Правові норми виникають унаслідок цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів, що охоплюється поняттям "правотворчість". Правотворчість — форма владної діяльності уповноважених суб'єктів (передусім держави), спрямованої на утворення, зміну чи скасування правових норм.
Зміст і значення правотворчості полягає у виборі такого варіанта правового регулювання, який би повною мірою відповідав потребам суспільства. При цьому треба враховувати закономірності розвитку суспільства, сприятливі об'єктивні та суб'єктивні умови для ухвалення норми права, а також вибір оптимальної правової форми владного рішення.
Форми (джерела) права — це спосіб внутрішньої організації та зовнішнього прояву правових норм. Джерелами права є офіційні державні документи, які закріплюють юридичні норми.
Види форм (джерел) права:
— правовий звичай — це санкціоноване державою правило поведінки, яке раніше утворилось у результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу і яке стало нормою. Звичаї діють лише в обмеженій сфері суспільних відносин (у торговому праві, в окремих інститутах кримінального процесуального права — участь присяжних у певних юридичних справах);
— юридичний прецедент (судова практика) — рішення судового або адміністративного органу, якому держава надає загальнообов'язкового значення при розгляді всіх подібних справ у майбутньому;
— нормативний договір — правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою;
— нормативний акт — це письмовий документ компетентного суб'єкта права, в якому закріплено правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою.
Нормативно-правові акти мають різну юридичну силу, тобто таку їх специфічну властивість, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Види нормативно-правових актів за юридичною силою:
— закони — це нормативно-правові акти вищого представницького органу державної влади, які мають найвищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини;
— підзаконні нормативно-правові акти — це нормативно-правові акти уповноваженого суб'єкта, які приймаються на підставі закону, відповідно до закону та для його виконання.
1.10. Система права
Система права — це система чинних правових норм певної держави.
Ознаки системи права:
— цілісне структурне утворення, що характеризується єдністю та узгодженістю складових елементів;
— розкриває внутрішню побудову, організацію права, співвідношення його структурних елементів;
— має об'єктивний характер, відображає реальний стан суспільних відносин.
Структурними елементами цієї системи є: норми права, інститути права, галузі права.
Галузь права — це система правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють певну сферу суспільних відносин особливим методом правового регулювання. До основних галузей системи права України належать: конституційне, адміністративне, кримінальне, цивільне, фінансове, трудове, сімейне, кримінально-процесуальне, адміністративно-процесуальне, земельне, житлове право тощо. Галузі права поділяють на інститути права.
Інститут права — це система правових норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Прикладом правового інституту може бути інститут власності, який регулює відносини власності. Інститути права поділяють на галузеві та міжгалузеві, прості та складні, регулятивні та охоронні.
1.12. Правовідносини
1.13. Реалізація норм права: поняття та форми
1.14. Правомірна поведінка і правопорушення
1.16. Юридична відповідальність
Розділ 2. ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
2.1. Поняття, предмет, метод, система і джерела конституційного права
Система конституційного права України.
Джерела конституційного права.
2.2. Конституція України — основний закон держави і суспільства