Право - Оуенз К. - 12.4. Офертоодержувач знає, що оферта призначена не йому

Є ще одна аналогічна категорія справ, які, однак, не пов'язані з помилкою встановлення особи. Йдеться про прийняття пропозиції, про яку офертоодержувач знав, що друга сторона не мала наміру її робити. Див., наприклад, справу X ар тог проти Коліна та Шилдса (1939 p.). Спершу на переговорах про продаж заячих шкурок обговорювався варіант встановлення ціни за штуку. Шсля того, як було зроблено офіційну пропозицію, в ній уже йшлося про ціну за фунт (на один фунт припадає декілька штук), хоч вона була такою самою, як ціна за штуку. Не дивно, що пропозицію прийняли з готовністю. Оферент, зрозумівши свою помилку, заявив, що контракт необхідно анулювати. Суддя погодився з цим на тій підставі, що офертоодержувач не міг не знати, що оферент зробив помилку. Однак зрозуміло, що суддя застосував термін "помилка" в тому розумінні, в якому його вживають нефахівці, і що причина, чому контракту не було, полягала в "прийнятті" офертоодержувачем пропозиції, котру, як він знав, оферент ніколи не мав наміру зробити.

12.5. Виправлення помилок у документах

Сторони часто укладають усні угоди, маючи намір згодом укласти формальну письмову угоду на тих самих умовах. Інколи письмова згода не точно відображає попередню усну домовленість. У таких випадках право може виправити письмовий документ так, щоб він правильно виражав умови, про які домовилися сторони. У справі Джоселін проти Ніссен (1970 р.) позивач запропонував своїй дочці взяти на себе керівництво його бізнесом з найму автомобілів. У разі прийняття цієї пропозиції вона мала сплачувати всі витрати, пов'язані з веденням домашнього господарства в будинку, в якому вони мешкали спільно. Був укладений формальний контракт, згідно з яким відповідачка брала на себе керівництво справою. Спершу вона виконувала неформальну усну домовленість про оплату витрат, пов'язаних з веденням домашнього господарства, та згодом практично відмовилася оплачувати їх. Позивач порушив справу, вимагаючи виправлення письмової угоди шляхом включення до неї зобов'язання дочки оплачувати рахунки, пов'язані з веденням домашнього господарства. Відповідачка заявила, що не було попередньої угоди, яка передбачала б таке зобов'язання. Суд відхилив цей аргумент і наказав виправити контракт, пов'язаний з передачею бізнесу з найму автомобілів.

Однак право не виправлятиме документ, якщо він становить собою угоду, навіть якщо угода виходить із неправильного припущення обох сторін. У справі Роуз проти Піма (1953 p.) Р. отримав від одного зі своїх клієнтів замовлення на "марокканські кінські боби, відомі під назвою феверолі". Р. не знав, що таке феверолі й запитав свого постачальника, що воно таке і чи можуть вони їх поставити. П. сказав P., що феверолі — це просто кінські боби і що вони можуть їх поставити. Був укладений усний контракт на кінські боби, а коли ного було переведено в письмову форму, знову товар — предмет угоди був описаний як "кінські боби". Насправді ж було три типи марокканських кінських бобів, і феверолі — лише один із них. П. поставив феви на виконання контракту. Р. прагнув виправлення письмової угоди так, щоб у ній було записано "феверолі". Рішення: виправлення не буде дозволено, бо в письмовій угоді точно записано те, що було обумовлено усно.

12.6. Помилково підписані документи

Якщо сторона помилково підписала договірний документ, вона може зробити заяву non est factum (це не мій документ), таким чином уникнувши наслідків контракту, за умови що:

а) підписаний документ радикально відрізняється від того, який мали намір підписати;

б) документ підписаний не через недбалість.

У таких випадках ми маємо справу зі знайомою проблемою: яка з двох безвинних сторін має постраждати внаслідок неправильних дій третьої. Типовим сценарієм є ситуація, коли шахрай обманом одержує підпис безвинної сторони на документі, який дозволяє йому одержати гроші в третьої сторони на підставі документа. Шахрай зникає з грішми. Питання полягає в тому, хто має нести відповідальність — той, хто підписав документ, чи той, хто покладався на цей підпис. Можна навести такий приклад: шахрай дістав підпис безвинної сторони на чеку; банк оплачує чек шахраю без неуважності з боку банку. Хто має понести втрати: банк чи безвинний власник рахунка?

Загальне правило англійського права полягає в тому, що якщо ви підписуєте документ, ви зв'язані його умовами незалежно від того, прочитали ви його чи ні. Відносно сучасний приклад можна знайти у справі Лестрендж проти Грокоба (1934 р.), в якій позивачка намагалася уникнути наслідків дії підписаного нею документа на тій підставі, що, хоч документ був розбірливим, але надрукований дуже малим шрифтом, і вона його не прочитала. Рішення: вона була зв'язана документом.

Виняток був установлений у XVI століття у справі Торохгуд (1584 p.), в якій ухвалено рішення, що якщо неписьменній людині неправильно прочитають документ і вона його підпише, то не буде зв'язаною своїм підписом. Торохгуду сказали, що документ має на меті звільнити орендаря землі, яка належала йому, від заборгованості з орендної плати. Насправді ж він давав орендарю права на землю, які надавали йому можливість її продати безвинній третій стороні. Торохгуд подав позов на повернення йому землі, зробивши заяву "non est factum" — це не мій документ. Рішення: заява досягла мети, і Торохгуд має право на повернення йому землі.

Дію винятку було згодом розширено на користь осіб, які можуть читати, але, тим не менше, їх обманом змусили підписати документ, який вони не мали наміру підписувати. Однак право не дозволяє особі уникнути наслідків підписання документа надто легко, і лише в дуже рідкісних випадках заява "non est factum" досягає успіху.

Прецедентом є справа Сандерс проти житловобудівельногокооперативу "Англіа" (1971 р.). У цій справі пані Галлі, вдова 78 років, погодилася оформити дарунок за печаткою на користь свого племінника, якому вона відписала будинок у своїй духівниці, з тим, щоб він міг одержати гроші під заставу будинку. Дарча передбачала умову, що пані Галлі може залишатися в будинку до своєї смерті. Дарчу підготував друг племінника Лі, обтяжений великими боргами. У присутності племінника Лі попросив її підписати документ. Вона зробила це, не прочитавши його, бо саме розбила свої окуляри. Документ був не дарчою, а документом про передачу Лі його частки в праві володіння землею на умовах оренди. На підставі цього документа Лі позичив гроші в житлово-будівельному кооперативі, а потім не зміг їх повернути. Житлово-будівельний кооператив прагнув повернути своє забезпечення, вилучивши будинок за несплату. Пані Галлі заявила, що передача недійсна, бо це не її документ. Рішення: вона не могла уникнути наслідків свого підпису. Для того, щоб це зробити, вона мусила б довести, що:

а) підписаний нею документ радикально відрізняється від того, який вона мала намір підписати;

б) документ був підписаний не через недбалість.

Дарча, яку пані Галлі мала намір підписати, за своєю природою не відрізнялася радикально від передачі, яку вона підписала фактично. Крім того, підписуючи документ, вона повела себе необачно, бо, хоч документ і був сповнений юридичної плутанини, але вона могла бодай переконатися в тому, що названа в документі особа є тією особою, на користь якої вона хотіла підписати документ.