Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - 2. Колізійні норми: загальна характеристика, структура, види

Передумовами виникнення колізійної норми є посилення процесів міграції населення за кордон, розширення господарських зв'язків між державами тощо. Змістом колізійної норми є відсилання до компетентного законодавства, визначення умов та меж його застосування до певних правовідносин. Іноді до змісту колізійної норми включається й вимога належного застосування іноземного закону. Проте навряд чи слід звертати особливу увагу на цю вимогу, адже вона є обов'язковою для застосування будь-якого нормативного припису.

В юридичній літературі стверджують, що колізійна норма може відсилати до компетентного правопорядку або ж до права держави. Хоча термін "компетентний правопорядок" чимраз частіше вживається в доктрині (А. С. Довгерт, В. І. Кисіль), проте він, а також термін "право", за змістом є ширшими від терміна "законодавство". Сьогодні у Законі України "Про міжнародне приватне право" від 2005 р. використано термінологію "право держави". У міжнародних двосторонніх договорах про надання правової допомоги з різних категорій справ використано термінологію "законодавство держави".

Колізійні норми як юридико-технічні утворення за структурою є складними нормами. Стверджують, що вони, як й інші норми, мають у своєму складі гіпотезу, диспозицію та санкцію. Але в міжнародному приватному праві утвердилася позиція, відповідно до якої кожна колізійна норма складається з двох частин: обсягу та прив'язки. У першій частині норми (в обсязі) вказується правовід-ношення, яке потребує законодавчого врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ; відносини спадкоємності). У другій частині норми (у прив'язці; колізійному принципі; формулі прикріплення) міститься відсилання до законодавства держави, яке повинно врегулювати певне правовідношення (за законодавством держави, де створено підприємство чи організацію; за законом країни, де знаходиться майно; за законом останнього постійного місця проживання спадкодавця, ін.).

За змістом обсягу це можуть бути норми, спрямовані на вирішення певних питань, пов'язаних із правосуб'єктністю осіб, правом власності та ін. За змістом прив'язки вони поділяються на односторонні та двосторонні. Односторонні колізійні норми (та прив'язки) вказують на застосування до правовідносин законодавства конкретної держави. Наприклад, за правом України визначається форма правочину щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України (ч. 2 ст. 31 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 2005 р.).

Двосторонні колізійні норми мають загальне правило - прив'язку, що дозволяє визначити, закон якої держави слід застосувати до правовідносин з "іноземним елементом". Так, більшість договорів про правову допомогу, укладених з участю України, містять норму, за якою форма реєстрації шлюбу визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої реєструється шлюб (ч. 1 ст. 24 Договору за участю Республіки Молдова; ч. 1 ст. 25 - Республіки Грузія; ч. 1 ст. 24 - Республіки Польща). Взагалі, в абсолютній більшості випадків у законодавстві застосовуються двосторонні прив'язки. Більшість колізійних прив'язок у нормах Закону України "Про міжнародне приватне право" від 2005 р. є також двосторонніми.

Загалом колізійна норма може санкціонувати дію норм іноземного права у сфері функціонування "свого" права. Це становить особливість колізійної норми.

Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до: 1) особистого статусу фізичних та юридичних осіб; 2) правового становища майна; 3) правочинів та юридичних фактів. У доктрині колізійні прив'язки позначаються стислими латинськими виразами.

1. Особистий статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим законом та законом національності, які мають різновиди.

До особистого статусу фізичних осіб застосовується особистий закон (lex personalis) в одному з двох його варіантів: як закон громадянства (lex patriae) чи як закон місця проживання (lex domicilii). Перша прив'язка використовується переважно в державах "сім'ї континентального права", зокрема у Франції, ФРН, у Східній Європі. Друга прив'язка (вона є давнішою) найбільш широко застосовується у країнах "сім'ї загального права", зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок.

Прикладом застосування lex personalis у законодавстві України є норма розділу II за назвою "Колізійні норми щодо правового статусу фізичних та юридичних осіб" Закону України "Про міжнародне приватне право" 2005 р. Зокрема, ч. 1 ст. 16 Закону, яка називається "Особистий закон фізичної особи" зазначає, що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Тобто тут застосовується колізійна прив'язка lex patriae.

