План
1. Поняття і місце судової влади у системі органів державної влади.
2. Конституційні принципи організації та функціонування судових систем.
3. Конституційна юстиція.
4. Правовий статус судів.
1. Поняття і місце судової влади у системі органів державної влади
Судова влада, відповідно до теорії поділу влади, є самостійною і незалежною гілкою державної влади. Вона за своїми властивостями є державною з усіма належними владі атрибутами й чітко визначеною компетенцією. Судова влада здійснюється на професійній основі в певних організаційних і процесуальних формах, установлених у законі.
Судовій владі притаманні як певні загальні ознаки, що характерні для влади взагалі, так і специфічні ознаки, які належать лише їй.
До загальних ознак судової влади належать:
1) соціальний характер влади. Судова влада належить до сфери суспільних відносин і тому її соціальна роль полягає в забезпеченні панування права, в тому числі й щодо держави. Ніхто крім суду не має права здійснювати правосуддя від імені держави. Ніхто, у тому числі й держава в особі будь-яких її органів, не може втручатися в діяльність суду під час здійснення правосуддя. Усі громадяни, їх організації та об'єднання, державні і муніципальні органи, у тому числі і вищі органи влади і управління, зобов'язанні виконувати рішення судів;
2) структура владовідносин. Природа судової влади характеризується через суспільні відносини, які мають певну структуру: суб'єкт, об'єкт і зміст відносин між ними.
Існує два види суб'єктів відповідних владовідносин. По-перше, це одноособовий (суддя) або колегіальний (колегія суддів, народні засідателі, присяжні) владний суб'єкт. По-друге, суб'єктом є учасники судового процесу, які набувають певного процесуального статусу на цей період. Об'єктом судової влади є правові питання, що стають предметом судового розгляду. Змістом владовідносин, що складаються в процесі реалізації судової влади, є певні зобов'язання владного суб'єкта перед учасниками процесу, які мають право вимагати від нього певних дій і рішень, а суд відповідно до закону зобов'язаний виконати їх вимоги;
3) вольовий характер влади. Ця ознака виражається у прийнятті судового рішення щодо порушеного і розглянутого в судовому засіданні питання. Якщо вольовий акт не набув матеріального визначення у формі акта судової влади, то це означає, що вона себе ще не визначила;
4) примусовий характер влади. Примушення одним суб'єктом іншого до вчинення (або припинення) певної дії (бездіяльності) є одним із методів здійснення державної влади. На відміну від законодавчої і виконавчої гілок влади примус, який застосовує судова влада, має не загальний, а завжди конкретний і персоніфікований характер. Визнаючи вид, характер, розмір примусу, суд у своєму рішенні зобов'язаний вказати його точно і конкретно.
До специфічних ознак судової влади належить:
1) об'єктивність. Право є об'єктивним критерієм правомірності дій судової влади, вирішуючи конфлікт і приймаючи рішення, судді обов'язково аргументують його, посилаючись при цьому на правову норму. Будь-яке процесуальне рішення, винесене суддею одноособово або колегією суддів, трансформується у волю судової влади, яке знаходить своє матеріальне закріплення в акті судової влади, винесене від імені держави;
2) легітимність. Ця ознака свідчить що ступень довіри кожного громадянина, державних органів та їх посадових осіб, юридичних осіб і суспільства в цілому до судової влади, визнавання її як легітимної, а також готовність до добровільного та свідомого виконання її рішень;
3) нормативність. Судова влада діє лише у сфері права, тому процес реалізації нею своїх владних повноважень, зміст і форма їх здійснення закріплені у нормах матеріального і процесуального права. Розглядаючи юридичну справу, суд здійснює правозастосування, тобто, застосовує загальну правову норму до конкретної життєвої ситуації;
4) предметний характер. Судову владу залучають до дії лише в умовах розгляду юридичної справи, тобто тоді, коли виникають правові конфлікти у суспільстві між людьми, між людиною і державою, між різними структурами держави. Усі конфлікти, що належать до юрисдикції судової влади, мають конкретний та індивідуалізований характе р. Завжди відомі сторони конфлікту, час, місце і обставини його виникнення, оскільки це є необхідною передумовою звернення до суду;
5) ситуативний характер. Судова влада функціонує лише за умови звернення до неї суб'єктів права і тільки на час розгляду юридичної справи, за своєю ініціативою суд не розглядає юридичних справ.
Отже, головним напрямком діяльності судової влади є вирішення на основі чинного законодавства конфліктів і спорів, що мають правові наслідки. Суб'єктом, який здійснює судову владу, виступає не будь-який державний орган, а лише суд з притаманними тільки йому повноваженнями.
Судова влада - це самостійна і незалежна гілка державної влади, яка наділена повноваженнями у межах закону та спеціальних судових процедур здійснювати правосуддя.
Більшість конституцій сучасних країн містять загальні положення щодо статусу судової влади. Так, розділи конституцій, які мають назву "Судова влада" (Австрія, Болгарія, Греція, Єгипет, Грузія, Індія, Молдова, Росія, Словенія, Узбекистан, Хорватія, Чехія, Японія), "Про судову владу" (Бельгія, Бразилія, Іспанія, Франція), "Суд" (Білорусь, Естонія, Латвія, Литва), "Суди" (Ірландія, Португалія, Словаччина, Фінляндія), "Правосуддя" (Люксембург, Німеччина, Україна) тощо визначають загальні засади судової влади певної країни і встановлюють: а) місце судової влади у загальній єдиній системі поділу влади; б) основні принципи організації та діяльності судової системи; в) правовий статус суддів; г) судові гарантії прав і законних інтересів громадян.
Крім того, конституції визначають незалежність судової влади. Наприклад, у п. 3 ст. 82 Конституції Грузії 1995 р. зазначено, що "судова влада незалежна і здійснюється тільки судами", у ст. 165 Конституції Арабської Республіки Єгипет 1971 р. у редакції 1980 р. та у п. 2 ст. 117 Конституції Республіки Болгарія 1991 р. проголошено, що "судова влада незалежна". Але не зважаючи на це, положення судової гілки влади певною мірою є суперечливим. З одного боку, це досить сильна гілка влади, оскільки лише вона може здійснювати такі заходи, які не в змозі здійснювати ані законодавча, ані виконавча влада (наприклад, застосування до злочинця покарання у вигляді позбавлення волі). З іншого боку, це досить слабка гілка влади, оскільки вона не в змозі реалізувати жодного свого рішення. Для цього необхідні відповідні дії виконавчої влади. Тобто, незалежність і самостійність судової влади має відносний характер, адже вона дуже тісно пов'язана як із законодавчою, так і з виконавчою владою.
Таким чином, судова влада може ефективно функціонувати не як абсолютно незалежний інститут, а лише у взаємодії з іншими гілками державної влади.
2. Конституційні принципи організації та функціонування судових систем
3. Конституційна юстиція
4. Правовий статус суддів