісно пов'язані, оскільки Норвегія і Фінляндія у певний історичний період входили до складу Швеції. Тому у правовій історії Фінляндії важливу роль відігравав, наприклад, шведський закон 1734 р., підготовлений спільно шведськими і фінськими юристами. Закон обґрунтовано регулював низку галузей права, в тому числі кримінального.

У 1889 р. Сейм Фінляндії прийняв Кримінальний кодекс, в якому знайшли відображення ідеї класичної школи кримінального права. Необхідно врахувати, що, починаючи з 1870 р., процес зближення північних держав, до яких Фінляндія приєдналась у 1919 р., майже не зменшив впливу шведських кримінальних законів.

Одночасно з кримінальним кодексом 1889 р. був прийнятий закон про виконання покарання. У цей закон вносились зміни, коригуючи систему покарань і порядок їх виконання.

Смертну кару за всі злочини було відмінено з 1972 р., хоча смертні вироки за загально кримінальні злочини не використовувались з 1826 р. У 1974 р. каторжні роботи були замінені довічним позбавленням волі або позбавленням волі на строк до 12 років, а при сукупності злочинів — до 20 років.

З 1921 р. розміри штрафу були встановлені в денних ставках з урахуванням розміру майнових можливостей і доходів засудженого. У 1950-1972 рр. допускалось застосовувати кастрацію до засуджених за статеві злочини. Закон 1932 р. "Про небезпечних рецидивістів (з наступними змінами)" різко зробив жорстоким відбування покарання цієї категорії до введення інтерніювання на невизначений строк.

Відповідно до Закону про неповнолітніх правопорушників (1940 р.) останні відбувають покарання в установах виправно-виховного характеру. В цілому в країні йде підготовка до реформування кримінально-виконавчої системи. Слід відмітити позитивну роль у профілактиці злочинів прийнятого у 1968 р. Закону "Про алкоголізм" та Закону "Про наркотики" 1972 р.

Як зазначалося, ще однією країною, що входить до Північної ради, є Норвегія. Після завоювання цієї країни в 1380 р. Данією норвезьке право опинилось під її впливом, однак її правова система склалась, виходячи з національних пріоритетів, і не була залежною ані від англосаксонського, ані від континентального права.

Перший кримінальний кодекс Норвегії був прийнятий у 1842 р. Надалі, як відповідь на вплив соціологічної школи права, був прийнятий Кримінальний кодекс 1902 р., в ньому всі злочинні дії були поділені на злочини, за які було передбачено кару більш як на 3 місяці позбавлення волі, і провини.

Крім того, згідно з Кодексом застосовуються заходи безпеки до рецидивістів та психічно неповноцінних правопорушників. Для таких осіб передбачається превентивне ув'язнення на невизна-чений строк або утримання в медичних установах закритого типу. З часом заходи безпеки зазнавали змін у бік пом'якшення. Значну роль у боротьбі зі злочинністю відіграли заходи щодо посилення відповідальності за бродяжництво, жебрацтво, пияцтво. Смертну кару за загальнокримінальні злочини відмінено з 1902 р. за всі злочини - з 1979 р.

Перші кримінальні закони Датської держави відносяться до 1683 р. Кримінальний кодекс Данії 1866 р., як і вся система права, являє собою майже самостійний національний варіант, який опинився під впливом цілеспрямованого зближення з правом інших скандинавських держав в останні десятиріччя XIX ст.

Не всі галузі права Данії кодифіковані. Кримінальний кодекс 1930 р. закладався тгід впливом концепцій некласичної і соціологічної шкіл кримінального права. Використовуючи місцеві умови, у 1954 р. було прийнято розроблений на основі КК1930 р. датський КК для Гренландії (Гренландія, перебуваючи у складі Данії, користувалася правом внутрішньої автономії). Кримінальний кодекс 1930 р. дозволяв використання кримінального закону за аналогією (широкі можливості суддівської думки).

Він містить заходи покарання, використовуючи їх для деяких категорій правопорушників. Кодекс передбачав примусову кастрацію, яка так і не застосовувалась на практиці. Смертна кара у Данії відмінена у законодавчому порядку в 1978 р.

Датський кримінальний кодекс для Гренландії відокремлюється від КК Данії 1930 р. Його структура та обсяг дещо незвичайні порівняно з КК інших країн Північної Ради.

Допускається застосування кримінального кодексу за аналогією. Кримінальний кодекс не встановлює санкції щодо завершення відповідальних злочинів. Правова послідовність злочинів, передбачених КК, визначає примусові роботи без позбавлення волі, штраф, а також заборону жити у визначеній місцевості.