Частина 3 цієї ж статті встановлює, що особистим законом особи без громадянства вважається право держави, в якій ця особа мас місце проживання, а за його відсутності - місце перебування. Тобто у цій частині використано колізійну прив'язку lex domicilii. Слід зауважити, що у науці України ще не склалося остаточного твердження про зміст поняття lex domicilii, використовуваного саме у правовій системі України. На відміну від такої ситуації у державах іноді спостерігається принципова різниця у з'ясуванні змісту поняття lex domicilii. Так, у США доміцилієм вважають певний строк постійного чи переважного перебування фізичної особи у певній місцевості. За англійським правом доміцилієм вважають місцеперебування особи, що є місцем її народження.

До юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, організацій тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів. По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.). По-друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Великобританія). Так, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про міжнародне приватне право" 2005 р. особистим законом юридичної особи вважається право держави місця її знаходження. Місцезнаходження юридичної особи вказується в установчих документах. Таким чином в Україні використано критерій інкорпорації. По-третє, за законом місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються. Існують й інші критерії визначення особистого статусу юридичних осіб (див. детальніше розділ VII цього підручника).

2. Правове положення майна регламентується законом місцезнаходження речі (lex ге і sitae). За цією колізійною прив'язкою вирішуються питання, належні до права власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 2005 р. право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, в якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

У законодавстві багатьох держав, у т. ч. й України, розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. У законодавстві України до вирішення питання про поділ майна на рухомі та нерухомі речі також застосовують колізійну прив'язку lex ге і sitae (ч. 2 ст. 38 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1994 p., відповідно до якої правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

Стосовно майна можуть застосовуватися інші колізійні принципи. Наприклад, відповідно до ст. 40 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 2005 р. право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, в якій це майно зареєстровано.

3. До правочинів та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні правила. Так, до правочинів з "іноземним елементом" застосовується здебільшого закон автономії волі (lex voluntatis). Він означає, що особи самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у ч. 1 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" зазначено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

До правочинів може застосовуватися колізійна прив'язка - закон місця вчинення угоди, що визначає її форму (lex locus regit actum) (ч. 1 ст. 31 Закону України "Про міжнародне приватне право"). У міжнародних договорах про правову допомогу у різних категоріях справ також передбачається норма, яку договірні держави вважають за необхідне застосовувати у аналізованих правовідносинах (наприклад, п. 1 ст. 34 Договору з Республікою Молдова).

Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосовується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовнішньоторговельній угоді. Цю колізійну прив'язку часто містить законодавство держав Європи.

Колізійна прив'язка - закон валюти боргу (lex monctal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладення договору в певній валюті підпорядковує таку угоду з питань валюти праву держави, якій належить валюта.

Регулюванню трудових відносин притаманна, зокрема, колізійна прив'язка - закон місця виконання роботи (lex loci Iaboris). Вона передбачається законодавством багатьох держав "сім'ї континентального права", прецедентним правом Бразилії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовідносин застосовується законодавство держави, в якій зазвичай постійно виконуються роботи.

Колізійна формула - закон прапора (lex fleg) регулює вибір законодавства до правовідносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.

Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti commii) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту. Цей принцип передбачено здебільшого у законодавстві держав "сім'ї континентального права". Він закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", де вказано, що права та обов'язки за зобов'язаннями, які виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, де мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Закон держави, з яким певне правовідношення найтісніше пов'язане (the proper law of the contract), застосовується переважно у державах "сім'ї загального права". Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з "іноземним елементом". Відсилання до такої колізійної прив'язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з "іноземним елементом".

У Законі України "Про міжнародне приватне право" колізійний принцип "закон найбільш тісного зв'язку з правовідношенням" передбачено у ч. 2 ст. 32. Тут зазначено, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. У ч. З цієї ж статті вказано: якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, в якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. Таким чином законодавець запропонував тлумачення вказаного принципу. Інше тлумачення цього колізійного принципу наведене, наприклад, у ч. 2 ст. 44 згаданого Закону. Стаття 44 визначає право, що застосовується до договору за відсутності згоди сторін про вибір права. Зокрема, у ній вказано, що правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається: І) щодо договору про нерухоме майно - право держави, в якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації,- право держави, де здійснена реєстрація; 2) щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, в якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати; 3) щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі,- право держави, в якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа. Таким чином, законодавець у кожному конкретному випадку прагне визначити зміст колізійної прив'язки "закон найбільш тісного зв'язку з правовідношенням".

