Міжнародне приватне право - Довгерт A.C. - 2. Колізійні норми у сфері транскордонних банкрутств

4. Як свідчить практика, при розгляді справ про транскордонні банкрутства зазвичай трапляються дві ситуації: 1) справа порушується в іноземній країні за відсутності аналогічного "місцевого" провадження; 2) виникає необхідність в узгоджених діях у провадженнях, порушених на території кількох країн.

У справі про банкрутство компанії ЮСЛ-ЮС Лайне (USL-US Lines) судові провадження були порушені у США і Великій Британії, а конфлікт виник між нормами законодавства цих двох країн з приводу використання у процедурі реорганізації майна боржника, що знаходилося на території цих країн.

У ситуації, коли існує одне провадження у справі про банкрутство боржника, судці стикаються з необхідністю забезпечення допуску до розгляду справи іноземних кредиторів - юридичних і фізичних осіб. Важливим при цьому є визначення правового статусу іноземних учасників у справі, їх процесуальних прав і обов'язків. Крім того, успішний розгляд справи вимагає виконання судових рішень на території іноземних країн, а для цього потрібно з'ясувати, чи існують у країні відповідні процедури.

У іншій ситуації, коли стосовно боржника порушено кілька судових проваджень про визнання його банкрутом, ключовими завданнями є забезпечення співробітництва судів та здійснення координації розгляду справи в кількох судових процесах, порушених у різних країнах.

В обох та іншому випадках необхідно намагатися знаходити шляхи розв'язання колізій норм законодавства різних країн.

У справі Хіх Кажуелті енд Дженерал Іншуренс Лтд. (НІН Casualty & General Insurance Ltd.) - другої за розміром страхової установи в Австралії з чотирма дочірніми компаніями конфлікт був пов'язаний з різними підходами в австралійському та англійському законодавстві до розміщення у черзі вимог застрахованих осіб. Австралійський закон про компанії 2001 р. надавав пріоритет застрахованим особам, тоді як у Великій Британії вимоги таких кредиторів розміщувалися у загальній черзі. Зрозуміло, у цій справі здавалося неможливим забезпечити рівність вимог кредиторів з аналогічними вимогами до боржника при розподілі виторгу від реалізованого майна неспроможного боржника.

5. З часом у сфері права транскордонних банкрутств викристалізувалася колізійна прив'язка lex concursus (lex fori concursus), через яку до відповідних правовідносин застосовується право країни, де порушено провадження у справі про банкрутство.

Lex fori concursus визначає статут транскордонного банкрутства, за яким установлюються: коло осіб, стосовно яких можуть бути застосовані процедури банкрутства; ознаки (критерії) неспроможності та підстави порушення провадження у справі про банкрутство; права і обов'язки сторін та учасників у справі про банкрутство; правове положення арбітражного керуючого (ліквідатора/керуючого санацією); правовий статус конкурсного майна; типи процедур банкрутства та правила їх проведення, а також правові наслідки для їх учасників; черговість задоволення вимог конкурсних та інших кредиторів; правила вступу кредиторів у порушену справу про банкрутство; умови визнання договорів недійсними; участь іноземних кредиторів у порушеній справі та ін.

Колізійна прив'язка lex fori concursus міститься у головному акті ЄС у сфері, що розглядається, а саме: Регламенті Ради ЄС 1346/2000 від 29.05.2000 р. про процедури неспроможності (the Council Regulation 1346/2000/ЕС of 29 May 2000 on insolvency proceedings).

До прийняття Регламенту про процедури неспроможності у ЄС було розроблено два проекти універсальних багатосторонніх договорів, які не знайшли продовження: проект Конвенції про деякі міжнародні аспекти банкрутства 1990 p. (European Convention on Certain International Aspects of Bankruptcy) та Європейська конвенція про процедури неспроможності 1995 p. (European Convention on Insolvency Proceedings).

Уніфікація колізійних норм у сфері банкрутства досягла сьогодні значного рівня. Про це яскраво свідчить згаданий вище Регламент. Крім прив'язки lex concursus у цьому документі наведено низку інших формул прикріплення, які стосуються речових (ст. 5) і зобов'язальних відносин (ст. 8), відносин права власності (ст. 7), у тому числі і щодо нерухомого майна, грошових зобов'язань (ст. 9) і розрахунків (ст. 6), до трудових договорів (ст. 10) та об'єктів інтелектуальної власності (ст. 12), а також відносин із заподіяння шкоди (ст. 13) і захисту прав споживачів (ст. 14).

6. Уніфіковані колізійні норми знаходимо в інших документах, таких як Скандинавська конвенція з питань неспроможності 1933 p. (Inter-Nordic Insolvency Convention in Scandinavia).

Скандинавська конвенція стала одним із успішно діючих регіональних договорів у згаданій сфері. Вона була підписана у Копенгагені представниками Данії, Фінляндії, Ісландії, Норвегії та Швеції. Успішному застосуванню цієї Конвенції сприяли схожі традиції у сфері культури, політики, економіки І права при існуванні мінімальних мовних розбіжностей.

Вважається, що процес уніфікації колізійних норм у сфері банкрутства започатковано у 1925 p., коли під егідою Гаазької конференції з МПрП було розроблено проект Конвенції з питань неспроможності.