Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 14.2.3. Прилегла зона

Прилеглу зону необхідно розглядати як морський пояс, що примикає до територіального моря прибережної держави, який встановлено, згідно з Конвенцією 1982 р., шириною не більше 24 морських миль, котрі відраховуються від тих самих вихідних ліній, що й територіальне море, і в якому прибережна держава здійснює певні види контролю.

Порівняно з територіальним морем у прилеглій зоні прибережна держава може здійснювати лише обмежений перелік видів контролю.

Так, наприклад, уперше митну зону у названому водному просторі встановила Англія у 1736 р. Тепер 55 держав встановили прилеглу зону шириною 24 морських милі та менше (Австрія, Канада, Китай, Франція, Іран, Японія, Норвегія, Російська Федерація).

Згідно з положеннями ст. 33 Конвенції 1982 р., прибережна державну прилеглій зоні може здійснювати контроль з метою відвернення порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил у межах її території чи територіального моря; покарання за порушення вищеназваних законів і правил, вчинене в межах її території або територіального моря. Контроль прибережної держави у прилеглій зоні може здійснюватись у двох видах.

Перший вид контролю направлений на відвернення порушень митних, фіскальних, імміграційних і санітарних правил у межах території чи територіального моря прибережної держави. Вказаний вид контролю має превентивний характер і може застосовуватися лише щодо тих суден, котрі прямують у бік територіального моря прибережної держави. Він може мати лише характер інспекції (огляду) з метою відвернення можливого правопорушення. Однак цей вид контролю не може призвести до таких наслідків, як арешт або недопущення проходу іноземного судна через територіальне море, якщо воно має право мирного проходу з метою перетнути територіальне море, не запливаючи у внутрішні води прибережної держави.

Другий вид контролю може здійснюватись з метою покарання за порушення митних, фіскальних, імміграційних і санітарних правил, що вчиняються в межах території чи територіального моря прибережної держави. Він здійснюється стосовно суден, які залишають територіальне море. При виявленні названих порушень у межах території чи територіального моря прибережної держави таке судно може бути затримане й у випадку необхідності примусово направлене в один із портів прибережної держави для подальшого покарання винних за вчинене правопорушення.

14.2.4. Виключна економічна зона

Згідно зі ст. 55 Конвенції, під виключною економічною зоною необхідно розуміти район, що знаходиться за межами територіального моря і прилеглий до нього, на який поширюється особливий правовий режим, відповідно до якого права й юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав регулюються відповідними положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 р. Ширина виключної економічної зони, згідно з правилом, яке вміщується в ст. 57, не повинна перевищувати 200 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря.

Проблема виключної економічної зони виявилась однією з найбільш складних під час роботи Ш Конференції ООН з морського права, оскільки цей водний простір зачіпав економічні та політичні інтереси майже всіх держав. Вказана зацікавленість пояснюється тим, що сукупна площа, яка розташовується до 200 морських миль економічних зон, котрі можуть встановлювати прибережні держави, сягає понад 140 млн км2, або близько 40 % усієї площі Світового океану.

Особливість правового режиму цієї частини відкритого моря полягає у тому, що, згідно з Конвенцією 1982 р., прибережній державі належать у виключній економічній зоні суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів у її водах, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління всіма цими ресурсами зони. Це означає, що ніхто, крім прибережної держави (або без її згоди), не може здійснювати розвідки і розробки природних ресурсів у її виключній економічній зоні.

Конвенція передбачає, що коли прибережна держава не має можливості виловити весь допустимий (для підтримання або відновлення рибних запасів) вилов риби, відповідно, через угоди та інші домовленості вона надає іншим державам доступ до залишку допустимого вилову. При наданні такого доступу повинні враховуватися деякі фактори, зокрема, значення живих ресурсів цього району для економіки прибережної держави, потреби держав цього району, необхідність зведення до мінімуму шкоди економіці інших держав, громадяни яких здебільшого вели рибний промисел у цій зоні.

Поряд з суверенними правами на природні ресурси Конвенція 1982 р. передбачає також юрисдикцію прибережної держави в межах економічної зони стосовно створення і використання штучних островів, установок і споруд; морських наукових досліджень; захисту та збереження морського середовища.

Відповідно до юрисдикції, прибережна держава має виключне право споруджувати, а також надавати дозвіл і регулювати створення й експлуатацію штучних островів, установок та споруд (наприклад, платформ і бурових вишок для розвідування і добування нафти, платформ та інших споруд для збору океанічних даних щодо морських течій, взаємодії океану й атмосфери) у межах економічної зони. Над усіма такими установками та спорудами прибережна держава здійснює виключну юрисдикцію, зокрема юрисдикцію стосовно митних, фіскальних, санітарних та імміграційних законів і правил, а також законів і правил, що стосуються безпеки.

Незважаючи на визнання суверенних прав та юрисдикції прибережних держав у виключній економічній зоні, інші держави користуються в ній свободою судноплавства, польотів, прокладення кабелів і трубопроводів та іншими правомірними з позиції міжнародного права видами використання простору Світового океану, які узгоджуються з іншими положеннями Конвенції 1982 р. (п. 1 ст. 58). До правомірних видів використання моря у виключній економічній зоні також можна віднести, наприклад, використання штучних супутників Землі для здійснення космічного зв'язку між суднами та береговими службами за допомогою супутникової системи зв'язку.

Аналогічний підхід закладений у Законі України "Про виключну (морську) економічну зону України" від 16 травня 1995 р., ст. 4 якого містить перелік суверенних прав і сфер юрисдикції України в її виключній економічній зоні, а в ст. 6 перелічені права й обов'язки інших держав у виключній економічній зоні України.

Україна з метою забезпечення своїх суверенних прав на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у своїй виключній (морській) економічній зоні вживає заходів (включаючи огляд, інспекцію, арешт і судовий розгляд) для забезпечення дотримання законодавства України.

Прийняття цього закону дозволило законодавчо закріпити використання природних ресурсів виключної економічної зони України, регламентувати всі аспекти діяльності українських та іноземних фізичних і юридичних осіб, компетентних МО та іноземних держав у межах виключної економічної зони України.

На сьогодні 200-мильні виключні економічні зони встановили понад 100 держав, 25 держав оголосили про встановлення рибальської зони шириною 200 морських миль і менше, яка не передбачена у Конвенції 1982 р., але за своєю суттю є окремим випадком виключної економічної зони.