Право - Оуенз К. - 26.1. Ліквідація

У цьому розділі йтиметься переважно про те, що відбувається, коли компанія не спроможна оплатити свої борги у визначений час. У таких випадках говорять, що компанія неплатоспроможна. Неплатоспроможність не є особливо рідкісною подією — багато компаній стають неплатоспроможними на певній стадії свого існування, і, якщо неплатоспроможність триває недовго, компанія нерідко потім продовжує працювати, як і раніше, вона лише змушена попросити своїх кредиторів про певну відстрочку або вдатися до якоїсь більш сумнівної тактики, як-от без дозволу продовжити встановлений строк кредиту до моменту подолання фінансових труднощів.

Якщо неплатоспроможність є серйознішою, то у компанії та її кредиторів можливі різні варіанти виходу із ситуації. Як правило, для цього потрібна участь кваліфікованого практика з питань неплатоспроможності, який у більшості випадків, але не завжди, є дипломованим бухгалтером. Заходи, що вживатимуться в таких випадках, регулюються законодавством про неплатоспроможність, основним актом якого є Закон про неплатоспроможність 1986 р. Всі посилання в цьому розділі зроблено на різні частини Закону про неплатоспроможність, якщо в тексті не зазначено інше.

Закон про неплатоспроможність намагається узгодити між собою ідеї, що суперечать одна одній, а саме, з одного боку, ідею про те, що забезпечені гарантією кредитори повинні мати можливість реалізувати своє забезпечення, а з іншого — ідею про необхідність захистити активи компанії і забезпечити (з певними обмеженнями) всім кредиторам однаково сприятливий режим, якщо компанія не зможе звестися на ноги і доведеться її ліквідувати та розподілити активи між кредиторами. Однак, починаючи з 1986 р., у Законі наголос перенесено на заходи, спрямовані на утримання неплатоспроможної компанії "на плаву". З цією метою Закон ввів до англійського права нову концепцію — наказу про управління майном — і вдосконалив процедуру досягнення добровільних компромісів і домовленостей з кредиторами, яка діяла довгий час, але була вкрай неефективною через свою недосконалість.

До неплатоспроможної компанії можуть вживатися такі заходи:

її можуть піддати ліквідації або кредитори, або за власним бажанням;

забезпечені гарантіями кредитори можуть призначити адміністративного управителя майна, якщо вони мають облігації або інші інструменти, що дають змогу це зробити; в іншому випадку вони можуть звернутися до суду, щоб той призначив управителя майна;

компанія може стати предметом наказу про управління майном з боку адміністратора;

вона може знайти шляхи до добровільної домовленості з кредиторами.

Із цих чотирьох альтернативних варіантів ліквідація — найрадикальніший, бо він означає, що компанія розпускається, тобто припиняє існування. Найбажанішим наслідком кожного з інших трьох варіантів є продовження роботи компанії як концерну, що функціонує. Однак у разі призначення управителя майна або видачі наказу про управління майном, у кінцевому підсумку компанія, як правило, ліквідується, хоча зрідка окремим компаніям і вдається вистояти.

26.1. Ліквідація

Ліквідація — це процес, що веде до розпуску компанії, тобто вона перестає існувати. Процес ліквідації передбачає реалізацію активів компанії і погашення її боргових зобов'язань, наскільки це можливо, за рахунок активів. Якщо після цього щось залишається (а це трапляється вкрай рідко), ця решта розподіляється згідно з правилами, сформульованими в статуті компанії. Після розпуску компанії її назва викреслюється з Реєстру компаній.

Якщо Бюро реєстрації компаній з'ясує, що компанія більше не існує, воно може викреслити її назву з реєстру на підставі статті 652 Закону про компанії 1985 р. Щороку чимало компаній розпускаються саме в такий спосіб. Якщо компанія не працює, то найшвидшим, найпростішим і найдешевшим методом її розпуску є саме подання заяви до Бюро реєстрації компаній з проханням викреслити з реєстру. Однак, якщо компанія функціонує, то, перш ніж її розпустити, вона має бути піддана ліквідації. Компанія можуть ліквідуватися:

1. примусово;

2. або добровільно — членами компанії чи її кредиторами.