Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 2.5.1. Міжнародно-правова діяльність Київської Русі

Сучасне міжнародне право характеризується певними особливостями. Його початок прийнято датувати серединою XX ст. У цей період відбувається поступове обмеження ролі держави як основною й єдиного суб'єкта цього права. Зміст сучасного міжнародного праві на етапі свого становлення багато в чому визначився прийняття!

Статуту ООН 1945 р. та утворенням універсальних міжнародних організацій. Вони, своєю чергою, дещо потіснили переважаючу роль держави у міжнародному правотворенні.

Серед інших тенденцій сучасного міжнародного права можна вказати на визнання міжнародної правосуб'єктності низки нетипових до цього учасників, міжнародних відносин - великих транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних недержавних організацій, фізичної особи тощо.

Друга половина XX ст. характеризується проголошеним ООН процесом кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права. Так було створено галузеві кодифікації практично всіх галузей міжнародного права.

У сучасному міжнародному праві утворились нові галузі (часто це пов'язано з науково-технічним розвитком): міжнародне повітряне, космічне, гуманітарне право, а також інститути міжнародно-правового регулювання в мережі Інтернет та ін.

Міжнародне право другої половини XX ст. характеризується активним нарощуванням у ньому компонента прав людини. Нова галузь цього права - міжнародне право прав людини - все більше впливає на характер міжнародного правотворення та правозастосування.

Сучасний період характеризується встановленням примату норм міжнародного права перед нормами національних правових систем. Це засвідчує утворення, зокрема, органів міжнародної юстиції (Європейський суд з прав людини, Міжнародний кримінальний суд та ін.), рішення котрих є обов'язковими для держав-учасниць.

Сучасна міжнародно-правова думка характеризується переважанням у ній трьох основних напрямів - позитивістського, природно-правового та ліберального. Останній набуває в сучасній науці більшого авторитету.

З кінця XX ст. можна говорити про нові загальносвітові зміни в міжнародних відносинах і міжнародному праві. Якісно змінився предмет (об'єкт) міжнародного права, яке до цього функціонувало в умовах двополярної системи з властивими їй загальними, спільними принципами і нормами міжнародного права й особливими міждержавними об'єднаннями, системами гарантій за додержанням міжнародних зобов'язань, контролю за належним функціонуванням системи безпеки тощо. Розпад соціалістичної системи, поява низки держав - нових суб'єктів міжнародного права, лібералізація міжнародних економічних відносин стимулювали всебічний розвиток міжнародного співробітництва за участю держав, міждержавних об'єднань, неурядових організацій, юридичних і фізичних осіб.

Сучасний етап розвитку міжнародного права характеризується його подальшою універсалізацією і вирішальним впливом на нього процесу глобалізації.

2.5. Історія міжнародно-правової діяльності та науки міжнародного права в Україні

2.5.1. Міжнародно-правова діяльність Київської Русі

Порівняльно-правовий аналіз міжнародного права Київської Русі з міжнародно-правовими особливостями інших середньовічних регіонів показує, що цей регіон можна вважати класичним зразком утвердження феодального міжнародного права у світовій спільноті, якому не була властива відчуженість азійських, агресивна релігійність мусульманського чи мілітаризм західноєвропейського регіонів.

Міжнародно-правова культура Київської Русі є доволі самодостатньою, але водночас відкритою для сприйняття передових міжнародно-правових стандартів.

Виокремлюють три основні напрями становлення і розвитку міжнародного права Київської Русі: 1) поширення на зносини з іншими державами власних міжнародно-правових стандартів (Київська Русь вводить у міжнародну практику відправку до іноземних правителів посольств і окремих агентів з метою інформування про зміни внутрішньополітичного характеру, з договірними ініціативами та ін.); 2) запозичення в іноземних держав (передусім візантійсько-західноєвропейського регіону) більш прогресивних норм міжнародного права (принципів недоторканності територій, невтручання у внутрішні справи, свободи відкритого моря); 3) вироблення спільних нори і принципів міжнародного права у взаємному співробітництві (інститут супроводу посольств для гарантування їх безпеки; нові дипломатичні ранги тощо).

Вплив іноземної міжнародно-правової культури на Київську Русь здебільшого відбувався трьома шляхами: 1) через латинську культурну спадщину (засвоєння німецьких, чеських, франкських, скандинавських, польських та інших традицій), яка в період Галицько-Волинського князівства навіть стала превалюючою; 2) через греко-слов'янську спадщину (візантійські традиції, традиції слов'янських держав півдня Європи, передусім Болгарії та ін.); 3) через міжнародно-правову культуру східних народів (половців, волзьких болгар, регіону Кавказу, передусім Грузії, Вірменії, а також Сирії включно до індійсько-китайських регіонів).

Перші міжнародні договори Київської Русі датують періодом генезису самої держави. Це договір між імператором Візантії Василем 1 та князем Аскольдом (873 р. або 874 р.); вочевидь існували торговельні договори з імперією східних франків. Принаймні торгівля Київської Русі з Регенсбургом, Баварією велась настільки активно, що у Рафальштеттенському митному статуті (створений у 880 р. або 876 р.) окремо зазначались положення щодо збору мита і податків з майна купців, що подорожували з Київської Русі до Баварії. З кінця IX ст. укладаються "широкомасштабні" мирні договори Русі з варягами, уграми, Болгарією.

До основних елементів міжнародно-правової культури Київської Русі можна віднести такі: переконання в необхідності розвивати союзні відносини з іншими державами й народами, визнання рівності всіх народів, у тому числі язичників, представників іншої віри (як наслідок - проголошення принципу віротерпимості), разом із тим визнання моральних (християнських) ідеалів вищою цінністю та похідної ідеї - терпимості до ворога, гуманізації бою, лицарства у війні. Серед конкретних визнаних і обов'язкових у давній Русі норм були положення "pacta sunt servanda", вимога дотримання правових звичаїв, передусім загальних, принцип справедливості, засудження війни та гуманізації її ведення, заборони окремих видів зброї, принцип відповідальності за порушення цих норм та ін.