Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 6.4. Загальні принципи права

У кожній правовій системі може виникнути ситуація, в якій суд, приступаючи до розгляду справи, доходить до висновку, що не існує норм права, котрі б регулювали відповідну проблему ні з позиції нормативно-правових актів держави, ні судового прецеденту. За таких обставин суддя використовує норми, які можуть бути застосовані до такої ситуації, за аналогією використовуючи загальні принципи права, які випливають з ідеї справедливості, рівності чи з огляду суспільної безпеки. Такого роду ситуації більш правдоподібні в міжнародному праві у зв'язку з наявністю в ньому численних прогалин, які необхідно усувати.

Безумовно, в міжнародному праві розглядають менше справ, ніж у внутрішньодержавному, оскільки відсутні належні методи, які б сприяли прийняттю відповідних норм, котрі й повинні бути покликані регулювати подібні ситуації. У зв'язку з тим ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН як джерело міжнародного права виокремлює "загальні принципи права, визнані цивілізованими націями". Вони покликані усунути прогалини, котрі можуть виникати у міжнародному праві, а також вирішувати проблеми, які мають назву "non liguet". Проблема прогалини в системі міжнародного права має надзвичайно важливе значення. Необхідно зазначити, що не стільки завжди можна знайти відповідні норми, котрі стосуються конкретних ситуацій у сфері міжнародних відносин, скільки кожна міжнародна ситуація може бути визнана правовою проблемою.

Існують різні думки з приводу того, до чого належить концепція загальних принципів права. Деякі автори відносять її до підтвердження концепції природних прав, котрі визнаються як основа системи міжнародного права. Інші автори, переважно позитивісти, трактують її як окреме положення при поділі права на звичаєве та договірне.

Джерелами міжнародного права є лише такі принципи права, які є загальними як для національних правових систем, так і для системи міжнародного права. Наявність загальних принципів, котрі властиві лише національним правовим системам, ще не означає, що вони вже перетворилися у загальні принципи в міжнародному праві.

Витоки поняття "загальні принципи" можна побачити у міжнародній арбітражній практиці XIX ст. Міжнародне право цього періоду було наділене досить обмеженим нормативним змістом, а відтак існувала небезпека, що на його основі не може бути прийняте рішення. Саме тому арбітражу була надана можливість застосовувати загальні принципи права, що випливали із національного права за аналогією.

Проблема загальних принципів активно обговорювалася у Консультативному комітеті юристів у 1920-1921 pp., який підготував проект ст. 38 Статуту Постійної палати міжнародного правосуддя. Незважаючи на те, що більшість членів Комітету виступила за надання Палаті права застосовувати "принципи об'єктивної справедливості", в кінцевому підсумку Комітет зайняв позицію меншості, які відстоювали розуміння загальних принципів як принципів, що визнані та застосовуються в національних правових системах.

Під час підготовки Статуту Міжнародного суду ООН у ст. 38 було внесено лише одне, але важливе доповнення. Було доповнено загальну частину п. 1 положення про те, що Суд "зобов'язаний вирішувати передані йому спори відповідно до міжнародного права". Це дає можливість зробити висновок, що мова йде про принципи, які властиві не лише національним правовим системам, а й міжнародному праву. Можна вважати, що загальні принципи права - це загальні юридичні правила, котрі використовують при застосуванні конкретних правових норм, що визначають права й обов'язки суб'єктів права. Багато загальних принципів, якщо не більшість, запозичені з римського права.

Серед прикладів загальних принципів права, що застосовують у міжнародному праві, варто виокремити: "audituret altera pars", або "audi alteram partem" (заслухаймо й іншу сторону); "res judicata" (питання вирішене судом, а тому не може бути розглянуте цим же судом або судом паралельної юрисдикції); "aut dedere aut puniere" (або видай, або покарай); "aut dedere aut judicare" (або видай, або суди); "nemo plus juris transferre potest guam ipse habet" (ніхто не може передати іншому більше прав, ніж він сам має); "actore non probante reus absolvitur" (тягар доказів покладається на сторону, яка висунула позов); "ex injuria non oritur jus", або "ex injuria non oritur actio" (порушення права не створює права).

У міжнародній практиці найчастіше запозичувались із національного права процесуальні принципи - ніхто не може бути суддею у своїй справі, "res judicata", рівність сторін у спорі та ін. Найчастіше ці принципи застосовувались у консультативних висновках щодо питань, аналогічних тим, котрі вирішувалися національним правом. Здебільшого це були процесуальні принципи, оскільки в міжнародному праві вони не отримали свого розвитку.