За відсутністю у КК покарання у виді ув'язнення, законодавець, однак, передбачив тримання особливо небезпечного або з досвідом злочинця ізольовано від інших, якщо це потрібно для загальної безпеки, у приміщенні або помірному таборі.

Про Ісландію констатуємо наступне. Не дивлячись на те, що Ісландія і Норвегія декілька століть були під владою Данії і на її території одночасно діяли норвезькі і датські закони, вона зберегла достатньо самостійну правову систему. Ісландія взаємопов'язана з іншими Скандинавськими державами, тому певна частина її нормативних актів відтворює загальні норми та інститути.

В Ісландії діє кримінальний кодекс 1940 р., який, хоча і був підготовлений під впливом датського КК 1930 р., але є самостійним нормативно-правовим актом. Цей кодекс припускає виконання покарання за аналогією дій з передбаченими законом злочинами.

Як і в деяких інших кримінальних кодексах Скандинавії, КК Ісландії передбачає два основні види покарань - позбавлення волі та штраф. До заходів громадської безпеки він відносить позбавлення засудженого громадянських прав та конфіскацію майна.

За вказані у законі тяжкі злочини може бути застосовано довічне позбавлення волі. Смертна кара законодавством відмінена у 1928 р., хоча смертні вироки не виконувались вже з 1830 р. З іншого боку, КК Ісландії не перейняв з датського кримінального законодавства характерний для останнього широкий перелік покарань і заходів безпеки.

Проаналізувавши кримінально-правові засади систем покарання в країнах, які об'єднались у Північну Раду, можна констатувати тенденцію диференційованого підходу до різних категорій правопорушників, серед яких відрізняються особи, які позначаються в законі як безпечні рецидивісти, особи, звичні до скоєння злочину, та інші, котрі потребують лікування та лікарняної профілактики.

Узагальнюючи вищевикладене, констатуємо, що системі кримінального переслідування розглянутих країн властивий вияв гуманізму до правопорушників, які не становлять значної громадської безпеки. Так до них застосовуються покарання, не пов'язані з ізоляцією від суспільства. Характерною рисою зазначеної системи є також увага до вирішення пенітенціарних проблем в загальному комплексі заходів протидії злочинності.

(Максимальна оцінка ведення конспекту — 1 бал)

Запитання для перевірки

(Максимальна оцінка відповіді на запитання - 4 бали)

І.Які чинники впливають на пенітенціарні системи зарубіжних країн?

Вони залежать від економічного і політичного устрою відповідної держави і мети, яку вона становила перед покаранням.

2. Що є характерною властивістю системи покарань зарубіжних країн?

Системі покарань зарубіжних країн характерний прояв гуманізму, але з елементами відповідальності за вчинене правопорушення.

Самостійна робота

(Максимальна оцінка відповіді на одне запитання — 2 бали)

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми

1. Які складові пенітенціарних систем?

2. Назвіть перші каторжні в'язниці.

3. Назвіть фахівців, які розробили перший проект пенітенціарної системи.

4. Спробуйте обґрунтувати підвищену зацікавленість до пенітенціарних систем інших країн.

5. Назвіть етапи розвитку пенітенціарних систем світу.

6. Поясніть значення в'язничних конгресів 1846 p. у Франції та 1857 p. у Німеччині.

7. Спробуйте обґрунтувати, чому IV Конгрес увійшов в історію пенітенціарних систем.

8. Охарактеризуйте роль міжнародних організацій і співтовариств, які займаються пенітенціарними проблемами.

Список використаних джерел

1. Актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України: Мат. наук.-практ. конф. - Київ, 25-26 травня 1995 р. -К.: РВВ КІВС приУАВС. - 168 с.

2. Гернет М. Н. В тюрьме. Очерки тюремной психологи. -Л.: Юридич. издание Украины, 1930. - 265 с.

3. Кримінально-виконавче право України (Загальна та Особлива частини): Навч. посібник / О. М. Джужа, С. Я. Фаренюк, В. О. Корчинський та ін. За заг. ред. О. М.Джужи. - 2-е вид. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 448 с.

4. Малиновський О. О. Радянські виправно-трудові установи порівнюючи з буржуазними тюрмами. — Київ: Друкарня Всеукраїнської Академії Наук, 1928. - 229 с.

5. РябининА. А. Исправительно-трудовое (уголовно-исполнительное) право Российской Федерации. - М.: Юрист, 1995.

6. Федосеева Г. Ю. Международные правовые вопросы защиты осужденных. Дис... канд. юрид. наук. - М.: МПОК, 1994. -Гл. 2

7. Советское исправительно-трудовое право. Особенная часть (Под. ред. H.A. Стручкова и др.). — Рязань, 1987. - Гл-VT.