У цьому розділі йтиметься переважно про те, що відбувається, коли компанія не спроможна оплатити свої борги у визначений час. У таких випадках говорять, що компанія неплатоспроможна. Неплатоспроможність не є особливо рідкісною подією — багато компаній стають неплатоспроможними на певній стадії свого існування, і, якщо неплатоспроможність триває недовго, компанія нерідко потім продовжує працювати, як і раніше, вона лише змушена попросити своїх кредиторів про певну відстрочку або вдатися до якоїсь більш сумнівної тактики, як-от без дозволу продовжити встановлений строк кредиту до моменту подолання фінансових труднощів.
Якщо неплатоспроможність є серйознішою, то у компанії та її кредиторів можливі різні варіанти виходу із ситуації. Як правило, для цього потрібна участь кваліфікованого практика з питань неплатоспроможності, який у більшості випадків, але не завжди, є дипломованим бухгалтером. Заходи, що вживатимуться в таких випадках, регулюються законодавством про неплатоспроможність, основним актом якого є Закон про неплатоспроможність 1986 р. Всі посилання в цьому розділі зроблено на різні частини Закону про неплатоспроможність, якщо в тексті не зазначено інше.
Закон про неплатоспроможність намагається узгодити між собою ідеї, що суперечать одна одній, а саме, з одного боку, ідею про те, що забезпечені гарантією кредитори повинні мати можливість реалізувати своє забезпечення, а з іншого — ідею про необхідність захистити активи компанії і забезпечити (з певними обмеженнями) всім кредиторам однаково сприятливий режим, якщо компанія не зможе звестися на ноги і доведеться її ліквідувати та розподілити активи між кредиторами. Однак, починаючи з 1986 р., у Законі наголос перенесено на заходи, спрямовані на утримання неплатоспроможної компанії "на плаву". З цією метою Закон ввів до англійського права нову концепцію — наказу про управління майном — і вдосконалив процедуру досягнення добровільних компромісів і домовленостей з кредиторами, яка діяла довгий час, але була вкрай неефективною через свою недосконалість.
До неплатоспроможної компанії можуть вживатися такі заходи:
її можуть піддати ліквідації або кредитори, або за власним бажанням;
забезпечені гарантіями кредитори можуть призначити адміністративного управителя майна, якщо вони мають облігації або інші інструменти, що дають змогу це зробити; в іншому випадку вони можуть звернутися до суду, щоб той призначив управителя майна;
компанія може стати предметом наказу про управління майном з боку адміністратора;
вона може знайти шляхи до добровільної домовленості з кредиторами.
Із цих чотирьох альтернативних варіантів ліквідація — найрадикальніший, бо він означає, що компанія розпускається, тобто припиняє існування. Найбажанішим наслідком кожного з інших трьох варіантів є продовження роботи компанії як концерну, що функціонує. Однак у разі призначення управителя майна або видачі наказу про управління майном, у кінцевому підсумку компанія, як правило, ліквідується, хоча зрідка окремим компаніям і вдається вистояти.
26.1. Ліквідація
Ліквідація — це процес, що веде до розпуску компанії, тобто вона перестає існувати. Процес ліквідації передбачає реалізацію активів компанії і погашення її боргових зобов'язань, наскільки це можливо, за рахунок активів. Якщо після цього щось залишається (а це трапляється вкрай рідко), ця решта розподіляється згідно з правилами, сформульованими в статуті компанії. Після розпуску компанії її назва викреслюється з Реєстру компаній.
Якщо Бюро реєстрації компаній з'ясує, що компанія більше не існує, воно може викреслити її назву з реєстру на підставі статті 652 Закону про компанії 1985 р. Щороку чимало компаній розпускаються саме в такий спосіб. Якщо компанія не працює, то найшвидшим, найпростішим і найдешевшим методом її розпуску є саме подання заяви до Бюро реєстрації компаній з проханням викреслити з реєстру. Однак, якщо компанія функціонує, то, перш ніж її розпустити, вона має бути піддана ліквідації. Компанія можуть ліквідуватися:
1. примусово;
2. або добровільно — членами компанії чи її кредиторами.
26.3. Підстави для ліквідації
26.4. Початок ліквідації
26.5. Процедури, що відбуваються після видання наказу про ліквідацію
26.5.1. Звіт про стан справ компанії
26.5.2. Публічне опитування осіб, зв'язаних
26.5.3. Призначення ліквідатора і ліквідаційного комітету
26.5.4. Добровільна ліквідація компанії її членами
26.5.5. Декларація про платоспроможність
26.5.6. Добровільна ліквідація компанії її кредиторами