Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - 11.3. Поняття та підстава кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність — це вид юридичної відповідальності, що становить собою вимушене зазнавання особою, яка скоїла злочин, державного осуду, а також визначених вироком суду позбавлень і обмежень особистого, майнового чи іншого характерів.

Підставою кримінальної відповідальності є скоєння особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений чинним КК України (ч. 1 ст. 2 КК України).

Складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких конкретно скоєне суспільно небезпечне діяння визнається злочином.

Елементами складу злочину є: об'єкт злочину; об'єктивна сторона злочину; суб'єкт злочину; суб'єктивна сторона злочину.

Об'єкт злочину — це охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні відносини, на які посягає злочин. Під загальним об'єктом розуміють усю сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Родовий об'єкт — це певне коло однорідних чи тотожних суспільних відносин, які охороняються єдиним комплексом взаємопов'язаних кримінально-правових норм. Розміщення злочинів за розділами в Особливій частині КК провадиться саме за родовим об'єктом.

Безпосередній об'єкт — це конкретні суспільні відносини, які поставлені під охорону відповідної статті чинного КК України і на які безпосередньо посягає той чи інший конкретний злочин.

У кримінальному праві виокремлюють основний та додатковий безпосередні об'єкти. Основний безпосередній об'єкт — це об'єкт, проти якого, головним чином, насамперед спрямовано злочин, а додатковий — це об'єкт, шкода якому завдається у зв'язку з посяганням на основний. Об'єкт злочину необхідно відрізняти від предмета злочину. Предмет злочину — це матеріальний предмет, з приводу якого або шляхом дії (впливу) на який вчиняється злочин.

Об'єктивна сторона злочину — це зовнішній прояв злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням, суспільно небезпечними наслідками, причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечними наслідками і факультативними ознаками (місце, час спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення злочину).

Ознаками об'єктивної сторони злочину є:

1) суспільно небезпечне (злочинне) діяння;

2) суспільно небезпечні (злочинні) наслідки;

3) причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками;

4) факультативні ознаки: місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення злочину.

Склади злочинів, обов'язковою ознакою яких не передбачено настання певних суспільно небезпечних (злочинних) наслідків, називаються формальними, а склади, де суспільно небезпечні (злочинні) наслідки є обов'язковою ознакою, — матеріальними.

Злочинне діяння — це передбачені кримінальним законом дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об'єкту злочину.

Злочинна дія — це активна, свідома, вольова, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб'єкта.

Злочинна бездіяльність — це пасивна, свідома, вольова, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб'єкта, яка полягає у невиконанні суб'єктом обов'язку діяти.

Суспільно небезпечні (злочинні) наслідки злочину — реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об'єкті, що охороняється кримінальним законом, унаслідок злочинного діяння. Вони можуть бути, зокрема, виражені в завданій шкоді: матеріальній, фізичній, моральній, організаційній.

Причинний зв'язок — між суспільно небезпечним діянням та його суспільно небезпечними наслідками. Необхідний причинний зв'язок між діяннями і наслідками характеризуються тим, що діяння:

а) має передувати наслідкам;

б) має бути умовою, без якої не було б наслідку;

в) за своїми властивостями, зазвичай, має спричиняти саме такі наслідки, тобто наслідки мають бути закономірним результатом учиненого діяння.

Факультативними, тобто такими, що не є обов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є:

1) місце — територія чи інше місце, де вчиняється злочинне діяння або настають його наслідки;

2) час — період, протягом якого вчиняється злочин;

3) спосіб — методи чи прийоми вчинення злочину;

4) обстановка — сукупність умов, за яких вчиняється злочин;

5) засоби — предмети, документи, речовини, з використанням яких створюються умови для вчинення злочину;

6) знаряддя — зброя та інші предмети, документи, речовини, за допомогою яких здійснюється вплив на потерпілого чи предмет злочину або іншим чином полегшується досягнення злочинного результату.

Суб'єктивна сторона злочину — відображає процеси, які відбуваються у свідомості особи у зв'язку з учиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони злочину є: 1) вина; 2) мотив злочину; 3) мета злочину; 4) емоції.

Основною та обов'язковою для кожного складу злочину ознакою суб'єктивної сторони є вина. її відсутність завжди означає відсутність у діях особи складу злочину, а отже, і підстави кримінальної відповідальності. Заподіяння шкоди без вини називається казусом.

Мотив і мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочину. Мотив злочину — це внутрішні спонукання, якими керувався винний, вчиняючи злочин, а його мета — це той уявний результат, якого домагався винний, коли вчиняв злочин. Мотив і мета у разі передбачення їх у статтях Особливої частини КК України визнаються обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони складу злочину.

Емоції — психічні стани і процеси в людині, в яких реалізуються її ситуативні переживання, пов'язані з учиненням нею злочину. Емоції можуть бути обов'язковою ознакою складу злочину (наприклад, ст. 116, 123 КК України).

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого, відповідно до Кримінального кодексу України, може наставати кримінальна відповідальність. В Україні немає колективної кримінальної відповідальності. Суб'єктом злочину не може бути юридична особа, а лише фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомити свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК України).

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи, за рішенням суду, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч. 2 ст. 19 КК України).

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до встановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи, за рішенням суду, можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню (ч. З ст. 19 КК України).

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК України). В окремих випадках, визначених у ч. 2 ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років.

11.4. Поняття, ознаки, види та стадії злочину
11.5. Поняття та форми вини
11.6. Співучасть у вчиненні злочину та її форми
11.7. Обставини, що виключають злочинність діяння
11.8. Поняття покарання. Види покарань
11.9. Призначення покарання, звільнення від покарання та його відбування
11.10. Судимість
11.11. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх
11.12. Система Особливої частини кримінального права
11.13. Кваліфікація злочинів
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru