Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення - Пєтков С.В. - Розділ І. Загальні положення

Глава 1. Загальні положення

Стаття 1. Завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення с охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного І неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

(У редакції Закону України від 05.04.2001 р. № 2342-ІІІ)

(1) Стаття 1 КУАП встановлює своїм завданням:

1) охорону:

- прав і свобод громадян;

- власності;

- конституційного ладу України;

- прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій;

- встановленого правопорядку;

2) зміцнення законності;

3) запобігання правопорушенням;

4) виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

(2) Норми цієї статті коментованого Кодексу загалом є декларативними і в загальних рисах описують мету його нормативного регулювання. Соціальні цінності, на захист яких стає цей Кодекс, на думку авторів, є достатньо опрацьованими на теоретичному рівні наукою адміністративного права, щоби не потребувати додаткових коментарів у цій книзі, що ставить собі за мету максимально спростити користування нормативними положеннями Кодексу для їх застосування на практиці.

Стаття 2. Законодавство України про адміністративні правопорушення

Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.

Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.

Питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України.

(У редакції Закону України від 17.05.2001 р. № 2415-ІІІ)

(положенню частини третьої статті 2 дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. № 7-рп/2001)

(1) Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Положення більшості таких законів наведені у коментарях до окремих статей Особливої частини цього Кодексу. Всі вони встановлюють загальні засади адміністративної відповідальності за порушення правил та вимог у тих чи інших сферах суспільних відносин, а в деяких випадках, навіть санкції за відповідні порушення. Разом з тим, провідним законодавчим актом, який визначає адмінвідповідальність фізичних осіб за адміністративні проступки, а також процедуру притягнення до адмінвідповідальності та процедуру провадження по застосуванню адміністративних стягнень за вчинення таких проступків, залишається коментований Кодекс.

(2) Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Станом на сьогодні абсолютна більшість положень таких законів інкорпорована до складу Особливої частини цього Кодексу.

(3) Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.

Як наголошує Конституційний Суд України у своєму Рішенні у справі про відповідальність юридичних осіб від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001, згідно з частиною третьою статті 2 його положення поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законодавством, ще не включеним до цього Кодексу. З'ясовуючи зміст цієї норми, Конституційний Суд України вважає за доцільне звернутися до генезису інституту адміністративної відповідальності.

Певний період у правовій науці та законодавстві суб'єктами адміністративного проступку визнавалися як фізичні, так і юридичні особи. Проте в умовах панування державної форми власності накладення штрафів на юридичних осіб втрачали будь-який сенс, тому правова доктрина схилялась до недоцільності визнання підприємств, установ та організацій суб'єктами адміністративної відповідальності, що знайшло нормативне закріплення в Указі Президії Верховної Ради Союзу PCP від 21 червня 1961 року "Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку" та аналогічному Указі Президії Верховної Ради Української PCP від 15 грудня 1961 року. Цими нормативно-правовими актами скасовано накладення адміністративних штрафів на підприємства, установи та організації. Саме цю концепцію було реалізовано у прийнятому 7 грудня 1984 року Кодексі Української PCP про адміністративні правопорушення, за яким суб'єктом адміністративної відповідальності є лише фізична особа (статті 9, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 27, 30. 31, 32 Загальної частини та Особлива частина Кодексу). Ця позиція законодавця залишилась незмінною, свідченням чого є численні доповнення, які вносились до КУпАП протягом усього часу його дії, в тому числі і Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення" від 5 квітня 2001 року, метою прийняття якого було приведення Кодексу у відповідність з Конституцією і законами України. Законами про внесення змін до Загальної та Особливої частин Кодексу, якими, зокрема, встановлювались нові склади адміністративних правопорушень та адміністративні стягнення за них, суб'єктом відповідальності за ці правопорушення визнавались лише фізичні особи.

Тому припис частини третьої статті 2 КУпАП, згідно з яким "положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законодавством, ще не включеним до Кодексу", стосується лише законів, що встановлюють адміністративну відповідальність фізичних осіб.

Притягнення до юридичної відповідальності має здійснюватись у певному порядку, на підставі процесуальних норм, що регламентують провадження у справі про порушення юридичними особами норм законодавства. Його аналіз дає підстави стверджувати, що лише в прийнятих останнім часом законах України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, зокрема в законах про банки і банківську діяльність, про захист економічної конкуренції, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність. У більшості випадків законодавець, як правило, обмежується визначенням змісту правопорушення та санкцій, суб'єкта правопорушення, органу, який накладає стягнення, та органу, до якого оскаржується рішення, не вирішуючи, зокрема, питань щодо строків притягнення до такої відповідальності, строків застосування заходів впливу, порядку оскарження рішень про накладення стягнення тощо. У такому обсязі Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" регламентовано порядок застосування до резидентів і нерезидентів фінансових санкцій за порушення валютних правил. Стан регулювання притягнення юридичних осіб до відповідальності, зокрема щодо визначення строків застосування до них заходів впливу, Конституційний Суд України вважає неповним і таким, що не відповідає конституційному визначенню України як правової держави.

При цьому законодавець може диференціювати строки притягнення до відповідальності, процедуру застосування заходів впливу до порушників законодавства залежно від особливостей суспільних відносин, що регламентуються зазначеним законодавством.

КСУ постановив, що з огляду на те, що за чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення суб'єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи, у частині третій статті 2 цього Кодексу під словосполученням "законодавством, ще не включеним до Кодексу" слід розуміти закони, що встановлюють відповідальність фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень, які ще не включені в установленому порядку до зазначеного Кодексу.

(4) Питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України.

Розділом XVIII Митного кодексу України (статті 319-355) встановлюється перелік та склади порушень митних правил, вчинення яких має наслідком адміністративну відповідальність.

Зокрема, відповідно до статті 319 Митного кодексу, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Відповідальність за порушення митних правил встановлюється Митним кодексом.

Суб'єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку (так само, як і у випадку з адмінвідповідальністю за Кодексом України про адміністративні правопорушення), а також посадові особи підприємств.

За порушення митних правил можуть бути накладені такі стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) конфіскація товарів- безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України (ст. 323 Митного кодексу).

Процедуру провадження у справах про адмінправопорушення митних правил визначає розділ XIX (статті 356-406) Митного кодексу.