Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 8.5. Особливості правового статусу осіб, що володіють множинним громадянством

Існують випадки, коли особа володіє громадянством більш ніж однієї держави. У такому випадку прийнято говорити про подвійне, або множинне громадянство, яке в міжнародному праві має назву "біпатризм". Мається на увазі, що особа володіє двома громадянствами. Але існують випадки, коли особа володіє більш ніж двома громадянствами. У цьому випадку застосування терміна "біпатрид" є вже не зовсім коректним.

Стаття 2 Європейської конвенції про громадянство 1997 р. містить положення, відповідно до якого множинне громадянство означає одночасну належність особи до громадянства двох або більше держав.

Найчастіше множинне громадянство виникає внаслідок колізії національних законодавств держав. Так, воно виникне у випадку народження дитини на території держави, яка застосовує "право ґрунту", а батьки такої дитини будуть громадянами держави, яка використовує "право крові", або у разі одруження жінки з громадянином держави, яка автоматично надає громадянство жінкам при їх одруженні з її громадянином. Множинне громадянство досить часто виникає у випадку натуралізації особи, коли вона не втрачає свого попереднього громадянства. Іноді множинне громадянство може виникати внаслідок територіальних змін держав. Наприклад, утворилась певна кількість осіб із словенсько-хорватським громадянством. Словенія при визначенні кола своїх громадян після проголошення її незалежності керувалась територіальним принципом, унаслідок чого словенське громадянство отримали й хорвати, які зберегли при цьому хорватське громадянство. Отримали множинне громадянство і деякі громадяни колишнього СРСР.

У міжнародному праві заборони множинного громадянства не існує. Норми міжнародного права абсолютно нейтральні до нього: не забороняють й не вимагають його обов'язкового введення. Таким чином, вирішення цього питання повністю належить до внутрішньої юрисдикції держави і знаходиться під її виключним суверенітетом. Тобто держави абсолютно вільні у виборі дозволяти чи забороняти множинне громадянство. Проте ст. 14 Європейської конвенції про громадянство 1997 р. містить положення, яким рекомендує державам дозволяти подвійне громадянство дітям, які автоматично набули різних громадянств при народженні, а також громадянство, яке набувається автоматично у зв'язку зі вступом у шлюб.

Проте множинне громадянство викликає проблеми, найбільшою з яких є колізія юрисдикцій. Саме тому тривалий час у доктрині міжнародного права домінувало негативне ставлення до множинного громадянства. Однак тепер ситуація суттєво змінилася, перш за все, завдяки визнанню права на громадянство, яке передбачене Загальною декларацією прав людини 1948 р. та низкою інших міжнародно-правових документів, а також створенню правової бази, необхідної при вирішенні колізійних питань.

Як зазначалося, більшістю держав не передбачено особливого правового статусу для біпатридів. З точки зору національного законодавства їх розглядають або як власних громадян, або як іноземців. Проте певні відмінності все-таки можна зауважити.

По-перше, перебуваючи на території держави, громадянином якої вони є, біпатриди не користуються дипломатичним захистом іншої держави громадянства. У випадку перебування в іноземній державі вони мають право на захист держави постійного місця проживання.

По-друге, біпатриди мають ідентичні права й обов'язки відносно кожної держави громадянства, як і звичайні громадяни. У зв'язку з цим досить часто виникають проблеми, особливо це стосується військової служби та сплати податків. Завдяки активній діяльності держав у сфері укладання угод про уникнення подвійного оподаткування, вирішення останнього питання все рідше викликає колізії. Тут, як правило, застосовують норму, яка передбачає, що особа сплачує податки у тій державі, де постійно проживає. Щодо військової служби, то тут ситуація набагато складніша. Тому це питання досить часто регулюється спеціальними двосторонніми угодами між державами, які дозволяють подвійне громадянство. Зазвичай передбачається, що особа відбуває військову повинність у державі, де вона постійно проживає. Таке положення було закріплено у ст. 21 Європейської конвенції про громадянство 1997 р., яка, зокрема, передбачає, що особи, які мають громадянство двох або більше держав-учасниць, повинні виконувати свій військовий обов'язок стосовно лише однієї із них. Порядок його виконання визначається спеціальними угодами між державами. У випадку, якщо відповідна угода не укладена, застосовують такі правила: 1) будь-яка особа є військовозобов'язаною стосовно держави, на території якої вона постійно проживає. Однак такі особи можуть до досягнення ними 19 років виконувати військовий обов'язок як добровольці стосовно будь-якої іншої держави, громадянами якої вони також є, впродовж загального дійсного строку, тривалість якого принаймні дорівнює строку дійсної військової служби, встановленому у першій державі-учасниці; 2) особи, які постійно проживають на території держави, громадянами якої вони не є, або у державі, що не є державою - учасницею цієї Конвенції, можуть проходити військову службу на території будь-якої держави-учасниці, громадянами якої вони є; 3) особи, які виконують свій військовий обов'язок стосовно однієї держави громадянства згідно з законодавством цієї держави, вважаються такими, що виконали свій військовий обов'язок стосовно будь-якої іншої держави чи держав, громадянами яких вони також є. Проте у випадку оголошення мобілізації будь-якою із держав громадянства особа вважатиметься військовозобов'язаною стосовно кожної з таких держав.

З усіх інших колізійних питань, що випливають із множинного громадянства, держави можуть укладати спеціальні угоди, У випадку, якщо такі угоди відсутні, зазвичай збігається принцип ефективного громадянства. Він зводиться до визначення фактичного або переважного громадянства (воно зазвичай сходиться з місцем постійного проживання). Саме за законодавством держави ефективного громадянства у цьому разі повинні вирішуватися такі питання.