Право - Оуенз К. - Розділ 22. СПОЖИВЧИЙ КРЕДИТ

Кредит — це кров бізнесу, життєво необхідна для нього. У більшості випадків при поставці товарів та наданні послуг між підприємствами надається кредит, зазвичай на 30 днів. Крім того, окремі підприємства доручають стягнення своїх комерційних боргів фахівцям — "факторам", і часто елементом угоди кредиту є переказ фактором клієнту частину "затверджених" боргів до стягнення їх фактором. Підприємства регулярно позичають гроші, переважно в банків, часто закладаючи активи в обмін на кредит як забезпечення. Оскільки пов'язані з кредитом елементи бізнесу розглядаються певною мірою в інших розділах, наприклад, повноваження компанії брати боргові зобов'язання під заставу свого підприємства в розд. 26, у цьому розділі пропонується зосередити увагу виключно на конкретному типі кредиту — споживчому кредиті.

Надання кредиту споживачам — важливий аспект діяльності багатьох підприємств. Воно регулюється, головним чином, положеннями Закону про споживчий кредит 1974 p., хоч цієї сфери стосуються положення й деяких інших законів, зокрема стосовно якості та інших рис товарів, поставлених за угодою оренди з правом викупу (Закон про поставку товарів (невисловлені умови) 1973 p.), продажу на виплат або умовного продажу (Закон про продаж товарів 1979 р.) або поставок товарів, які не відповідають визначенню продажу, оренди товарів чи надання послуг (Закон про поставки товарів та надання послуг 1982 p.).

Закон про споживчий кредит 1974 р. ухвалено після звіту Комітету Кроутера в 1971 р. Закон має на меті три основні завдання:

а) забезпечення нагляду за тими, хто пов'язаний з наданням кредитів через ліцензійну систему;

б) забезпечення контролю за рекламою кредитів та агітацією на їх підтримку;

в) регулювання окремих кредитних угод і надання певних прав кредиторам.

22.1. Типи кредитів

Термін "кредитна угода" застосовується для опису угод, у яких особа ("позичальник") одержує джерело кредитування від іншої ("позикодавця"), що набуває форми: 1) грошової позики, або 2) дозволу позичальнику затримати оплату товарів чи послуг, доставлених йому. Угода аналогічного типу, коли споживач бере в оренду товари, сплачуючи періодично орендну плату за цей привілей, називається "орендною угодою".

Кредитні угоди можна класифікувати за такими типами.

Банківський овердрафт

Це найдешевша форма позичання. Коли в ньому бере участь споживач, то це переважно короткотермінове запозичення, що має на меті розв'язання тимчасових фінансових проблем позичальника (хоч гігантська корпорація також може мати постійний овердрафт). Дуже часто конкретна сума овердрафту не обумовлюється, і позичальник одержує у вигляді овердрафту максимальну суму готівки, що надається в такий спосіб.

Овердрафт підлягає погашенню на вимогу, хоч нерідко з банком домовляються про конкретний термін, на який потрібен овердрафт. Він має ту перевагу, що проценти нараховуються з дня у день на решту непогашеної суми, а це означає, що, на відміну від банківської позики, нараховувана фіксована ставка процентів і є реальною процентною ставкою. До набрання чинності Законом про споживчий кредит 1974 р. овердрафти, що надавалися банками, не регулювалися нормами статутного права.

Банківська позика

Банківська позика, як правило, дорожча від овердрафту, але дешевша від деяких інших форм споживчих запозичень. Різниця між банківською позикою та банківським овердрафтом полягає в тому, що позику надають на конкретний термін (скажімо, два роки), зазвичай за встановленою процентною ставкою (тобто вона не змінюється при змінах базисної процентної ставки банку). Більше того, процент нараховується на всю суму за відповідний період, попри те, що позичальник розпочинає повертати позику невдовзі після її взяття. Припустимо, наприклад, що А позичив у банку 2 тис. фунтів стерлінгів на два роки під 10 %. Проценти в сумі 400 фунтів стерлінгів слід додати до суми позики, внаслідок чого поверненню підлягає сума у 2400 фунтів стерлінгів. її необхідно повертати по 200 фунтів стерлінгів на місяць. Оскільки А починає повертати позику через місяць після її взяття, то було б неточно сказати, що процентна ставка становить 10 %, бо після першої виплати решта суми до сплати більше не становить 2 тис. фунтів стерлінгів. Насправді процентна ставка становить 19,5 %. Оскільки посилання на фіксовану процентну ставку може заплутати, то постанови, ухвалені відповідно до Закону про споживчий кредит 1974, передбачають формулу для обчислення справжньої процентної ставки (РПС — річної процентної ставки). Відповідно до Постанови про споживчий кредит (оголошення) 1980 р., в усіх оголошеннях, крім тих, що класифікуються як "прості", мають вказуватися РПС. До набрання чинності Законом про споживчий кредит 1974 р. позики, що надавалися банками, не регулювалися нормами статутного права.