Право - Оуенз К. - 9.5. Винятки з доктрини фрустрації

З доктрини фрустрації є чимало винятків, а саме:

1) самовикликана фрустрація;

2) коли сторони в явний спосіб передбачають випадок фрустрації;

3) продаж і оренда землі.

9.5.1. Самовикликана фрустрація

Якщо сторона угоди сама спричинила фрустрацію своєю поведінкою, вона не може подати позов, вимагаючи припинення контракту на підставі фрустрації.

Прецедентом є справа "Мерітайм Нешнл Фіш" проти "Оушн Траулере" (1935 р.) У цій справі апелянти продовжили свою угоду фрахту траулера відповідачів "Святий Катберт" на 12 місяців з 25 жовтня. Було домовлено, що траулер використовуватиметься виключно для вилову риби. У момент продовження угоди обидві сторони знали про існування канадського закону, який забороняє ловити рибу отер-тралом без ліцензії міністра. "Святий Катберт" міг ловити рибу лише отер-тралом. Апелянти, маючи загалом п'ять тралів, звернулися із заявкою на п'ять ліцензій. Міністр видав лише три ліцензії, але залишив за апелянтами право самим визначати, для яких траулерів використати ці ліцензії. Апелянти не внесли "Святий Катберт" до свого переліку і подали позов про визнання угоди на його фрахт такою, що зазнала фрустрації. Відповідачі подали позов з вимогою відшкодування ціни. У першій інстанції було ухвалено рішення про фрустрацію чартерної угоди. За апеляцією було ухвалено рішення, що угода не зазнала фрустрації, оскільки: 1) попри те, що вони знали про закон, апелянти не включили захисної умови до чартерної угоди — тож слід вважати, що вони погодилися взяти на себе ризик, пов'язаний з неодержанням ліцензії; 2) якщо і мала місце фрустрація операції, то спричинена продуманими діями апелянтів, і вони не можуть обґрунтовувати заяву про фрустрацію, спираючись на власні дії. Розглядаючи апеляцію, Таємна рада ухвалила, що угода не зазнала фрустрації, оскільки в основі доктрини фрустрації лежить припущення про її виникнення не з вини тієї чи іншої сторони. У даному випадку фрустрація була самовикликаною, а отже, апелянти не мали права покладатися на неї.

Інший приклад можна знайти у справі "Оушн Тремп Тенкерс" проти ВО "Совфрахт" (1964 р.). У цій справі судно "Євгенія" було зафрахтоване на поїздку до Індії через Чорне море з моменту його прибуття до Генуї. Під час обговорення умов чартеру обидві сторони розуміли, що Суецький канал може бути закритий, але не змогли дійти згоди, що слід зробити, якщо це станеться. Однак в угоді була "умова на випадок війни", якою фрахтувальникам заборонялося допускати, щоб судно заходило в небезпечну зону без згоди власників. Судно відправилося з Генуї і прибуло до Порт-Саїда в час, коли ця зона була небезпечною. Судно опинилося закритим у каналі. Фрахтувальники заявили, що це призвело до фрустрації угоди. (Можливість самовикликаної фрустрації усвідомлювалася, але фрахтувальники заявили, що якби судно не зайшло до каналу, воно мало б іти

через мис Доброї Надії, а отже, виконання угоди докорінно відрізнялося б від того, про що було домовлено.) Рішення Апеляційного суду: фрахтувальники не могли висувати той факт, що судно опинилося закритим у каналі, як підставу фрустрації угоди, оскільки така фрустрація була самовикликаною. Стосовно аргументу, що якби судно не виявилося закритим у каналі, угода зазнала б фрустрації, суд ухвалив, що це не так, оскільки відмінність у двох маршрутах (тобто через мис Доброї Надії як альтернатива проходженню через Суецький канал) не була такою істотною, щоб спричинити фрустрацію.

Однак, якщо одна сторона заявляє, що інша сторона винна у фрустраційній події, то вона має це довести. Тож якщо причина фрустраційної події не пояснена, то фрустрація не вважатиметься самовикликаною. У справі "Джозеф Константин Стімшип Лайн" проти "Імперіал Смелтінг Корпорейшн" (1942 p.) відповідачі зафрахтували пароплав апелянтів "Кінгсвуд" для плавання до Порт-Пірі (Австралія) і завантаження. Поки пароплав стояв на якорі на шляху з Порт-Пірі, стався сильний вибух, що призвело до такої істотної затримки, що сторони дійшли згоди, що комерційна операція зазнала фрустрації. Тож угоду було визнано такою, що зазнала фрустрації в порядку prima facie (презумпції, що може бути спростована). Постало питання, чи можна вважати вибух самовикликаною фрустрацією. Апеляційний суд ухвалив рішення, що та сторона, яка в порядку prima facie винна у невиконанні своїх договірних зобов'язань, має довести, що фрустрація сталася не з її вини. Однак Таємна рада відхилила це рішення, ухваливши, що у випадку фрустрації prima facie сторона, яка заявляє, що фрустрація є самовикликаною, має це довести.