Колізійна прив'язка - закон суду (lex fori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він розглядається. Тобто суд (арбітраж чи інший орган держави) повинен керуватися законодавством своєї держави, не зважаючи на наявність "іноземного елементу" у правовідношенні. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони зобов'язання, що виникло внаслідок заподіяння шкоди, у будь-який час після його виникнення можуть обрати право держави суду.

Загальновизнано, що з питань процесу суд (арбітраж, інший орган) кожної держави застосовує власні норми права. Свідченням цього є, наприклад, ч. 2 ст. 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 p., яка вказує, що в судочинстві іноземці як учасники процесу користуються процесуальними правами нарівні з громадянами України.

Колізійна прив'язка - закон, обраний арбітрами (lex arbitri) означає, що за відсутності вказівки сторін міжнародний комерційний арбітраж застосовує право, визначене відповідно до колізійних норм, які він вважає необхідними до застосування.

Однією з найновіших колізійних прив'язок є закон місця знаходження суду, що здійснює конкурсне провадження (lex fori con-cursus). Норми з такими колізійними прив'язками застосовуються у сфері транскордонного банкрутства.

Виклад колізійних прив'язок може відрізнятись у різних правових системах. Скажімо, колізійна прив'язка lex loci laboris сформульована як "закон країни, в якій працівник звичайно виконує свою роботу", в законах із міжнародного приватного права Австрії 1978 р. (ст. 44 (1)); Швейцарії 1987 р. (ст. 121), в Європейській конвенції 1980 р. про право, яке застосовується до договірних зобов'язань (ст. 6 (2)). У Законі Албанії 1964 р. про користування цивільними правами іноземцями та застосування іноземного права (ст. 20); Законі Угорщини 1979 р. з міжнародного приватного права (ст. 5 (1)), у законодавстві деяких інших держав вказану прив'язку сформульовано як "закон країни, в якій виконується робота".

Законодавству та правозастосовній практиці держав відомі й інші колізійні прив'язки, які не використовуються в Україні. Наприклад, lex conventional - конвенційне право, яке сторони погодили застосовувати до контракту; lex validitatis - право, відповідно до якого акт чи угода є недійсними; lex convinien - право, що найбільше відповідає обставинам справи; actor regit actum - право, що надає певній особі повноваження для виконання певного акта, офіційно визначає формальну дійсність цього акта; mobilia sequuntur personam - рухоме майно слідує за особою (статус майна визначається за законом доміцілія чи громадянства власника).

Більшість із перелічених у цьому параграфі прив'язок не є універсальними, тобто такими, що застосовуються до всіх правовідносин одного інституту (наприклад, спадкування, укладення зовнішньоторговельних угод тощо). З огляду на це вони поділяються на основні та додаткові.

Колізійна прив'язка вважається основною, якщо вона спрямована на регулювання певного виду правовідносин з "іноземним елементом". Проте іноді необхідно уточнити застосування цього основного правила. Одним із способів такого уточнення є використання додаткових колізійних прив'язок. Приміром, зі змісту ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" випливає, що основною колізійною прив'язкою до визначення прав і обов'язків сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є закон країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Проте, якщо сторони мають місце проживання або місцезнаходження в одній державі, то права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, визначаються правом цієї держави, тобто правом місцепроживання або місцезнаходження цих осіб (ч. 2 ст. 49 Закону). Отже, для окремих випадків передбачені додаткові колізійні прив'язки.

У процесі правозастосування іноді є можливою вказівка на одночасне застосування законодавства кількох правових систем. Це явище отримало назву кумуляції колізійних прив'язок. Часто воно ускладнює регулювання правовідносин, а тому є не завжди бажаним.

Колізійні норми можуть бути імперативними або диспозитивними. Від імперативних норм сторони не можуть відступати. Диспозитивними вважаються такі колізійні норми, від застосування яких сторони правовідносин можуть відмовитися і, водночас, домовитися про застосування права на підставі іншого принципу.