Додатковий контракт — це контракт, який доповнює основний контракт. Як правило, це дуже штучний засіб, але він виявився корисним і гнучким інструментом правосуддя, великою мірою це стосується випадків, коли позивач в іншому разі зазнав би поразки через відсутність приватності контракту.
У справі "Шанклін П'єр" проти "Детел Продактс" (1951 р.) позивачі, які мали пірс, уклали контракт з підрядниками на його перефарбування. Згідно з ним позивачі мали право визначити фарбу, яка застосовуватиметься. Один із директорів компанії "Детел" приїхав до контори компанії "Шанклін", щоб спробувати одержати контракт на поставку фарби. Він сказав позивачам, що певна фарба виробництва "Детел" триматиметься 7—10 років. Після цього позивачі наказали підрядникам використати цю фарбу. Фарба виявилася незадовільної якості, бо протрималася лише три місяці. Тож позивачі подали позов проти виробників за порушення контракту. Очевидним запереченням проти такого позову є те, що між позивачем і відповідачем не було договірних відносин. Контракт на поставку фарби був між компанією "Детел" та підрядниками. Якби підрядники самі вибрали фарбу у компанії "Детел" не було б проблем: вони подали б позов на підрядників за порушення умови, що мається на увазі, про те, що фарба матиме задовільну для торгівлі якість, і підрядники, у свою чергу, подали б аналогічний позов проти компанії "Детел". Однак підрядники не порушували контракту з компанією "Шанклін", бо вони застосували рекомендовану нею фарбу. Тож компанія "Шанклін" не мала права на жодну компенсацію, бо не могла подати позов на "Детел". Рішення: обіцянка компанії "Детел" компанії "Шанклін", що фарба протримається 7—10 років, була додатковим контрактом, у рамках якого компанія "Детел" пообіцяла, що якщо "Шанклін" порекомендує використати їхню фарбу, то "Детел" гарантує, що вона протримається 7—10 років.
11.3.7. Оборотні документи
Оборотні документи — це майно у вимогах, яке може бути легко передане, зокрема шляхом індосаментування, від однієї особи до іншої. Оборотні документи виникли внаслідок комерційної потреби в них. Спершу вони набували чинності на підставі комерційних традицій, згодом через юридичне визнання, а насамкінець — на підставах закону. Найпоширенішим прикладом оборотного документа є банкнот. На практиці з банкнотами майже не виникало юридичних проблем. Однак чеки, тратти та векселі (поряд з іншими документами) також є оборотними документами, і через них часто постають проблеми. (Зауважте, що оскільки Закон про чеки 1992 р. передбачає, що в разі, якщо по діагоналі чека зроблено напис "лише на рахунок одержувача", чек є необоротним; більшість виданих чеків не є оборотними документами, бо в наш час загальною є практика видачі більшості чеків з таким написом.)
Попри те, що більшість чеків фактично не є оборотними, аби уникнути зайвих ускладнень, ми візьмемо чек, щоб показати, що оборотний документ є винятком із доктрини приватності. Уявімо, Ендрю продає товари Берті, і Берта дає Ендрю чек на суму, що відповідає їхній вартості. Ендрю робить індосамент, передаючи чек Кларенс, яка є його постачальником. Банк не приймає чек до сплати. Кларенс може подати позов на Берту на суму чека, попри те, що Кларенс не є стороною контракту між Бертою та Ендрю.
Оборотність має багато спільного з передачею, але між ними є і відмінності, а саме:
1) власник оборотного документа може подавати позов від свого імені. Правонаступник за статутним правом також може це робити, а от правонаступник за правом справедливості — ні;
2) оборотний документ передається не за умови справедливості. Передача майна завжди відбувається за умови справедливості;
3) особу, яка має зобов'язання за оборотним документом, не потрібно повідомляти про його передачу. При статутній передачі повідомлення є істотним, а при передачі за правом справедливості це бажано для встановлення пріоритету своїх претензій над претензіями інших правонаступників;
4) правонаступник набуває права на передане майно не більші за ті, які мав той, хто їх передав. Мається на увазі, що якщо А передає права Б, а В вкрав
майно, права на яке він передав, і передає його Г, котрий приймає майно добросовісно, сплативши його вартість, і Г не помічає, що він не має прав на це майно, то Г не одержує прав проти А. Однак, якщо А передає чек на користь Б, і чек вкраде В і передасть його Г, який приймає його добросовісно і не безплатно, не помітивши відсутності прав у В, то Г матиме право на суму, зазначену в чеку.
11.3.9. Коносаменти
11.3.10. Стаття 14 Закону про компанії 1985 р.
11.4. Приватність контракту та делікт недбалості
11.5. Приватність контракту й умови про звільнення від відповідальності
11.5.1. Чи має скасовуватися дія доктрини приватності в разі, якщо вона заважає наданню прав третій стороні?
11.6. Відшкодування збитків, що присуджується третій стороні
11.7. Накладення зобов'язань на треті сторони
11.7.1. Зобов'язання, що переходять разом з нерухомістю
11.7.2. Новація