Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М.П. - Розділ XV. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 123. Процесуальні права і обов'язки іноземних суб'єктів господарювання

Іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Виходячи із змісту ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (№ 959-ХІІ від 16.04.1991) іноземні суб'єкти господарської діяльності - це суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

Частиною 1 ст. 73 Закону України "Про міжнародне приватне право" (№ 2709-ІУ від 23.06.2005) встановлено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Дана правова норма гарантує право іноземних осіб на судовий захист. Тлумачити і застосовувати її необхідно разом із визначеним у національному законодавстві України правилом про національний правовий режим для іноземних осіб у сфері захисту їхніх прав та законних інтересів. Це правило було сформульовано в результаті тривалого історичного розвитку інституту провадження за участю іноземних осіб і суть його полягає у тому, що іноземні особи користуються в Україні цивільними процесуальними правами нарівні з вітчизняними громадянами та юридичними особами.

Право кожного на справедливий неупереджений судовий розгляд було започатковано Всесвітньою декларацією прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р. у ст. 6 конкретизувала дане положення. Спеціальна норма про вільний доступ іноземних громадян та юридичних осіб до судів та до інших установ юстиції міститься у договорах про правову допомогу. Відповідно до ст. З Угоди СНД про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 р., господарюючі суб'єкти кожної з держав-учасниць користуються на території іншої держави-учасниці правовим і судовим захистом своїх майнових прав і законних інтересів нарівні з господарюючими суб'єктами цієї держави; вони мають право на території інших держав-учасниць безперешкодно звертатися до судів та до інших органів, до компетенції яких віднесено вирішення справ, вказаних у ст. 1 цієї Угоди, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії. Норма про те, що іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов'язки, що і громадяни України, закріплена також у ст. 26 Конституції України, ч. 2 ст. 410 ЦПК України та у ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011р.

Імперативно встановлено, відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про міжнародне приватне право", процесуальна правоздатність та дієздатність іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні визначаються відповідно до права України.

При вирішенні спорів за участю іноземної юридичної особи юрисдикційний орган України вправі досліджувати питання щодо її правового статусу. На вимогу господарського суду іноземні суб'єкти господарювання у відповідності до ч. 2 ст. 74 Закону України "Про міжнародне приватне право" повинні представити оформлений з урахуванням ст. 13 цього ж Закону документ, що виданий уповноваженим органом іноземної держави у встановленій формі, легалізований, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Аналогічний підхід дотриманий і ч. 7 ст. 24 Закону України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців": документом про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження є, зокрема, легалізований у встановленому порядку витяг із торговельного, банківського або судового реєстру.

На сьогоднішній день основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставляння апостилю, передбаченого Гаазькою Конвенцією від 5 жовтня 1961 року, яка скасовує вимогу легалізації іноземних документів (Україна є її учасницею з 2002 р.). Наразі учасниками вказаної Конвенції є близько 100 країн. Відповідно до умов Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписувала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставляння передбаченого Конвенцією апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений. Процедура засвідчення офіційних документів апостилем встановлена Наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством юстиції України від 5.12.2003 р. № 237/803/151/5 "Про застосування Правил проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав" та Наказом Міністерства закордонних справ України від 22.12.2003 р. №253 "Про розмір та порядок оплати послуг з проставлення апостиля".

Відповідно до п. 2 вказаних Правил апостиль проставляється:

- на документах, які виходять від органів судової влади України;

- на документах, які виходять від органів прокуратури України, органів юстиції;

- на адміністративних документах;

- на документах про освіту та вчені звання;

- на документах, оформлених державними і приватними нотаріусами;

- на офіційних свідоцтвах, виконаних на документах, підписаних особами у їх приватній якості, таких як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційних і нотаріальних засвідченнях підписів.

Статті 3 і 8 Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, допускають можливість укладення державами-учасницями міжнародних договорів, які скасовують або спрощують процедуру проставлення апостиля або роблять її більш суворою. Виходячи із змісту ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. документи, які підготовлені на території однієї Договірної Сторони або засвідчені компетентною установою чи спеціально на те уповноваженою особою в межах її компетенції за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях всіх інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального засвідчення. Документи, які на території однієї Договірної Сторони розглядаються як офіційні документи, користуються на території всіх інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.